Світло Православ'я
    Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
 

Інтернет-версія газети
"Світло Православ'я"


  Архів номерів

  
№11 (133)
2005 р.

Анонс номера

Зміст номера:

З ювілеєм, Блаженніший Владико!

Різдвяний піст. Проповідь Блаженнішого Митрополита Володимира

Я побачив світло

"Со святыми упокой..."

Подорож через Україну

Сила дитячої молитви Дитяча сторінка

Точка зору На допомогу вчителю і вихователю

Життєпис ієромонаха Серафима Роуза

На запитання вірних відповідає Блаженніший митрополит Київський і всієї України Володимир

День Господній як тать уночі

Про безплотні сили

Новини

 
 
 

Газета
"Світло Православ'я"

Засновник і видавець:
Львівське єпархіальне управління Української Православної Церкви.
Реєстраційне свідоцтво
КВ-975.
Виходить з 1.01.1994р.

Головний редактор:
протоієрей Богдан Хилинський

Адреса редакції:
79008, м. Львів,
вул. Короленка, 3.
а/с 1352

Веб-дизайн:
Олександр Денисюк
E-mail:
alexdeni@mail.ru
  Rambler's Top100

Rambler's
Top100
TopList
Від   20.1.2001

 

Львівська єпархія
Української Православної Церкви

Інтернет-версія газети `Віра і культура`
 
Спілка Православної молоді України (UKRAINIAN ORTHODOX YOUTH FELLOWSHIP)
 

    

ПОДОРОЖ ЧЕРЕЗ УКРАЇНУ

Ми продовжуємо публікувати уривки із записок архідиякона Павла. Текст друкується за виданням Києво-Печерської Успенської Лаври 1997р. ”Подорож Антіохійського Патріарха Макарія в Україну в середині 17-го століття, описане його сином архідияконом Павлом Алеппським”.

Ми прибули у велике місто, розділене на три укріплення, з яких кожне на одній стороні. Третє з цих укріплень представляє величезну дерев'яну цитадель на узвишші, що в даний час будують знову; копають рови, укріпляють міцними вежами і постачають гарматами. Ім'я міста Хумано (Умань). Усі як звичайно вийшли зустріти нас з хоругвами і свічами, священики і диякони в облаченні, разом з полковником Симеоном і його військом. Він стояв поза цим містом зі своїм численним загоном для нагляду за кордоном татар і ляхів.

