Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
Інтернет-версія газети
|
|
Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви |
|
|
ВІРА ХРИСТОВА - ВІРА ПРАВОСЛАВНАЦими словами Христос благав Отця Свого Небесного благословення для нас, щоб ми творили з єдиною Церквою, Главою якої є Сам Христос, єдине нероздільне Тіло. (Єф.1.22 -23; 1Кор.12,27). Викупивши світ від гріха, смертю на Хресті, а Воскресінням, воскресивши “все від ада”, Христос звелів Своїм учням і апостолам проповідувати Євангелію всій тварі (Мк.16,І5). Його заповіт - нести в серця і душі людські любов до Бога і любов до ближнього, і мир народам. Святі апостоли, освятившись Духом Святим, виконали заповіт Ісуса Христа - понесли людям слово Євангелії. Словом Божим, прикладом Христової любові перемогли світ і заснували на землі Церкву Христову (Мф. 16, 18). Перші християнські громади, увірувавши в Христа Господа, являли собою єдину, святу нероздільну Церкву Христову. Члени первісної Церкви були зв'язані такою любов'ю, ніби в них було одно серце і одна душа. І Церкву свою перші християни назвали Церквою Православною, тому, що славили Господа правдиво, не спотворюючи вчення, яке грунтувалось на вченні Самого Христа, Його учнів і апостолів. Слово “Православіє”(ортодоксія - грецьк.) перший раз зустрічається в древніх християнських письменників ІІ-го століття (наприклад, у Климента Олександрійського). Православну віру, як правдиву віру Христову, насаджену св. апостолами і учнями прийняли народи древньої Греції, Сирії, Палестини та інші народи Близького і Середнього Сходу. Слова євангельського вчення, як відомо нам з історії, були занесені на наші землі, ще за часів апостольських, святим апостолом Андрієм, який встановив хрест на київських горах і провістив, що в цьому краї засіяє благодать Божа. Ці пророчі слова здійснилися в 988 році - Хрещення Київської Русі за часів святого князя Володимира. Як святий апостол Павло просвітив світлом Христової Євангелії народи древньої Греції, так князь Володимир, “як другий Павло” “обрєлъ єси безценный бисеръ” христа”. В 988 році Галичина, як і всі народи Київської Русі, прийняли віру з православного Сходу, віру Православну, а також богослужбовий чин і церковні звичаї. Православною вірою наш народ освятився і жив нею довгі роки, завжди дорожив, як зіницею ока, завжди відстоював її перед ворогами. Було це в 1340 році. Польський король Казимир Великий з військами вдерся в землі Галичини. Він зайняв міста Перемишль, Любачів і підступив до Львова. Львів'яни захищали місто. Щоб залякати населення, король наказав спалити монастир св. Юра. Але православні люди м. Львова укріпили мури і вежі, замки і ворота міста і погодились їх відкрити тільки тоді, коли король поклявся гарантувати свободу православної віри. Православні львів'яни та інші галичани більше ста років після Брестської унії боронили православну віру перед католиками. Але настав час, коли “вогнем і мечем” унія була насаджена по всій Галичині. Але в пам'яті нашого побожного народу свято зберігали передання, надії і прагнення, що походили ще з доуніатських, православних часів: хто був грецького (православного) обряду, той був саме українцем. Відродження в Галичині кількох православних парафій після першої світової війни, являється яскравим доказом цього. Зберігаючи в глибині сердець любов до святого Православ'я, до віри наших батьків і наслідуючи приклад Господа нашого Ісуса Христа, Який молився в Гефсиманському саду Отцю Небесному за єдність віри, наш нарід завжди возносив і возносить свої молитви Господу Богу “во соединении всєхъ”, і ця єдність настала. Ми повернулись до віри наших батьків, до віри наших просвітителів святого князя Володимира і святої княгині Ольги. Але прийшов час, коли знову на нашу землю, як і в часи Берестейської унії, вдерся розбрат, ворожнеча і розділення народу. Міцно стіймо у Православній вірі, любімо і свято шануймо нашу віру, Богом даровану нашим батькам, пам'ятаючи, що єдність Церкви заповідав нам Спаситель Христос, коли благав і за нас Отця Свого Небесного, “щоб усі були єдине: як Ти, Отче, в Мені, і Я в Тобі, так і вони нехай будуть в Нас єдине, - щоб увірував світ, що Ти послав Мене” (Ін. 17, 21). Просімо ж Господа Бога, щоб на нас зійшло благання святої молитви Господа нашого Ісуса Христа, якою Він молився Отцю Небесному напередодні Своїх хресних страждань. Тому, дорогі мої, стіймо в вірі, мужайтеся, як навчає нас св. ап. Павло (1 Кор. 16, 1З), як стояли за святу Православну віру наші діди і прадіди. Утверди, Боже, святу Православну віру, православних християн во вік віка. Амінь.
Митрофорний протоієрей Володиир Бабич,
кандидат богослов'я, м. Львів. |
|||||||
