“РУСЬКА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА
І СХІДНІ ПАТРІАРХИ”
Греки, тіснимі турками, були в розпачі і, щоб заручитися підтримкою католицького Заходу, пішли на утворення Флорентійської унії (1439 р.). Виникла загроза найголовнішому для людей Русі - загроза чистоті Православної віри. Щоб захистити себе від цієї небезпеки, і була проголошена автокефалія Руської Церкви. Проте реальної допомоги Захід грекам не надав, і в 1453 році Константинополь захопили турки. Цю подію сприйняли на Русі, як грандіозну катастрофу, причиною якої стала уступка греків в справах віри. З тих пір почала вкорінюватися знаменита ідея про Русь - як центр Всесвітнього Православ'я.
Необдумана реформа Патріарха Никона, як це переконливо доведено професором Каптєровим, багато в чому була інспірована греками. Грецькі ієрархи, приїжджаючи на Русь за милостинею, “дотинали” різницею в богослужбовій практиці.
Вони розцінювали цю різницю як єретичне відхилення, що появилося на Русі внаслідок відокремлення від греків. Тим часом саме греки, які перебували під турецьким утиском і зверталися до Заходу для навчання і друкування книг, і тому поступово переймалися західним духом.
І никонова реформа була аж ніяк не поверненням до втраченої старовини, а обрала своїм орієнтиром сучасну грецьку богослужбову практику.
У результаті ми маємо незаживаючу рану на тілі нашого народу.
Не проявили греки принциповості, коли цар Петро скасував патріаршество. Вони визнали новостворений Синод “братом во Христі” і цим утвердили сумнівну з канонічної точки зору структуру церковного управління.
Загальновідомою стала після подій в Естонії негативна роль майже всіх східних патріархів у 20-30-ті роки нашого сторіччя, коли вони підтримали обновленський розкол.
І сьогодні добре видно двозначну позицію Константинополя стосовно автокефального розколу в Україні і відродження уніатства в Галичині.
Достатньо нагадати, що в розпал трагічних подій, коли в Україні захоплювалися храми і виганялося православне духовенство, представник Константинопольського Патріархату єпископ Всеволод був присутній на уніатському Синоді у Львові, де всіляко підкреслював свою прихильність до зібрання.
І нічого дивного в цьому немає, тому що з 20-х рр. нашого сторіччя, починаючи з сумної пам'яті патріарха Мелетія, у Константинопольському Патріархаті йшли процеси апостасії, і сьогодні він стоїть в авангарді модернізму і екуменізму в православному світі.
Зараз ми спостерігаємо “екуменічний ривок” патріарха Варфоломія, спрямований на те, щоб якнайшвидше досягти конкретних результатів. Першим етапом у досягненні цієї мети планується об'єднання з монофізитами, а потім - з католиками.
Принципові догматичні моменти при цьому навмисне затушовуются.
Найближча ціль екуменістів - створення єдиного календаря з католиками (звичайно, григоріанського). Активно йде підготовка до проведення так званого Святого і Великого Всеправославного Собору.
Деякі питання, які будуть розглядатися на Соборі, просто шокують. Рішення, які пропонуються для прийняття зі сторони Константинополя явно апостасійні, вони дозволять нашим обновленцям посилатися на них. Не погоджуються з цими рішеннями і консерватори в лоні Православної Церкви Русі, природно будуть кваліфікуватися як бунтівники і розкольники...
До речі, на цьому Соборі цілком можливе рішення і щодо українського питання, знову ж таки, аж ніяк не в сприятливому для Православ'я напрямку.
Висновок: єднання зі східними патріархами (ми маємо на увазі насамперед Константинопольського. Про єрусалимського і близьких йому по духу, варто говорити окремо), в принципі, дуже бажане, проте не будь-якою ціною. Це не повинно стати самоціллю. Головним є вірність Істині. Здається, що дотримання певної дистанції не зашкодило б. Якщо наша Церква ухилиться від участі в сумнівних прожектах, які ініціюються ними, то нічого в них не вийде.
Ігумен Кирил (Сахаров),
Союз Православних Братств,
з виступу на “Різдв'яних читаннях 2000 року”. (Текст в скороч.).
