Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
Інтернет-версія
газети
|
|
Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви |
|
|
ДИТЯЧА СТОРІНКА
ДВА КОЛОСКИСонце щедро дарувало своє тепло золотому збіжжю. Вітер весело гнав живі хвилі пшеничним полем і шарудів колоссям. Здавалося, воно розмовляє між собою. Високий колос задерикувато говорив своєму сусідові: - Братику, хіба ти не можеш стояти рівніше? Що діється з твоєю голівонькою? Вона гнеться у тебе з кожним днем усе більше. - Не можу я стояти прямо та й не хочу. - Чому ж це? Чи не краще, щоб тебе всі бачили, милувалися тобою, захоплюючись струнким стеблом? - Але я не для того росту, щоб мною милувалися, - відповідав другий колос. - Я хочу, щоб від мене було якомога більше користі. - Яка ж користь від твоєї схиленої голови? - Користь від того, що є в моїй голові. - I що ж у твоїй голові? - дивувався прямий колос. - Зерна. I я хочу, щоб їх у мене було багато і щоб усі вони були міцними, - тоді з них вийде хороше борошно і смачний хліб. - Дивні у тебе бажання, особисто я і не думаю про це. Моя мета - бути вищим і красивішим. - Братику, - намагався пояснити похилий колос, - справжня краса не в тому, який ти, а що всередині у тебе. Чуєш?.. Здається, наближається комбайн, нам недовго залишилося розмовляти. - Який комбайн? Я хочу далі рости і радіти своїй красі. - А я радий, що встиг налитися зерном. - Гей, ти, пустий колосе, - раптом втрутився в розмову вітер, - мені шкода тебе. Ти даремно прожив життя, а залишити землю тобі все одно доведеться. Багато було колосся на цьому полі, і поганий кінець чекав таких, як ти: їх просто спалили... А тобі, колосе з похиленою головою, я хочу сказати, що ти не даремно прожив своє життя. Прямий колос хотів щось заперечити, але не встиг... З книги ”Таємниця твоєї душі”,
м. Нововолинськ |
|||||||
