Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
Інтернет-версія газети
|
|
Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви |
|
|
ЗА ЦЕРКОВНИМИ СТІНАМИСімейне життя - приватна справа кожного. Але оскільки сім'я вважається домашньою церквою, то і тут можна говорити про церковний етикет. Церковне благочестя і домашнє благочестя взаємозалежні і доповнюють один одного. Вірний син або дочка Церкви залишається таким і поза храмом. Християнський світогляд визначає все життя віруючого. Оскільки ім'я християнина має містичний зміст і пов'язане з нашим небесним покровителем, то воно повинне вживатися в сім'ї по можливості в повній формі: Микола, Коля, але не Колька, Колюня; Інокентій, але не Кеша; Ольга, але не Лялька і т.п. Вживання зменшувальних форм не виключається, але воно повинне бути розумним. Фамільярність у мові часто свідчить, що непомітно відношення в сім'ї втратили бережливість, буденність взяла верх. Неприпустимо також називати домашніх тварин (собак, кішок, папуг, морських свинок і т.п.) іменами людей. Любов до тварин може перетворитися в справжню пристрасть, що зменшує любов до Бога і людини. Квартира церковної людини повинна являти собою приклад життєвої і духовної злагоди. Обмежуватися необхідною кількістю речей, предметів кухонного вжитку, меблів - значить бачити міру духовного і матеріального, віддавати перевагу першому. Християнин не женеться за модою, це поняття взагалі повинно бути відсутнім у світі його цінностей. Віруючий знає, що кожна річ потребує до себе уваги, догляду, часу, якого часто не вистачає на спілкування з близькими, на молитву, читання Святого Письма. Найти компроміс між Марфою і Марією (по Євангелії), виконувати по-християнськи сумлінно обов'язки господаря, господині дому, батька, матері, сина, дочки і при цьому не забувати про єдине на потребу - це ціле духовне мистецтво, духовна мудрість. Безумовно, духовним центром дому, що збирає в часи молитви і духовних бесід всю сім'ю, повинна бути кімната з добре підібраним набором ікон (домашній іконостас), що орієнтує тих, що моляться, на схід. Ікони повинні бути в кожній кімнаті, а також на кухні і в вітальні. Відсутність іконки у вітальні викликає у гостей - людей віруючих деяке замішання: увійшовши в дім і бажаючи перехреститися, вони не бачать образу. Зніяковілість (з обох сторін) викликає і незнання чи гостем, чи господарем звичайної для віруючого форми вітання. Гість вимовляє: “Молитвами святих отців наших, Господи, Ісусе Христе, Сине Божий, помилуй нас”, на що господар відповідає: “Амінь”; або гість говорить: “Мир дому вашому”, а господар відповідає: “З миром приймаємо”. В квартирі церковної людини духовні книги не повинні знаходитися на одній полиці з мирськими, світськими. Духовні книги не прийнято загортати в газету. Церковну газету ні в якому випадку не використовують для побутових потреб. Духовні книги, що стали непридатними, часописи, газети спалюють, поряд з іконами не розміщають портрети і фотографії дорогих господарям людей. Ікони не ставлять на телевізор і не вішають над телевізором. Ні в якому разі в квартирі не тримають гіпсових, дерев'яних чи інших зображень поганських богів, ритуальних масок африканських або індійських племен і т.д. Гостя, незалежно від того наскільки часу він завітав (на короткий час чи на довше) бажано запросити до чаю. Гарним прикладом служить гостинність Сходу, вплив якої помітний серед православних, що проживають в Середній Азії і на Кавказі. Запрошуючи гостей на якесь сімейне свято (іменини, день народження*, церковне свято, хрещення дитини, вінчання і т.п.), попередньо продумують склад гостей, керуючись при цьому тим, що віруючі люди мають інший світогляд і інтереси, ніж люди, далекі від віри - людині невіруючій видаватимуться незрозумілими і нудними розмови на духовні теми. Або ж може трапитися, що весь вечір піде на гостру (добре б не марну) суперечку, коли забудуть і про свято. Але якщо запрошений - на шляху до віри, шукає істину, подібні зустрічі за столом можуть піти йому на користь. Прикрасити вечір можуть гарні записи духовної музики, фільми про святі місця, аби тільки в міру, не надмірно затягнуті. При хрещенні. Хресна мати дарує дитині-хрещенику “ризки” (тканину або матерію, в яку загортається немовля, вийняте з купелі), сорочечку для хрещення і чепчик з мереживом і стрічками; колір цих стрічок повинен бути: для дівчаток - рожевим, для хлопчиків - блакитним. Хресний батько, крім особистого подарунка на власний розсуд, зобов'язаний приготувати новоохрещеному хрестик і оплатити хрестини. Обоє - і хресний батько, і хресна мати - можуть зробити подарунки матері дитини. Весільні подарунки. Обов'язок нареченого - купити обручки. За стародавнім церковним правилом для нареченого необхідна золота обручка (пам'ятаючи, що глава сім'ї - сонце), для нареченої - срібна (пам'ятаючи, що господиня - місяць, що світить відбитим сонячним світлом). На внутрішній стороні обох обручок гравіюють рік, місяць і день заручин. Крім того, на внутрішній стороні обручки нареченого гравіюють початкові букви імені і прізвища нареченої, а на внутрішній стороні каблучки нареченої - початкові букви імені і прізвища нареченого. Окрім подарунків нареченій, наречений робить подарунки батькам, братам і сестрам нареченої. Наречена і її батьки також роблять подарунки нареченому. В православних сім'ях без благословення батьків або старших не приймають важливих рішень. З дитинства привчають навіть на повсякденні справи просити благословення батька і матері: “Мамо, я лягаю спати, благослови мене”. І мати, перехрестивши дитину, говорить: “Ангела-хранителя тобі”. Відправляючи дитину в школу, в похід, в інше село (місто) - на всіх шляхах її береже батьківське благословення. По можливості, батьки приєднують до свого благословення (шлюб дітей або перед своєю смертю) дарунки-благословення: хрести, ікони, Біблію, що, як святиня, передається з роду в рід. Розрізняють глибокий траур і звичайний. Глибокий траур носять тільки по батькові, матері, дідові, бабусі, чоловіку, дружині, брату, сестрі. Жалоба по батькові і матері продовжується один рік. По дідові і бабусі - шість місяців. По чоловіку - два роки, по дружині - один рік. По дітях - один рік. По брату і сестрі - чотири місяці. По дядькові, тітці і двоюрідному родичу - три місяці. Термін може бути скорочений чи продовжений, якщо було особливе благословення від умираючого. *У православних сім'ях дні народження відзначають менше урочисто, ніж іменини.
З книжки “Про церковний етикет”
|
|||||||
