ЩО ДУША БАЧИТЬ НА "ТОМУ" СВІТІ?
ДУША НА СВОЄМУ ШЛЯХУ ДО НЕБЕС
(Продовження. Початок див. №12, 1999 р.)
...Я згадав про молитву і став молитись, закликаючи на допомогу тих Святих, яких знав і чиї імена прийшли мені на пам'ять. Але це не злякало моїх ворогів. Жалюгідний невіглас, християнин лише по імені, я майже чи не вперше згадав про Ту, Яка іменується Заступницею роду християнського.
Та, мабуть, палким був мій заклик до Неї, так переповнена жахом була моя душа, що щойно я, згадавши, вимовив Її ім'я, як навколо нас раптом з'явився якийсь білий туман, котрий і став швидко огортати потворний гурт бісів. Він сховав його від моїх очей, раніше ніж воно встигло віддалитись від нас. Рев і гелготання їх чулись ще довго, але по тому як вони поступово слабшали, я міг зрозуміти, що страшна погоня відставала від нас.
Відчутий страх так захопив мене всього, що я не усвідомлював навіть, чи продовжували ми під час цієї жахливої зустрічі наш політ, чи вона зупинила нас на деякий час; я зрозумів, що ми рухаємося, що ми продовжуємо підніматись догори, лише коли переді мною знову розстелився нескінченний повітряний простір.
Пройшовши деяку його відстань, я побачив над собою яскраве світло; воно було схоже, як здавалось мені, на наше сонячне, але було значно сильніше за нього. Там, мабуть, якесь царство світла. Так, саме царство, повна влада Світла, - передбачаючи якимось особливим чуттям ще не бачене мною, думав я, - тому що при цьому світлі немає тіней. “Але як же може бути світло без тіні?” - зараз же виступили з подивом мої земні поняття.
І раптом ми швидко внеслись у сферу цього Світла, і воно буквально засліпило мене. Я заплющив очі, підніс руки до обличчя, але це не допомогло, тому що руки мої не давали тіні. Та й що означав тут подібний захист!
Та трапилось інше. Велично, без гніву, але владно і несхитно, зверху пролунали слова: ”Не готовий!” - і потім миттєва зупинка в нашому стрімкому леті догори – і ми швидко стали спускатись вниз. Та перш ніж покинули ми ці сфери, мені дано було пізнати одне дивне явище. Тільки-но згори пролунали означені слова, як усе в цьому світі, здавалось, кожна порошинка, кожен щонайменший атом відгукнулись на них виявленням своєї згоди. Ніби багатомільйонна луна повторила їх на невловимій для слуху, але відчутній і зрозумілій для серця і розуму мові, виражаючи свою повну згоду з наступним визначенням. І в цій єдності волі була така дивна гармонія, і в цій гармонії стільки невимовної, захоплюючої радості, перед якою жалюгідним безсонячним днем були всі наші земні зачарування та захоплення.
Я не зрозумів справжнього значення слів, що відносились до мене, тобто не зрозумів, що повинен повернутись на землю і знову жити так, як раніше. Я думав, що мене несуть в якісь інші місця і почуття несміливого протесту заворушилося в мені, коли переді мною спочатку невиразно, як у ранковому тумані, позначились обриси міста, а потім виразно з'явились знайомі вулиці і моя лікарня. Підійшовши до мого бездиханного тіла, Ангел-Хранитель сказав: “Ти чув Боже визначення?” і, вказуючи на моє тіло, повелів мені: “Увійди в нього і готуйся!”. Після цього обидва Ангели стали невидимі для мене.”
Далі К. Ікскуль розповідає про своє повернення в тіло, яке вже пролежало в моргу 36 годин, і як лікарі та весь медичний персонал були вражені дивом його повернення до життя. Через деякий час К. Ікскуль вступив до монастиря і закінчив своє життя ченцем.
РАЙ ТА ПЕКЛО
Що таке Небеса? Де вони? Люди визначають Небеса – “вгорі”, а пекло – “внизу”. Звичайно, “верх” і “низ” – це поняття умовні, насправді, це два різних місця, які не піддаються географічному опису. Ангели та душі померлих можуть бути лише в певному визначеному місці, будь то Небеса, пекло чи земля. Ми не можемо визначити місце духовного світу, тому що він знаходиться поза “координатами” нашої просторово-часової системи. Той простір іншого роду, він починається тут і простирається в новому невловимому для нас напрямку.
Багаточисельні випадки із життя святих показують, як цей іншого роду простір “проривається” у простір нашого світу. Так, мешканці острова Єловий бачили душу святого Германа Аляскінського, що піднімалася у вогняному стовпі, а старець Серафим Глинський – душу святого Серафима Саровського. Пророк Єлисей бачив, як пророк Ілля був взятий на небо у вогняній колесниці. Як би не прагнули ми своєю думкою проникнути “туди”, вона обмежена фактом, що ті “місця”, знаходяться поза нашим трьохвимірним простором.
Більшість сучасних розповідей людей, що пережили клінічну смерть, описують місця і стани “близькі” до нашого світу, ще по цей бік “кордону”. Однак зустрічаються й описи місць, що нагадують рай чи пекло, про котрі говорить Св. Писання.
