Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
Інтернет-версія
газети
|
|
Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви |
|
|
ЗЕМЛІ ГАЛИЦЬКОЇ ПОХВАЛАУ благоговійній тиші лаврських печер, при мерехтінні вогників лампад, мирно почивають мощі святителя Павла Тобольського. Колись вся православна Русь знала та шанувала святителя Павла як великого угодника Божого. Нині, на превеликий жаль, про життя цього подвижника мало що відомо, не лише прочанам Дальніх Печер Києво-Печерської Лаври, але й його землякам – православним галичанам. У рік 300-ліття з дня народження славного сина Галичини - святителя Павла, митрополита Тобольського і Сибірського, доречним буде пригадати його життєвий подвиг, сповнений духовної величі та краси. Святитель Павел (в миру Петро Конюшкевич) народився у 1705 році у родині міщанина галицького міста Самбора. Його батьки належали до тих, хто, не дивлячись на переслідування, гоніння та навіть загрозу смерті, залишалися вірними Православній Вірі та рідним звичаям. Саме тому вони прагнули дати синові виховання у істинно православному дусі. Навчався майбутній святитель, а потім і сам викладав, у Київській Академії – учбовому закладі, що уславився віковою боротьбою за Православ'я. Разом із святителем Павлом у Академії навчався його ровесник, прославлений святитель і чудотворець, Іоасаф (Горленко), єпископ Білгородський. Після закінчення навчання (1733 р.) Петро Конюшкевич був пострижений у чернецтво з іменем Павел. До останніх днів святитель відчував особливу любов до Києво-Печерської Лаври, де він проходив свій перший чернечий послух. У 1741 р. ієромонах Павел був викликаний з Києва до Москви, де обійняв посаду проповідника при Московській Академії. У 1743 р. святитель Павел переходить до Новгородської єпархії, де стає архімандритом Юрієвського монастиря. На цій посаді святитель перебував 14 років. Об'єктом його турботи було підтримання зовнішнього благоустрою та внутрішньої краси монастиря, заснованого київським князем Ярославом Мудрим. Архімандритом Юрієвського монастиря святитель Павел залишався до 1758 року, коли став митрополитом Тобольським і Сибірським. Вирушивши з Петербургу до місця свого нового призначення у червні, святитель Павел прибув до Тобольську лише у листопаді. Дорогою святитель щедро витрачав свої кошти на новозбудовані церкви, допомогу бідним та арештантам. Святитель Павел став опікуном монастирів та семінарій, організатором місіонерської діяльності серед старообрядців та ідолопоклонників, що жили у межах великої Тобольської єпархії. Новий митрополит передусім звернув увагу на Семінарію. Виявилося, що у ній не викладали богослів'я. Він викликав із Києва викладачів, запровадив викладання богослів'я та безпосередньо сам слідкував за ним. Незабаром, стараннями святителя, Тобольська семінарія стала повноцінним навчальним закладом. Храми у Тобольській єпархії були переважно дерев'яними, часто траплялись пожежі. У роки перебування святителя Павла у Тобольську було збудовано 20 кам'яних церков. За часів святительства владики Павла, у 1764 р., було віднайдено мощі святителя Інокентія (Кульчицького), єпископа Іркутського, першого прославленого у Сибіру чудотворця, що народився в Україні. Святитель опікувався вдовами та сиротами. Суворий до себе, святитель Павел суворо переслідував у підлеглому духовенстві порушення церковної дисципліни, неправду та гординю. Зусилля святителя Павла навести лад у єпархії викликали скарги невдоволених. До того ж, до митрополита Тобольського ворожо ставились імператриця Катерина ІІ та обер-прокурор Святішого Синоду Мелісіно. Митрополит Тобольський був відкритим противником вилучення церковних маєтків, яке проводив уряд імператриці. У 1764 р. було відібрано землі у монастирів та призначено їм “казенне жалування”, вкрай недостатнє для того, щоб продовжувати навернення розкольників та ідолопоклонників до Православ'я. Святитель Павел заявив про це у вкрай різкій доповіді Святішому Синоду. З цього приводу відбулося засідання Синоду, після якого митрополита неодноразово викликали до Москви і Петербургу. Існує переказ, що напередодні святитель Павел з'явився у сні голові засідання митрополиту Димитрію (Сєченову) і сказав йому: “Колись отці наші, у тім числі деякі святі, дарували Церкві різні земні маєтності, і недоторканість тих пожертв затвердили закляттями. І