Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
Інтернет-версія газети
|
|
Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви |
|
|
ЗВИЧАЇ ПЕРШИХ ХРИСТИЯНЗібрання християн Дійсно, християни одного міста або селища дружили між собою, ця атмосфера панувала і на зборах, призначених для молитви і для інших благочестивих справ, за якими вони бачилися майже щодня. Спілкувалися, радилися один з одним навіть в другорядних справах. Радість і прикрощі в них були спільні. Якщо хто з них одержував від Бога особливу милість, всі брали в тому участь, якщо хто каявся, всі просили прощення. Вони були між собою, як рідні, називаючи один одного батьком або сином, братом або сестрою. Цей союз зміцнювався владою батьків в своїй сім'ї і підпорядкованістю їх священикам і єпископу. Єпископи без згоди між собою не починали нічого важливого. Єпископи з віддалених районів часто листувалися між собою. Це було зручно, враховуючи величезну територію Римської держави (Ориген, “Проти Цельса”). Ці листи мали особливу форму для захисту від підробки і для прикриття святих істин, особливо під час гонінь (Кіпріян, “До Климента Римського”). Для більшої безпеки вони посилалися з кліриками, або з людьми, зумисне для цього обраними. За межами Римської імперії єдність віри і звичаї християн, були гідними ще більшого подиву при настільки великій розмаїтості народів, особливо коли помітили, що істинна релігія відучила своїх послідовників від грубих і безрозсудних вчинків. Можна сказати, що Вселенська Церква дійсно являла собою одне тіло, членів якого об'єднувала віра і взаємна любов. Зібрання та літургіяНа цих зборах відбувалося богослужіння, приносилася безкровна Жертва, яку чинили винятково священики. Служби називали іменами, взятими зі Св. Письма, наприклад: вечірня, переломлення хліба, жертвою, або іменами, прийнятими Церквою: синаксом, що означає збори; Євхаристією, що означає - подяка; літургією, що означає соборне служіння. Іноді воно відбувалося до сходу сонця, особливо під час гонінь. (Кіпріян, “Лист Целилію”). В кожній церкві або в кожній парафії служилася лише одна літургія, відправляв її єпископ або священики. Статут літургії з роками змінився: додали до служби, або скасували деякі обряди, але в сутності своїй літургія залишилася незмінною. Після певних молитов читали Св. Письмо, спочатку Старого, потім Нового Завіту, а закінчували читанням Євангелії, яке тлумачив настоятель, доповнюючи настановами, згідно з потребами своєї пастви (Св. Іустин, “Апологія”). Після цього всі підводилися з місць і, повернувшись до сходу з, піднятими до неба руками, молилися за всіх людей: християн, язичників, знатних і бідних, за полонених, хворих і інших страждальців. Диякон починав молитви, священик промовляв возглас, а народ на знак згоди відповідав: амінь (“Постанови апостолів”; св. Кіпріян “Лист Цецилію”). За цим слідувало принесення Дарів, тобто хліба і вина, розбавленого водою, що служили Жертвою. Присутні цілували один одного поцілунком миру: чоловіки чоловіків, а жінки жінок, в знак єднання; потім кожний віддавав дар поцілунку миру священику, і, від імені всіх, священик приносив поцілунок миру Богу (Климент, “Про виховання дітей”). Приступаючи до Таїнства, він закликав присутніх вознести серця свої до Бога, дякувати Йому і славословити з ангелами і всіма небесними силами, потім, слідуючи чину Євхаристії і виголошуючи слова, сказані про це Ісусом Христом, чинив Таїнство, після чого читав з народом молитву Господню і, причастившися спочатку сам, з дияконами роздавав причастя (Св. Іустин, “Апологія”). Всі присутні в Церкві, зобов'язані були причаститися, і особливо - служителі вівтаря (“Правила апостолів”). Тіло Господнє приймалося з дуже великою обережністю, щоб ні найменша крупинка Його не впала на землю. Тим, які не змогли бути на літургії, Причастя відсилали з дияконами. Частина Його відкладалася для вмираючих, як дорожній запас в дальню дорогу. Дозволялося вірним брати Його додому (Тертуліан, “Дружині”), щоб кожного ранку ще до сніданку приобщитися Св. Дарів в разі небезпеки, наприклад, коли належало йти на тортури, тому що не всякий день можна було збиратися на літургію. Причастя, яке відкладали для здорових чи хворих, було тільки часточками хліба, тоді як на зборах причащалися хлібом і вином, крім малолітніх дітей, яких причащали лише вином. Трапеза любові, що слідувала за прийняттям Св. Тайн, складалася зі звичайних страв, які вкушали присутні на тому ж самому місці. Згодом вона надавалася тільки вдовам і нужденним. За столом частину трапези відкладали єпископу, навіть, коли його не було. Священики і диякони одержували по дві частини, читці, співаки і вратарі - по одній (“Постанови апостолів”; Тертуліан, “Про піст”). З журналу “Православне життя”,
№5, 2000, вид. ”Православна Русь”, США |
|||||||
