СПОВІДЬ
Практично таїнство Сповіді здійснюється так: спочатку священик молиться з бажаючими сповідатися, потім вони вже по одному підходять до аналою, на якому лежить Євангелія і Хрест, кланяються до вівтаря чи до Хреста і Євангелії; тоді стають перед аналоєм, схиливши голову, або ж на коліна (але не обов'язково), після чого священик читає коротке звернення до тих, хто кається, у якому коротко, але глибоко-змістовно нагадується про значення сповіді, про відповідальність того, хто сповідається, про те, що він стоїть перед Самим Господом, і священик лише свідок потаємної бесіди його з Богом. Ось приблизний зміст цього звернення:
“Дитя моє. Христос невидимо стоїть перед тобою, приймаючи сповідь твою. Не соромся, не бійся і не приховуй нічого від мене, але скажи все, чим згрішив, не бентежачись, і отримаєш відпущення гріхів від Господа нашого Ісуса Христа. Ось і ікона Його перед нами: я ж тільки свідок, і все, що скажеш мені, засвідчу перед Ним. Якщо ж приховаєш щось від мене, гріх твій збільшиться. Зрозумій же, що коли ти вже прийшов у лікарню, то не вийди з неї незціленим”.
Після цього той, хто сповідається повинен прочитати Символ Віри і цим засвідчити своє православне віросповідання. Але зараз частіше Символ Віри читається всіма разом перед тим, як почнуть вже окремо підходити до священика. Іноді, якщо людина сама не може почати сповідати свої гріхи, священик ставить запитання. Причому перші запитання, як вони розміщені у Требнику, - запитання про віру, про Православне віросповідання, про вірність Святій Православній Церкві. Без віри у святість догматів і Передання Церкви, чи якихось сумнівах у них - уся подальша сповідь втрачає сенс. Тому перші запитання приблизно такого змісту:
“Скажи мені, чадо, чи віриш ти усьому тому, що Православна Церква передала і навчила, і чи не сумніваєшся в її Переданні (вченні)?”
“Чи не був ти єретиком і віровідступником, коли спілкувався з ними, відвідуючи їхні зборища, слухаючи їхні повчання і читаючи їхні книги?”
Отже, перш за все потрібно, щоб той, хто кається, твердо і рішуче сповідував у серці своєму Православну віру і покаявся в усіх своїх сумнівах, ваганнях, ухилах від чистоти її. Найважливішим є рішуче і щиро покаятися у всіх тих неправославних вченнях і віруваннях, до яких був причетний, чи яким довіряв перед зверненням до покаяння. Тільки після цього можлива подальша сповідь.
НАЙПОШИРЕНІШІ ГРІХИ
Далі наведемо опис найпоширеніших духовних хвороб, гріхів, злих навичок, пристрастей з деякими їх роз'ясненнями, щоб той, хто буде готуватися до сповіді, зміг, читаючи це повчання, глибше розглянути себе, знайти точніші вирази, назви своїх хвороб. При цьому корисно скласти для себе приблизний план - які гріхи сповідати, щоб не забути потім на сповіді, але важливо не тільки прочитати з аркуша паперу свої язви, а з почуттям глибокого усвідомлення і каяття відкрити їх перед Богом, витягуючи зі своєї душі з відразою, ніби гидких змій.
(Порівняй твій список гріхів з тими списками, які триматимуть злі духи на митарствах, і зазнач: чим ретельніше ти сам викриєш себе, тим менше сторінок буде в демонських писаннях - ред.).
При цьому, звичайно, кожна вимовлена вголос мерзота, винесення її на світло, буде інколи супроводжуватися почуттям сорому, і деякою нерішучістю, будуть відбуватися різні боріння в душі. Але чи не те саме відчуває людина, коли приходить до лікаря з якоюсь бридкою хворобою, - і сором, і нерішучість, і страх болю, але бажання здоров'я перемагає все. Запам'ятай назавжди, довірся: і Сам Господь, і служитель Його - сповідаючий тебе ієрей - будуть тільки радіти: яким би не був мерзенним твій внутрішній гріховний світ, коли ти рішуче від нього відрікаєшся - на душі священика тільки радість за того, хто покаявся. Не дозволяй собі думати про те, що священик може втратити прихильність до тебе чи почне ставитися з презирством - ні! Так не буває - будь який священик після щирої сповіді ще більше прихиляється до того, хто сповідається, набагато ближче і турботливіше починає ставитись до нього. Знай це!
Гріх - це порушення християнського морального закону, це неслухняність віруючого перед Словом Божим. Поняття гріха - релігійне, воно застосовне тільки до осіб, котрі приймають християнський закон, сповідають віру в Бога і внаслідок цього знаходяться в межах “огорожі церковної”. Той, хто ж поза Церквою, не здатний повністю усвідомити своєї гріховності, побачити своє падіння, жахнутися глибині свого зараження смертельною хворобою, відчути свою віддаленість від Бога, від Істини.
