Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
Інтернет-версія газети
|
|
Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви |
|
|
ДИТЯЧА СТОРІНКА
В НІЧ НА ПАСХУУ палаті № 4 було одне вільне ліжко, куди й поклали новеньку. Сестра привела її, побажала швидше виздоровіти, усім побажала: “Спокійної ночі” - і пішла. Всі глянули на новеньку. Дівчинка зніяковіла. Тут одна з них перехрестилася, не кажучи ні слова. Новенька, дивлячись на неї - також. В мить загуділа вся палата. - Слухай, якщо ти лицеміриш і будеш за нами шпигувати - бережися... Та, котра перехрестилася, почала тихенько: “Отче наш...”. Палата читала вечірні молитви. В інших палатах були діти, що не знали молитов і не вміли молитися. Їх було менше, й вони вчилися у своїх подруг. Перед Пасхою вони говорили про те, як незатишно тут без церкви, без служби. Всі хрещені, а причаститися не можна. - А я не хрещена. - Всі повернулися до дівчинки, що почервоніла до корінців волосся. - У мене тато невіруючий... Її ніхто не розпитував, ніхто не здивувався. Думали, як охрестити. Вирішили - самі. І ось вже пасхальна ніч. У цю ніч і вирішили охрестити. А хто? - Я, я, я... - Всі і будемо хрестити. Готуючись до Пасхи, дівчатка розділили все, прислане батьками з їжі, так що були і крашанки, і цукерки, і пряники. Одна з дівчат в халатику стала біля ліжка і виголосила “промову”: - Сьогодні Велика ніч, тому що Христос воскрес. У п'ятницю Він помер. Всі були впевнені, що Він помер, поклали Його в могилу і привалили вхід у гробницю великим каменем. І всі думали, що це вже кінець. Крім Його Матері. А потім, на третій день, ранком вдарив грім, блискавка, землетрус, і Він, сяючи, вийшов з труни. Вартові, що Його охороняли, зі страху знепритомніли. Господь взяв у руки прапор і явився учням як переможець. Це доказує те, що Він - Бог. Тому що інакше як би Він міг воскреснути? Людина не може цього зробити. А якщо Він - Бог, то треба уповати на Нього. Безбожники думають, що Він помер. Але ми знаємо, що Він живий... Вона замовкла, впевнена в тому, що її промова справила враження. - А тепер хрестити будемо? - Так, так, - хором закричали дівчатка. Казальниця скомандувала: “Хай кожна наллє у свою склянку води”. Потім, звертаючись до оглашенної, сказала: “Знай, що після хрещення ти не повинна відрікатися від Христа. Якщо це тобі зробити буде важко, тим гірше для тебе. Але Христос тебе заново створить і завжди тобі допоможе. А тепер готуйся”. Схвильована оглашенна стояла в білій нічній сорочці, біля неї одинадцять дівчаток. Одинадцять маленьких рук підняли над її головою стільки ж склянок, і хор з одинадцяти голосів вимовив святі слова хрещення: “Хрещається раба Божа во ім'я Отця. Амінь. І Сина. Амінь. І Святого Духа. Амінь”. З дівчинки лилася вода, як з водостічної труби. Казальниця, яка ніколи, мабуть, не втрачала самовладання, сказала: - Не можна хрещальну воду ганчіркою для підлоги витирати. - А ми носовими хустинками витремо. Усі дванадцятеро дівчаток на колінах витирали підлогу. Потім лягли спати, а ранком вирішили розговлятися. Одну з цих хустинок завжди берегла мати дівчинки, що брала участь у цьому торжестві. Вона й розповіла цю історію, додавши: “Моя дівчинка з санаторію повернулася ще більш віруючою й ревною”. - А та, котру хрестили? - Вона й батьків навчила вірити. |
|||||||
