Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
Інтернет-версія газети
|
|
Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви |
|
|
ЩО ТАКЕ ДУХОВНА КУЛЬТУРА?Ріка Йордан. У білих хрестильних сорочках входимо в святі води з водохресним тропарем на устах - нам би завмерти в цю хвилину від благоговіння, закарбувати її в серці на все життя, а ми вискакуємо з води, як ошпарені, і біжимо. Господи прости, до невеличкого схилу за... камінцями. Потрібно набрати побільше камінців, раптом не вистачить, так багато тут прочан! Ми біжимо наввипередки і риємо, як екскаватор, землю, вихоплюємо з-під рук один одного камінці, поспішаємо, нервуємося. Нам, вкрай, необхідні камінці! Адже не за камінцями ми поспішали сюди через декілька морів, а за благодаттю, що, відвідає наше серце і допоможе йому стати чистішим і терпеливим. Одна щупленька, ледь душа тримається, старенька паломниця везла додому 25 (!) літрових пляшок з святою водою. Від джерел Назарету, Йордану, Горнього... Вага непід'ємна, і вона всіх просила: допоможи, синку, допоможи, дочко. Як залишиш бабусю? Допомагали, відставали від інших, не встигали послухати гіда, не встигали прикластися до святинь. І бабуся “зламалася” на горі Блаженств. Сили вийти і глянути на прекрасний пейзаж Десятиграддя, послухати спів пташок, що, по переданню, дотепер так само славлять Господа, запам'ятати серцем місце Нагірної проповіді, не було. Важкі пляшки витягнули руки, ноги підкосилися. Тих, що верталися до автобуса, вона запитувала, знесилено: - Там нічого не давали? - Нічого, матусю, нічого. Інша паломниця все переживала: обмаль олії від Гробу Господнього. Та її навіть якщо і три краплі - то вже дуже багато! Ні, двох пластмасових 200-грамових пляшок - мало. Треба всіх у храмі обділити, і ще свічок вісімнадцять пучків, щоб усім вистачило, і ще хрестів дерев'яних три упаковки, по сто штук у кожній. Мало... Нервується, на службі стоїть, а в самої напружено працює мозок: ще свічок прикупити, масла ще десь дістати... Перекошені від ваги валіз, спортивних торб, штовхаючи перед собою візки на коліщатах, поверталися ми, “паломники-нестяжатели“, у рідні краї. Багатьом вручимо сувеніри зі Святої Землі, багатьох втішимо, а самі-то: придбали чи розгубили? Звичайно, ми придумали собі виправдання. Чим більше я привезу камінців, олії, хрестиків, тим більше людей обрадую подарунком. Про власний порятунок закликають нас думати святі Отці. А ми все інших рятуємо. І хіба спасеш когось каменем, хоча він і з Йордану, олією, хоча вона і від Гробу Господнього, хрестиком, навіть якщо він куплений за три кроки від храму Воскресіння. Але святі подарунки тільки для втіхи. А спасіння - це можливість прикластися до святинь, помолитися перед Гробом Господнім, покаятися і хоч так торкнутися духовного світу? Н. Сухиніна,
“Виноградна лоза” |
|||||||
