Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
Інтернет-версія газети
|
|
Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви |
|
|
ЩО ДУША БАЧИТЬ НА “ТОМУ” СВІТІ?“По Божій волі я перебував на протязі двох тижнів у найсолодшому видінні … Я бачив себе в раю, і тут я дивувався невимовній чарівності цього прекрасного і дивного місця. Там було багато садів з високими деревами, які колиханням своїх верховіть веселили мій зір, і від їх гілля розповсюджувався приємний аромат… Красу цих дерев не можна порівняти з жодним земним деревом. Ті сади були наповнені безліччю птаства з золотими, білосніжними й різнобарвними крилами. Сидячи серед гілля райських дерев, вони так чудово співали, що слухаючи їх, я забув про себе… Після цього мені здалось, що я стою на горі небесної тверді, переді мною ж стоїть якийсь юнак зі світлим, як сонце, обличчям… Коли я пішов за ним, то побачив високий і гарний хрест схожий на веселку, а довкола нього – вогнеподібних співців, які оспівували і славили Господа. Юнак, що йшов попереду, підійшов до хреста, поцілував його і подав знак мені, щоб я зробив те саме… Цілуючи хрест, я виповнився невимовною радістю і відчув пахощі ще сильніше. Йдучи далі, я глянув донизу і побачив під собою як би морську безодню. Юнак, звернувшись до мене, мовив: ”Не лякайся, бо нам належить піднятись ще вище”, - і простягнув мені руку. Коли я схопився за неї, ми вже знаходились вище другого Неба. Там я побачив дивовижних мужів, їх радість, яку неможливо описати словами. І ось ми піднялись вище третього неба, де я бачив і чув силу-силенну сил небесних, що оспівували і славили Бога. Ми підійшли до якоїсь сяючої, як блискавка, завіси, перед якою стояли юнаки, виглядом подібні до полум'я… І сказав мені супроводжуючий мене юнак: ”Коли відкриється завіса, ти побачиш Владику Христа. Тоді вклонися престолу слави Його”… І ось якась полум'яна рука відкрила завісу, і я, як пророк Ісаія, побачив Самого Господа, який сидів на високому престолі, і серафими літали навколо Нього. Він був зодягнутий у багряницю; обличчя Його сяяло, Він з любов'ю дивився на мене. Побачивши це, я впав перед Ним ниць, кланяючись Пресвітлому і Престолу слави Його. Така радість обійняла мене при спогляданні обличчя Його, що неможливо описати словами. Навіть зараз, згадуючи, я виповнююсь невимовної радості. Тріпочучи, я лежав перед своїм Владикою. Після цього все небесне воїнство підхопило предивний і невимовний спів, а потім – сам не розумію як, я опинився знову в раю”. Отже, згідно з вченням Церкви, душа потрапляє на Небеса вже після того, як вона покинула цей світ і перейшла простір між цим світом і Небесами. Часто цей перехід супроводжується перепонами з боку бісів. При цьому завжди Ангели ведуть душу на Небеса, і вона ніколи не потрапляє туди самостійно. Про це писав святитель Іоан Златоуст: “Тоді ангели відвели Лазаря… бо душа не сама собою відходить в інше життя, що для неї неможливо. Якщо ми, переходячи з міста в місто, маємо потребу в керівникові, то тим паче буде потребувати провідника душа, позбавлена тіла і представлена до майбутнього життя”. Очевидно, сучасні розповіді про Світло і про місця предивної краси передають не дійсні відвідання цих місць, а лише “видіння” і “передчуття” їх на відстані. Істинне відвідання Небес завжди супроводжується дійсними знаменнями Божественної благодаті: іноді предивними пахощами й чудесним укріпленням всіх сил людини. Наприклад, пахощі так наповнили святого Савелія, що він більше трьох днів не потребував їжі та пиття, і тільки коли він розповів про це, пахощі зникли. Глибокий досвід відвідання Небес супроводжується почуттям благоговіння перед величчю Бога і свідомістю своєї негідності. При цьому особистий досвід відвідання Небес не підлягає точному опису, тому що “не бачило око і вухо не чуло, і на серце людини не приходило, що Бог приготував тим, хто любить Його”(1 Кор. 2, 9) і “тепер ми бачимо ніби крізь потьмарене скло, гадаючи, тоді ж лицем до лиця”(1 Кор. 13, 12) Безсмертя душі, існування духовного світу й загробного життя – це тема релігійна. Християнство завжди знало і вчило, що людина більше ніж просте сполучення хімічних елементів, що крім тіла вона має душу, яка в момент смерті не вмирає, а продовжує жити і розвиватись у нових умовах. За два тисячоліття існування християнства зібралось багато фактів про загробний світ. У деяких випадках Господь дозволяє душам померлих являтись їх родичам або знайомим, щоб попередити, що їх чекає на тому світі, і тим самим спонукати їх жити праведно. Завдяки цьому в релігійних книжках є досить багато розповідей про те, що душі померлих бачили на тому світі, про ангелів, про перепони демонів, про радість праведників у раю і про муки грішників у пеклі. За останню чверть століття документована велика кількість розповідей людей, що пережили клінічну смерть. Значний відсоток цих розповідей вміщує описи того, що люди бачили поблизу місця своєї смерті. У більшості випадків душі цих людей ще не встигли побувати в раю чи в пеклі, хоча іноді бачили ці стани. Як більш древні розповіді в релігійній літературі так і сучасні дослідження лікарів-реаніматорів підтверджують вчення Священного Писання про те, що після смерті тіла якась частина людини (назвіть як хочете: “особистість”, “свідомість”, ”Я”, ”душа”) продовжує існувати, хоча і в зовсім нових умовах. Це існування не пасивне, тому що особистість продовжує мислити, відчувати, бажати т. ін., - подібно до того, як вона це робила під час свого земного життя. Розуміння цієї початкової істини виключно важливе для правильної побудови свого життя. Однак, не всі заключення лікарів-реаніматорів варто приймати за чисту монету. Іноді вони висловлюють думки, що грунтуються на неповних або неправильних відомостях. Християнину потрібно все, що стосується духовного світу обов'язково перевіряти вченням Священного Писання, щоб не заплутатись у тенетах філософських побудов і особистих думках авторів книжок, котрі пишуть на цю тему. Головна цінність сучасних досліджень у питаннях життя після смерті полягає в тому, що вони незалежним і науковим шляхом підтверджують істину буття душі і загробного життя. Окрім того, вони можуть допомогти віруючій людині краще зрозуміти і підготуватися до того, що вона побачить безпосередньо після своєї смерті. З книги "На порозі життя і смерті"
священика Олександра Мілеанта |
|||||||