я, грішний чоловік, недостойний єпископ Церкви Христової, не своїми воістину вустами, але вустами отців моїх, проклинаю тебе, зрадника церковного добра і передрікаю тобі несподівану смерть”. Згодом грізне пророцтво збулося. Святителя викликали у Святіший Синод для розгляду скарг на нього. Прибувши у 1768 р. до Москви, митрополит Павел, здоров'я якого було підірвано суворим кліматом Сибіру та скорботами, подав прохання про звільнення його на покій до Києво-Печерської Лаври, яку так гаряче любив. Члени Синоду були задоволені таким завершенням справи, а імператриця затвердила рішення Синоду. У стінах Лаври, під покровом Божої Матері та преподобних отців Печерських, владика Павел, витрачаючи власні кошти на потреби обителі, у пості та молитві, готувався до відходу у вічність. Два роки провів святитель у строгих чернечих подвигах, оточений загальною любов'ю та шаною. Помер святитель Павел 4 (17 за н. ст.) листопада 1770 р. У 1827 р. митрополит Київський Євгеній (Болховітінов) наказав перенести тіла похованих у склепі архієреїв у новий склеп. Коли черга дійшла до невідомого архієрея, митрополит вирішив оглянути гробницю пізніше. У ту ж ніч йому наснилося, що буря колише його дім. Він прокинувся та почув, що хтось, твердими, розміреними кроками, йде до нього. Двері спальні відчинились і до нього, опираючись на посох і випромінюючи сяйво, увійшов величний та суворий архієрей у повному облаченні. Митрополит підвівся й хотів поклонитися йому, та не зміг – його ноги тремтіли. Гість звернувся до нього українською: “Чи ти даси нам почивати, чи ні? Не даси нам почивати, не дам і я тобі ніколи почивати!”. І тією ж поважною ходою вийшов. Коли на наступний день відчинили покришку гробу, то митрополит Євгеній побачив того ж архієрея у повному нетлінні, зодягнутого у ті ж самі ризи, у яких з'явився йому уночі. Митрополит, із сльозами, почав творити поклони та цілувати його руки ... Нарешті з'ясували, що це митрополит Тобольський Павел, похований 57 років тому. Владика Євгеній відслужив панахиду та наказав залишити гріб на попередньому місці. З того часу мощі святителя Павла відкрито почивали в усипальниці під Стефанівським приділом Великої Лаврської Успенської церкви. Біля гробниці святителя Павла здійснилося безліч чудесних зцілень про що свідчать відповідні записи, які велися лаврськими ченцями. З усіх куточків Русі до Лаври надходили листи з проханням відслужити панахиду коло гробниці подвижника та з оповідями про незчисленні зцілення та явлення милості Божої по молитвах святителя. На увагу заслуговує випадок, що трапився із київським чиновником Станіславом Олендзьким. Католик за віровизнанням, батько трьох дітей, він був засуджений на заслання до Сибіру. Святитель Павел тричі з'являвся Олендзькому, наказуючи прийняти Православ'я та обіцяючи визволити його від заслання. Олендзький, викону-ючи веління святителя Павла, прийняв Православ'я і справді був помилуваний та доживав свій вік у Києві. У 1914–1918 рр. підіймалось питання про канонізацію святителя Павла. Собор Руської Православної Церкви 1917–1918 рр. постано-вив зібрати додаткові відомості про життя подвижника, але цьому перешкодив більшовицький переворот. Після зруйнування у 1943 р. Успенського собору мощі святителя Павла майже 60 років перебували під його руїнами. Зараз вони почивають у Дальніх Печерах Києво-Печерської Лаври. У 1984 р., з благословення Святішого Патріарха Пімена, святителя Павла Тобольського було прославлено у Соборі Сибірських святих, а у 2001 р. його було причислено до Собору Галицьких святих. Наслідком страшних гонінь на Церкву Христову, що тривали десятиліттями, стала втрата історичної пам'яті. Ми забули про ті духовні скарби, які передали нам наші благочестиві предки. Та настав час піднести з-під руїн забуття ім'я великого подвижника святителя Павла, митрополита Тобольського і Сибірського, уродженця землі Галицької. Благаймо святителя про допомогу у наслідуванні його палкої віри та ревного служіння Святій Православній Церкві! Частичка мощей святителя Павла знаходиться у свято-Успенській церкві у м. Самборі. Степан Бецко
м. Львів МАЛЕНЬКА ЦЕРКОВЦЯ Маленька церковця на краю Самбора
У дощ чи в погоду, у холод чи в спеку
Тут знайдем підтримку, відчуємо ласку,
Усіх приголубить, усіх зрозуміє
Хай стежки до Тебе встеляються щиро,
А.К. м. Самбір 2005р. |
|||||||
