Світло Православ'я
    Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
 

Інтернет-версія газети
"Світло Православ'я"

Архів номерів

  
№2 (64)  2000 р.

Анонс номера

Зміст номера:

Іконографія Різдва Христового

Де Христос - там перемога світла

Звернення Священного Синоду Української Православної Церкви до народу України

Мене арештували прямо в Володимирівському соборі…

Молитва серця

Преподобний Прохор

Роздуми про сенс життя

На допомогу вчителю "Християнської етики"
Таємниця Снігової Королеви

Дитяча сторінка

Що душа бачить на "тому" світі?

Обережно - фальсифікація!

З усього світу...

 
 
 

Газета
"Світло Православ'я"

Засновник і видавець:
Львівське єпархіальне управління Української Православної Церкви.
Реєстраційне свідоцтво
КВ-975.
Виходить з 1.01.1994р.

Редакційна рада:
протопресвітер Василій Осташевський,
священик Андрій Ткачов,
Анатолій Шевченко,
Оксана Костенко

Адреса редакції:
79008, м. Львів,
вул. Короленка, 3.

Веб-дизайн:
Олександр Денисюк
E-mail:
tarasiy@compclub.lviv.ua
 

 
    

ТАЄМНИЦЯ СНІГОВОЇ КОРОЛЕВИ

(На допомогу вчителю "Християнської етики")

Усі пам'ятають епізод, коли Герда підходить до замку Снігової Королеви і намагається туди увійти, але варта Снігової Королеви її не впускає. І все ж таки Герда змогла пробратися до Кая. Як? Яким чином беззахисна дівчинка перемогла цілу армію?

Діти починають фантазувати: «її гаряче серце розтопило лід», «вона перемогла любов'ю», «вона пройшла тому, що дуже хотіла цього» і т. ін.

Але ж ні. Андерсен про це пише так: Герда почала читати «Отче наш», і тоді хмара сніжинок навколо неї перетворилася в ангелів, які проклали їй дорогу.

Біда в тому, що в радянських виданнях цього не було. В повному виданні ми можемо побачити цілий ряд невідомих нам епізодів.

Скажімо, коли Герда і Кай повертаються додому, бабуся сидить і читає книжку - це в радянських виданнях. У Андерсена бабуся читає Євангелію, і навіть прямо вказується, яке місце: «Якщо... не будете як діти, не ввійдете в Царство Небесне». І діти кидаються їй на шию, починають танцювати навколо куща квітучої троянди і співають різдв'яну колядку:

Троянди цвітуть.
Красота, красота.
Скоро зустрінемо
Малятко Христа.

Це кінець казки. А чому розпочалися лихі пригоди Кая? Всі пам'ятають, що осколок дивного дзеркала потрапив йому в око. Воно розбилося тому, що тролі (тобто біси), які його створили, намагались все на світі відобразити в ньому в спотвореному, перекрученому вигляді. Потім те дзеркало вирвалося в них з рук і розбилось. Але чому воно розбилось?

У радянському варіанті пояснень немає. Відомий всім закон гравітації, так би мовити, спрацював. Але у Андерсена і тут немає недомовленості:

“...біси хотіли відобразити Творця в цьому брехливому дзеркалі і почали підійматися з ним вверх. І тоді Бог не допустив цієї зневаги - дзеркало вирвалося з їх рук і розбилось”.

У зв'язку з цим стає більш зрозумілим (найімовірніше, для дорослих) завдання, яке Снігова Королева дає Каю. Вона доручає йому викласти з льоду слово «вічність». Крижана вічність. Рукотворна вічність. Вічність, не створена Творцем.

Це і є прообраз пекла. Це справжня диявольська пародія на Бога. Давня приказка стверджує: “диявол - це мавпа Бога”.

Для Андерсена це не випадкові мотиви. На могилі автора в Копенгагені викарбувані його слова: «Душа, яку Бог створив за Своїм образом, безсмертна і не може загинути. Наше життя на землі - це насіння вічності. Тіло помре, але душа померти не може».

Та повернемося до нашого уроку. Коли діти розуміють, що Герда читала «Отче наш», логічно запитати їх: «А ви знаєте, що таке «Отче наш»?»

Справа в тому, що у дорослих будь-яка зустріч з релігійним проповідником закінчується питанням: «Ви все дуже добре говорили, я майже в усьому з вами згоден. Але одного не можу зрозуміти: для чого воно мені потрібно?»

