Світло Православ'я
    Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
 

Інтернет-версія газети
"Світло Православ'я"

Архів номерів

  
№2 (64)  2000 р.

Анонс номера

Зміст номера:

Іконографія Різдва Христового

Де Христос - там перемога світла

Звернення Священного Синоду Української Православної Церкви до народу України

Мене арештували прямо в Володимирівському соборі…

Молитва серця

Преподобний Прохор

Роздуми про сенс життя

На допомогу вчителю "Християнської етики"
Таємниця Снігової Королеви

Дитяча сторінка

Що душа бачить на "тому" світі?

Обережно - фальсифікація!

З усього світу...

 
 
 

Газета
"Світло Православ'я"

Засновник і видавець:
Львівське єпархіальне управління Української Православної Церкви.
Реєстраційне свідоцтво
КВ-975.
Виходить з 1.01.1994р.

Редакційна рада:
протопресвітер Василій Осташевський,
священик Андрій Ткачов,
Анатолій Шевченко,
Оксана Костенко

Адреса редакції:
79008, м. Львів,
вул. Короленка, 3.

Веб-дизайн:
Олександр Денисюк
E-mail:
tarasiy@compclub.lviv.ua
 

 
    

ЩО ДУША БАЧИТЬ НА "ТОМУ" СВІТІ?

РАЙ ТА ПЕКЛО

(Продовження. Початок див. №1, 2000 р.)

Один хворий промучився багато років, нарешті, змолився до Господа з проханням припинити його страждання. До нього з'явився Ангел і сказав: ”Твої гріхи потребують очищення. Господь пропонує тобі замість одного року страждань на землі, якими би ти очистився, випробувати три години страждань у пеклі. Вибирай”. Страждалець подумав і вибрав три години у пеклі. Після цього Ангел відніс його душу в безодні місця пекла. Скрізь був морок, тіснота, скрізь були духи злоби, волання грішників, скрізь одні страждання. Душа хворого прийшла у невимовний страх і знемогу, на його крики відгукувалось лише відлуння та клекіт геєнського полум'я. Ніхто не звертав уваги на його стогін та крик, усі грішники були зайняті своїми власними муками. Страждальцю здавалось, що вже минули цілі століття і що Ангел забув про нього.

Нарешті з'явився Ангел і спитав: ”Як тобі, брате?” - “Ти обдурив мене! - вигукнув страждалець. – Не три години, а цілі роки я тут у невимовних муках!” - “Які роки?! – перепитав Ангел, - минула лише одна година, і тобі належить ще страждати дві години”. Тоді страждалець почав молити Ангела вернути його на землю, де він згоден страждати скільки завгодно років, тільки б залишити це жахливе місце. ”Добре, - відповів Ангел, - Бог виявить до тебе велику Свою милість”.

Опинившись знову на своєму ліжку, страждалець з того часу вже зі смиренням терпів свої страждання, пам'ятаючи пекельні муки, що незрівнянно гірші.

Ось розповідь про двох друзів, один з яких вступив до монастиря і провадив там святий спосіб життя, а інший залишився світським і жив гріховно. Коли приятель, що жив гріховно, раптово помер, його товариш-чернець став молити Бога відкрити йому долю його приятеля. Якось уві сні з'явився йому померлий товариш і став розповідати про свої нестерпні муки і про те, як невсипущий черв точить його. Сказавши це, він підняв свій одяг до коліна і показав свою ногу, яка вся була вкрита страшними червами. Від ран на нозі йшов такий жахливий сморід, що чернець вмить прокинувся. Він вискочив з келії, залишивши двері відчиненими, а сморід розповсюдився по цілому монастирю. Від часу сморід не зменшувався і ченцям довелось перебратись в інше місце. А чернець, що бачив пекельного в'язня, усе своє життя не зміг звільнитися від прилиплого до нього смороду.

