Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви

Інтернет-версія газети "Світло Православ'я"

№5 (91)  2002 р. Анонс номера Зміст номера: Пасхальне послання архієпископа Львівського і Галицького Августина Пасха: вихід з пекла Пасха: смерть і страждання - як розуміють її католики та протестанти Свята великомучениця Ірина Таємниця гробу Господнього Пасха в часи гонінь на Церкву. Пасха у вигнанні Як матінка Діонісія з кіньми христосувалася Пасха в Москві Життя молодих людей зараз є далеко не простим... Сторінка православної молоді Пасхальне диво В ніч на пасху. Дитяча сторінка Парадокси релігійної статистики Таємне стає явним Оновлення ікони Що хоче нам сказати Господь? Падіння з дзвіниці Симпатичне чудовище Яблуко Молитва матері Тяготи сучасних жінок-мироносиць Дві кави по-турецьки Моя дружина православна... (Лист в газету) "Обливаний понеділок" З усього світу...       Газета "Світло Православ'я" Засновник і видавець: Львівське єпархіальне управління Української Православної Церкви. Реєстраційне свідоцтво КВ-975. Виходить з 1.01.1994р. Редакційна рада: протопресвітер Василій Осташевський, священик Андрій Ткачов, Анатолій Шевченко, Оксана Жаборинська Адреса редакції: 79008, м. Львів, вул. Короленка, 3. а/с 1352 Веб-дизайн: Олександр Денисюк E-mail: alexdeni@mail.ru   Від   20.1.2001 Від   24.1.2001

ЩО ХОЧЕ НАМ СКАЗАТИ ГОСПОДЬ? У місті Єльці в одному будинку проживають дві далекі родички: Зиборова Людмила Василівна 57 років і Салькова Віра Олексіївна 78 років. Живуть дружно. Одна з купецького роду, друга - з дворянського. Віра Олексіївна згадує, що раніше люди жили мирно, не сварилися, були дуже віруючими. В святі місця тоді не їздили, а пішки ходили. От і її бабуся пішки з Єльця в Задонськ ходила до святителя Тихона. Господь і святі допомагали людям. Коли почалася Велика Вітчизняна війна, Вірі було 19 років. Щовечора о шостій годині Єлець бомбили фашисти. Віра жаліла маму й інших людей, що дуже боялися бомбардувань. Дівчина молила Бога: “Господи, зроби що-небудь, щоб людям і моїй мамі не було так страшно!” І незабаром сниться їй сон: начебто знову почалося бомбардування. Віра забігає в собор (там було бомбосховище). Навколо багато різних ходів, і дівчина не знає, куди їй бігти. Раптом перед собою побачила Богородицю, Яка йшла по повітрю. Віра стала кликати Її. Тоді Пречиста зупинилася. На Ній був блакитний одяг і золотий вінець. Лик - невимовної краси. Дівчина впала на коліна в півметра від Матері Божої і стала говорити, що не може дивитися, як страждають мама і люди. - Спаси їх! - заблагала дівчина. - Ні, Я не можу, - відповіла Володарка і повернулася, щоб піти. Віра стала плакати і вхопила Богородицю за руку. Тоді Богородиця сказала: - Добре, спасу. Вона поклала руку на голову дівчині і зникла. Ось такий сон. Після цього в Єльці не було ні одного бомбардування. Віра Олексіївна наприкінці розповіді додала зі сльозами: - Яка в Неї рука була. Надзвичайної краси! Скільки тепер уже пройшло років після війни... Дім, де живе Віра Олексіївна, як і раніше стоїть. Є в ньому ікони, але вірують домочадці вже не так, як їхні батьки і бабусі. Моляться іноді, у церкву ходять вкрай рідко... Однак дуже полюбилася їм вода зі святого джерела Мелані Самітниці, що поруч з колишнім Знаменським монастирем. Водичку використовують для приготування їжі і поливу домашніх квітів. Одного разу (було це у вересні 2000 року) набрали води в каністри. Віра Олексіївна, як завжди, розлила її в пляшки, а також наповнила старий тріснутий глечик, щоб вода відстоялася і зігрілася, щоб квіти полити. Через якийсь час домочадці побачили, що глечик, якому вже сорок років, покрився зовні щільними маслянистими краплями червоного кольору. На смак крапельки були солодкі. Щодня їх ставало все більше й більше. Глечик поставили на тарілочку, куди і стало стікати миро. Поруч поставили невелику іконку. І зараз стоїть в цьому будинку старенький глечик з невеликою тріщинкою усередині. Свята вода, що була набрана в джерелі у вересні, зараз вже наполовину випарувалася, але не зіпсувалася. Тільки стала бурого кольору, тому що миро трішки просочується усередину глечика. Миро збирають з тарілочки, зішкрібають з глечика для людей. Але воно знову стікає. На іконці святителя Іосафа Білгородського, яка стоїть поруч, зараз теж стали з'являтися маслянисті крапельки. Зрозуміли домочадці: щось хоче сказати їм Господь. Молитися почали. Людмила Василівна стала ходити в храм і зробила кілька поїздок по святих місцях. “Що ж хоче сказати нам Господь?” - подумалося і мені, коли виходила з цього будинку. Любов Янкіна, "Русский Дом" №2, 2002

 

На початок сторінки