Доступно відповісти на це питання важко. Якщо людина серцем ще не відчула живої потреби у вірі і Спасителі - значить, будь-яку вашу відповідь вона сприйме тільки вухами, а не душею. Але в малюків завдяки казці таке питання не виникає. Вони знають - якщо Герді це допомогло, то і їм це буде корисно.

Я йду до дошки і пишу цю молитву церковно-слов'янськими буквами. З усіма титлами, незвичними знаками і буквами, які відсутні в сучасній орфографії. Я вважаю, що дітей треба знайомити з церковно-слов'янською мовою.

Для дитини це надзвичайно цікавий світ. Тому що він, з одного боку, прозорий, не іноземний, а з другого - тут є загадки, шаради, які можна при деякому зусиллі думки розгадати самому.

Що означає дане слово? Чому? І “бабусею” якого сучасного слова воно було на церковно-слов'янській мові? Викладання стає проблемним.

Отож, чому «Отче»? Що за форма така? Розумієте, що це «отець» (батько)? Так, розуміємо, а чому така форма? Тому що була така оклична форма (яка зараз відсутня в сучасній мові). А як ми будемо кликати ваших друзів у класі: Олексій - Олексію, Ніна - Ніно, Маринка - Маринко. І тут є нагода роз'яснити, що по церковно-слов'янськи Світлану звати Фотінією, а Івана - Іоаном...

Чому «Отче наш», а не «отче мій»? Ви згідні з тим, що всі люди - брати? Діти зазвичай вже в першому класі про це дізнаються. А ви розумієте, що означає це слово? Що ми діти одного отця (батька). Марійко, скажи, у тебе той же тато, що й у Іванка? Вона з подивом відповідає: «Ні, звичайно». Але ж ви таки брат і сестра, чи ні? Бо якщо всі люди брати, то і ви певною мірою теж. Отже, у вас має бути спільний Отець, де Він? «Отче наш, що єси на небесах».

Потім можна провідміняти дієслово «бути» церковно-слов'янською мовою (есмь-еси-есть-есмы-есте-суть).

А чому Отець наш «на небесах»? Що це - на хмарах? На Місяці? На Сонці? На зірках? Треба віддати належне дітям - примітивні тлумачення вони не сприймають.

«Небо» - це те, що знаходиться над нами і над всім тим, що ми можемо зробити своїми руками. Бог всюди. У Нього немає тіла, і Його не можна побачити - як не можна побачити радіохвиль. Але ми їх чуємо, якщо маємо радіоприймач.

Уявіть: ви потрапили на невідомий острів, де аборигени ніколи не чули і не бачили радіо. А у вас воно є. Ви його слухаєте, а люди навкруги дивуються, зовсім як Карлсон: «Як так багато різних людей змогли залізти в таку маленьку скриньку?» Радіохвилі були на цьому острові ще до того, як ви туди потрапили? То чому ж місцеві жителі не чули їх?

Так і з Богом. Він є всюди - але не у всіх є досить чутливі приймачі, щоб Його відчути. Адже тут потрібне не радіо і навіть не телевізор. Бога відчувають серцем. Як відчуваємо ми, що ця людина добра, а від тої краще триматися якнайдалі? Тільки серце здатне відчути - Бог поруч з нами...

Потрібно зауважити, що діти взагалі «генії щодо мови». В цій молитві вони вбачають такий смисл, який дорослі не зауважують. Наприклад, «хліб наш насущний». Ми скажемо - це щоденний. І будемо дуже неправі, тому що в мову треба вникати. Корінь «сущ» (існування), а префікс «над». Отже, те, що “вище існування”. Хліб наш небесний, хліб причастя Горньому світу.

«І не введи нас у спокусу». Спокуса - це коли тобі дуже хочеться зробити паскудство. Ти ще не зробив його, але відчуваєш - ось-ось... Значить, ми просимо, щоб таких випадків, коли ми здатні вчинити зло, було якнайменше в нашому житті і просимо сили утриматися від злого наміру. Що це означає?

Ось сидить Олексій за партою, а перед ним сидить Оленка з косичкою, і руки самі тягнуться смикнути її. Спокуса, звичайно. Як не піддатися їй? Треба помолитися Богу, щоб Оленка не мала такої спокусливої косички? Чи краще помолитися за себе самого: «Господи, укріпи мою волю, щоб мої руки не лізли, куди не слід!»

Так розглядаємо молитву до кінця, і на закінчення можна запропонувати дітям таке:

«Коли прийдете додому, навчіть цій молитві ваших батьків».

Диякон Андрій Кураєв
З книги «Шкільне богослов' я»

 

На початок сторінки

Hosted by uCoz