Нас привели у величну високу церкву з куполом красивого зеленого кольору. Вона дуже велика, уся розписана і побудована з дерева. Її срібні лампади зі свічами прекрасного зеленого кольору численні. Над нартексом красива дзвіниця. У ньому (нартексі) є висока решітка, звернена до хоросу; за нею стоять півчі і співають по своїх нотних книгах. Голоси їхній лунають подібно громові. Це місто є перше велике місто в землі козаків; його будинки високі і красиві, більша частина належала ляхам, євреям і вірменам; вони з багатьма круглими вікнами з кольорового шкла, над якими висять ікони. Городяни одягнені в дуже гарний одяг. У місті дев'ять чудових церков з високими куполами: в ім'я Воскресення, Вознесення, св. Тройці, Різдва Богородиці, Успення, св. Михаїла, св. Миколая, Воздвиження Хреста, а також на честь св. Пасхи; тому що це місто було центральним і столичним при ляхах і має багато їхніх царських палаців. В суботу ми слухали у них Літургію, з якої вийшли не скоріше, як наші ноги стали зовсім непридатні від довгогостояння, тому що,як ми згадували, у церквах у них немає сидінь. Вони дуже розтягують свої молитви, спів і літургії; особливо, коли говорить ектению священик чи диякон і півчі, що стоять нагорі, співають на їхній мові: ”Хосбуди бумилуй”, тобто Кіріє элейсон, те кожне співається по нотах біля чверті години. Ми порахували, що при «рцем всі», священик у землі козаків я в країні московітів виголошує це в п'ятнадцятьох проханнях і при кожнім проханні «Господи помилуй» співається багато разів. Ми нарахували, що вони співали «Господи помилуй» при цій ектенії до ста разів і точно також при інших ектеніях. Читають неодмінно два апостоли і два Євангелія. Читець вимовляє апостол кращим наспівом, чим ми читаємо Євангеліє, слово за слово. Неодмінно читають зі співом псалми Давида і прокімен зі стихирами на кожний день на протязі всього року, також при читанні Євангелія, «слава Тебі, Господи, слава Тебі», як на початку, так і наприкінці, співають з органом. Що стосується прекрасного співу ними «Достойно єсть», то всі присутні священики з кліросними хлопчиками збираються на середину (церкви) і співають цю піснь хором від усього серця. При згадуванні Богородиці усі роблять земні поклони, маючи голову непокритою, навіть священики. Ти міг би бачити їх, читачу, що стоять у церкві нерухомо, подібно каменям. Ми ж багато страдали від утоми, так що душа в нас розривалася від виснаження і туги. Але з їх боку, як нами згадано, ми бачили надзвичайну побожність, богобоязливість і смирення. Вони приходили юрбами, поспішаючи один перед одним, щоб одержати благословення і прикластися до хреста з рук нащого владики патріарха. Коли ми проїжджали по дорогах, то вони, бачачи піднятий на шесті хрест, хоча б були заняті в цей час жнивами, зверталися лицем до сходу, з дружинами і дітьми, і творили хресне знамення; чоловіки і юнаки кидали серпи і роботу і поспішали бігцем для отримання благословення від нашого владики патріарха. Проїзджаючі сходили з коней і з екіпа-жів ще здалека, відходили від дороги і ставали в ряд з оголеними головами, поки не проїде повз них наш владика патріарх у своєму экіпажі. Вони кланялися до землі, потім підходили, прикладалися до хреста і його правої руки й відходили.

Повертаємося. Ми вийшли з Літургії біля полудня. Згаданий полковник Симеон зі своїм киайєй (довіреною особою) підтримував під руки нашого владику патріарха по їхньому звичаї, поки не ввів його у свій дім. Наш владика звершив для нього водосвяття і прочитав над ним і його дружиною молитву на відпущення гріхів. Ми сіли за трапезу. Коли ми встали, він нас провів до місця нашої зупинки…

Ми виїхали з Умані. Полковник вивів нас за місто і призначив нам загін. Ми зробили одну милю і прибули в інший базар з укріпленнями і цитаделлю, по імені Краснобула (Краснополка). Як звичайно нам була влаштована зустріч; тому що всякий раз як ми виїжджали з якого-небудь міста, один з ратників, що нас супроводжували, випереджав нас, везучи лист від полковника до всіх його підлеглих з оповіщенням їм, щоб вони приготували приміщення, страви і напої в кількості, достатньому для всіх наших супутників, — нас було біля сорока чоловік: ми і наші служителі, наші спутники ігумени монастирів, і їх слуги — а також приготували би коней для наших екіпажів і накосили свіжої трави для коней, тому що, як ми згадали, у цій країні ціле літо до жовтня буває зелень і квіти, і ми надзвичайно здивувалися весняним квітам у літню пору.

Нас звичайно зустрічали за містом, по їх звичаю, з хлібом заради його достатку; також, коли ми сідали за стіл, насамперед, клали хліб. Жителі міста виходили нам на зустріч на деяку відстань за місто, як ми вже розказували. Бувало, коли наближалися хоругви і хрести, наш владика патріарх, із благоговіння до них, завжди виходив (з екіпажу) і йшов у мантії на велику відстань, поки не входили в церкву, відкіля ми в такий же спосіб йшли до (приготовленого нам) приміщення, біля воріт якого ставився хрест на шесті.

(Далі буде)
  

 

На початок сторінки

Hosted by uCoz