Тому спочатку слід покаятися в гріхах проти Бога і Церкви Його. Таких гріхів безліч, але їх можна розділити на групи:
- маловір'я,
- забобони,
- кощунство і знахарство,
- немолитвенність,
- занедбання церковної служби,
- спокуса.
ГРІХИ ПРОТИ ГОСПОДА БОГА
- Віра в сни, ворожіння, зустрічі та інші забобони.
- Сумніви у вірі.
- Прояви ліності в молитві і неуважність при ній.
- Невідвідування церкви, небажання приступати до сповіді і святого Причастя довгий час.
- Лицемірство у Богопочитанні.
- Хула чи тільки нарікання на Бога в душі і на словах.
- Намір накласти на себе руки.
- Даремне божіння.
- Марна обіцянка Богові.
- Блюзнірство над священним.
- Гнів із згадуванням нечистої сили (чорта).
- Вживання їжі у святкові та недільні дні до завершення Літургії.
- Порушення постів чи неточне дотримування їх.
- Робота у свята.
МАЛОВІР'Я
Цей гріх найпоширеніший, іноді маловір'я переходить у повне безвір'я, хоч часто людина, яка страждає ним, продовжує відвідувати богослужіння, приступає до сповіді. У такому стані маловір'я не заперечує свідомо буття Божого, однак сумнівається у Його всемогутності, милосерді чи Промислі. Своїми вчинками, уподобаннями, всім укладом свого життя він суперечить сповідуваній ним на словах вірі. Така людина ніколи не заглиблюється навіть у найпростіші догматичні проблеми, боячись втратити ті наївні уявлення про християнство, часто неправильні й примітивні, котрі вона колись засвоїла. Перетворюючи Православ'я у національну, домашню традицію, набір зовнішніх обрядів, жестів чи зводячи його до насолоди гарним хоровим співом, мерехтінням свічок, тобто до зовнішньої краси, маловіри втрачають найголовніше у Церкві - Господа нашого Ісуса Христа. У маловіра релігійність тісно пов'язана з емоціями естетичними, пристрасними, сентиментальними: вона легко уживається з егоїзмом, марнославством, пожадливістю. Люди цього типу домагаються похвали і доброї думки про них духівника.
БЛЮЗНІРСТВО І БОЖІННЯ
Ці гріхи нерідко уживаються з церковністю та щирою вірою. Сюди у першу чергу належить нарікання на Бога за Його нібито немилосердне ставлення до людини, за страждання, котрі здаються їй надмірними і незаслуженими. Іноді справа доходить навіть до хули на Бога, на церковні святині, Таїнства; часто це проявляється у розповіданні зневажливих чи просто образливих історій з життя священослужителів і ченців, у глузливо-іронічному цитуванні окремих виразів зі Священного Писання чи з молитовника.
Особливо поширений звичай божіння і згадування всує імені Божого чи Пресвятої Богородиці. Дуже важливо позбутися звички вживати ці священні імена в побутових розмовах у ролі вигуків, які використовуються для надання фразі більшої емоційності, виразності: “Бог з ним...”, “Ах, ти, Господи!...”, “усе в нас - не слава Богу...” і тому подібні вирази. Ще гірше вимовляти ім'я Боже в жартах, і вже зовсім страшно грішить той, хто вживає священні слова у гніві, та під час сварки, тобто нарівні з лайкою й образами. Грішить і той, хто погрожує гнівом Господнім своїм недругам чи навіть у молитві просить Бога покарати іншу людину.
Дуже грішать батьки, котрі спересердя проклинають своїх дітей і погрожують їм карою небесною. Призивання нечистої сили (чортихання) у гніві чи у звичайній розмові також є гріхом. Вживання будь-яких лайливих слів також є блюзнірством і тяжким гріхом. Треба дуже рішуче боротися з цією хворобою, інакше не може бути й мови про духовне здоров'я.
ЗАНЕДБАННЯ ЦЕРКОВНОЇ СЛУЖБИ
Цей гріх найчастіше проявляється у небажанні брати участь у таїнстві Євхаристії, - тобто довгочасне позбавлення себе Причастя Тіла і Крові Господніх при відсутності якихось обставин, що перешкоджають цьому. Крім того, це взагалі відсутність церковної дисципліни, нелюбов до богослужіння. Часто виправдовуються зайнятістю, побутовими справами, віддаленістю храму, тривалістю богослужіння, незрозумілістю церковних служб, мови. Цей гріх виражається і в незнанні основних молитв: Символа віри, початкових молитв, у нерозумінні суті звершуваних Таїнств і головне - у відсутності інтересу до цього пізнання.
(Далі буде)
Архімандрит Лазар