У противагу цим жахливим картинам, описи Небес завжди світлі й радісні. Так, наприклад, Фома К., відомий у світі вчений, втопився в басейні, коли йому було 5 років. На щастя один з родичів помітив його, витягнув з води і відвіз у лікарню. Коли решта родичів зібралась у лікарні, лікар оголосив їм, що Фома помер. Та несподівано для всіх хлопчик ожив. “Коли я опинився під водою, - розповідав згодом Фома, - то відчув, що лечу крізь довгий тунель. На тому боці тунелю я побачив Світло, яке було настільки яскравим, що можна було відчути його. Там я побачив Бога на престолі й внизу людей, чи мабуть ангелів, що оточили престол. Коли я наблизився до Бога, Він сказав мені, що мій час ще не настав. Я хотів було залишитись, але раптом опинився у своєму тілі”. Фома стверджує, що це видіння допомогло йому обрати правильний життєвий шлях. Безсумнівно, він зробив великі успіхи у цьому напрямку.

Бетті Мальц у своїй книжці “Я бачила вічність”, яка вийшла у 1977 році, описує, як відразу після смерті вона опинилась на чудовому зеленому пагорбі. Її здивувало, що маючи три операційні рани, вона стоїть і ходить вільно й без болю. Над нею яскраве синє небо. Сонця немає, але навкруги світло. Під босими ногами – трава такого яскравого кольору, якого на землі вона не бачила; кожна билинка як жива. Пагорб був крутий, та ноги рухались легко, без зусиль. Яскраві квіти, кущі, дерева. Зліва від неї – чоловіча постать у мантії. Бетті подумала: “Чи бува не Ангел це?” Вони йшли, не розмовляючи, але вона зрозуміла, що він не був чужим і що він знав її. Вона відчувала себе молодою, здоровою та щасливою. “Я відчувала, що маю все, чого коли-небудь бажала, була всім, чим коли-небудь хотіла бути, йшла туди, де я завжди мріяла бути”. Потім перед її поглядом пройшло все її життя. Вона побачила свій егоїзм, і їй було соромно, але вона відчувала довкола себе турботу та любов. Вона та її супутник підійшли до чудового срібного палацу, але башт не було. Музика, спів. Вона чула слово “Ісус”. Стіна з дорогоцінного каменю; ворота з оксамиту. Коли ворота на мить відчинились, вона побачила вулицю в золотому світлі. Вона нікого не бачила в цьому світлі, але зрозуміла, що це – Ісус. Вона хотіла увійти до палацу, та згадала батька і повернулась у тіло. Це привело її ближче до Бога. Вона тепер любить людей.

Святий Сальвій Альбійський, гальський ієрарх шостого століття, повернувся до життя після того, як пробув мертвим більшу частину дня, і розповів своєму духовному брату Григорію Турському таке: “Коли келію мою струсило чотири дні тому назад і ти побачив мене мертвим, я був піднятий двома ангелами і віднесений на найвищу вершину Небес, і тоді під моїми ступнями, здавалось виднілись не тільки ця жалюгідна земля, а й сонце, місяць і зорі. Потім мене провели через ворота, які сяяли яскравіше сонця і ввели в будівлю, де всі підлоги сяяли золотом і сріблом. Світло те описати неможливо. Місце це було наповнене людьми і простиралось так далеко в усі боки, що кінця йому не було видно. Ангели розчистили преді мною шлях крізь цей натовп, і ми увійшли туди, куди наш погляд був направлений ще спочатку. Це місце було оповите світлою хмарою, що була світліша за сонце, і з неї я почув голос, схожий на голос водоспаду.

Потім мене вітали деякі особи, одні з яких були одягнені в одяг священства, а інші у звичайний одяг. Мої супроводжуючі пояснили мені, що це були замучені й інші святі. Поки я стояв, мене обвіював такий приємний запах, що як би напоєний ним, я не відчував потреби ні в їжі, ні в питті.

Потім голос із хмари сказав: “Нехай ця людина повернеться на землю, бо вона потрібна Церкві”. А я впав ниць на землю і заплакав. “Який жаль, Господи, - сказав я. – Навіщо Ти показав мені усе це тільки для того, щоб знову відняти у мене?” Але Голос відповів: ”Іди з миром. Я буду наглядати за тобою, доки не поверну знову в це місце”. Тоді я, плачучи, пішов назад через ворота, в які увійшов”.

З книги "НА ПОРОЗІ ЖИТТЯ І СМЕРТІ"

 

На початок сторінки

Hosted by uCoz