Так, наприклад, у повідомленнях лікаря Георга Рітчі, Бетті Мальц, Мауріца Раулінга та інших виступає і пекло – “змії, плазуни, нестерпний сморід, біси”. У своїй книзі “Повернення із завтра” лікар Рітчі розповідає про те, що трапилось з ним самим у 1943 році, коли він бачив картини пекла. Там схильність грішників до земних бажань була невгамовна. Він бачив убивць, котрі були ніби прикуті до своїх жертв. Убивці плакали й просили у загублених ними душ прощення, але ті не чули їх. Це були марні сльози та прохання.
Томас Уелч розповідає, як працюючи на лісопильні у Нортленді, штат Орегон, він послизнувся, впав у річку і опинився придавленим величезними колодами. Робітникам знадобилось більше години, щоб знайти його тіло та дістати з-під колод. Не бачачи в ньому ніяких ознак життя, вони прийняли його за померлого. Сам же Томас у стані своєї тимчасової смерті опинився на березі неосяжного вогняного океану. Від вигляду розжареної сірки, що неслася хвилями він остовпів з жаху. Це була геєна вогняна, описати котру не стане людських слів. Тут же на березі геєни вогняної, він впізнав декілька знайомих душ, котрі померли раніше нього. Всі вони стояли заціпенівши від жаху, дивлячись на вогненні вали, що перекочувалися. Томас розумів, що піти звідси немає ніякої можливості. Він пожалкував, що раніше мало турбувався про своє спасіння. О, якби він знав, що чекає його, він би жив зовсім інакше.
У цей час він помітив, що хтось іде вдалині. Обличчя незнайомця відображало велику силу й доброту. Томас відразу зрозумів, що це Господь і що тільки Він може врятувати його душу, приречену до геєни. У Томаса зажевріла надія, що Господь помітить його. Але Господь йшов повз нього, дивлячись кудись вдалечінь. “Ось-ось Він сховається, і тоді всьому кінець,” - подумав Томас. Раптом Господь повернув Своє обличчя і поглянув на Томаса. Це все, що було потрібно – лише один погляд Господа! В ту ж мить Томас опинився у своєму тілі й ожив. Ще не встиг він розплющити очі, як виразно почув молитви робітників, що стояли довкола. Багато років по тому Томас пам'ятав усе, що побачив “там” до найменших подробиць. Цей випадок неможливо було забути.
Пастор Кеннет Хейджин згадує, як у квітні 1933 року, коли він жив у Маккіней, штат Техас, його серце перестало битись, а душа вийшла з тіла. “Після цього я став спускатись все нижче й нижче, і чим нижче я спускався, тим ставало темніше й гарячіше. Потім ще глибше я почав помічати на стінах печер миготіння якихось зловісних вогнів – очевидно пекельних. Нарешті, велике полум'я вирвалось і потягнуло мене. Вже багато років минуло з того часу, як це трапилось, а я й тепер як тоді бачу перед собою це пекельне полум'я.
Досягнувши дна безодні, я відчув біля себе присутність якогось духа, який почав вести мене. У цей час над темрявою пекла пролунав владний Голос. Я не зрозумів, що Він сказав, але відчув, що це – голос Бога. Від сили цього Голоса затріпотіло все пекельне царство, як листя на осінньому дереві від сильного вітру. Враз дух, що штовхав мене, випустив мене, і вихор поніс мене назад наверх. Поступово знову засвітило земне світло. Я опинився у моїй кімнаті й встрибнув у своє тіло, як людина вбирається у свої штани. Тут я побачив свою бабусю, яка сказала мені: “Синку, а я думала, що ти помер”.
Через деякий час Кеннет став священиком і присвятив своє життя Богу. Цей випадок він описав у брошурі “Моє свідоцтво”.
Лікар Раулінг присвячує цілий розділ своєї книжки розповідям людей, які побували в пеклі. Одні, наприклад, бачили там величезне поле, на якому грішники в бойових сутичках без зупину калічили, вбивали та силували один одного. Повітря там наповнене нестерпними воланнями, лайкою, прокляттями. Інші описують місця марної праці, де жорстокі демони гнітять душі грішників перенесенням тягарів з одного місця на інше.
Нестерпність пекельних мук проілюстрована ще двома розповідями з православних книжок.
Один хворий промучився багато років, нарешті, змолився до Господа з проханням припинити його страждання. До нього з'явився Ангел і сказав: ”Твої гріхи потребують очищення. Господь пропонує тобі замість одного року страждань на землі, якими би ти очистився, випробувати три години страждань у пеклі. Вибирай”. Страждалець подумав і вибрав три години у пеклі. Після цього Ангел відніс його душу в безодні місця пекла. Скрізь був морок, тіснота, скрізь були духи злоби, волання грішників, скрізь одні страждання. Душа хворого прийшла у невимовний страх і знемогу, на його крики відгукувалось лише відлуння та клекіт геєнського полум'я. Ніхто не звертав уваги на його стогін та рев, усі грішники були зайняті своїми власними муками. Страждальцю здавалось, що вже минули цілі століття і що Ангел забув про нього.
З книги "НА ПОРОЗІ ЖИТТЯ І СМЕРТІ"
