Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
Інтернет-версія газети
|
|
Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви |
|
|
ЗДОРОВИЙ ДУХ - ЗДОРОВЕ ТІЛОПРАВОСЛАВ'Я І МЕДИЦИНАДуховні хворобиПричину наших негараздів ми шукаємо спочатку поза собою, нам і в голову не приходить придивитися до свого життя, знайти власну провину - перед собою, перед ближніми, перед Богом. Гріхи, скоєні нами, але не висповідані, дозволяють бісам проникати в нас і “обживати” нас. Якщо ми хрещені і з дитинства пам'ятаємо, як нас водили в Церкву і причащали, то спасительні помисли про звернення до Бога неодмінно почнуть відвідувати нас, тривожити, роздмухувати вогник надії. А якщо відсутня віра, а є тільки бажання - швидше позбутися неприємного? Причому байдуже, яким чином. Ми звикли не знати законів, і переступати межі дозволеного. І ось ми вже в “бабок”, цілителів, екстрасенсів і в інших слуг пекла. Виховані в страху людському, а не Божому, ми не врозумляємося. Прагнучи зцілення, ми тільки все більше нездужаємо. Нові і нові “квартиранти” вселяються в нас, мучать нас і помикають нами аж до пекла. В таких людей, до краю наповнених духовною мерзотністю, як правило, свій погляд на зцілення. - Негайно звільніть нас від бісів! - вимагають вони. - Ми заплатимо! Вони вважають, що і духовне зцілення можна купити за гроші, як будь-який інший товар. Але в Бога свої закони! Їх не завадило б вивчити перед тим, як звертатися до Господа з проханням, а то і вимогою. Тим, хто відвідував чаклунів, екстрасенсів, і сам “практикував”, особливо - хто лікується одночасно і в Бога, через Церкву і святиню, і в чаклунів, зцілитися неможливо, тому що лицеміри ненависні Богу. Лицемірство, за словами Амвросія Оптинського, гірше невіри. - Ми шукали Істину, - стверджують вони, начебто живуть в Полінезії, а не в християнській державі. Найстрашніше - зрада вірі, занурення в бісовщину, вивчення її люди не вважають гріхом! Віра їм вже не потрібна, її місце міцно посіло марновірство. Не можна гаяти часу, прагнучи порятунку. Ворог, що знаходиться в нас, набирає сили, змінює і фізичне єство наше. Це веде до хвороб, у лікуванні яких медицина безсила. Фізичні страждання забирають занадто багато сил. Чи вистачить їх, щоб більш-менш приготувати себе до переходу у вічність? (Про зцілення фізичне годі й говорити). Світ змінився до гіршого. Люди в недалекі дореволюційні часи мали хоч елементарне уявлення про духовне. Потрібно надолужувати. Можливості безмежні. Бог звертається до нас: “Я зробив назустріч тобі сто кроків, зроби назустріч Мені - один”. Скільки таких випадків, коли люди звертаються до Церкви занадто пізно (перед смертю). Коли вже важко хоч чимось їм допомогти, адже зцілення - і духовне, і фізичне - потребує часу. І то, якщо Господу це буде завгодно. Є значна кількість медичних свідчень про те, як психологічний стан людини впливає не тільки на розвиток, але навіть на виникнення фізичних хвороб. Мова йде про так звані психосоматичні захворювання *. Сфера залежності здоров'я тіла від духовного здоров'я людини настільки велика, що, з позиції сучасних наукових даних, можна сміливо стверджувати: людина цілком відповідальна за свої хвороби, включаючи найсерйозніші. Психоаналітики першими висунули гіпотезу про те, що схильність деяких людей до так званих повторних випадкових травм викликана душевним конфліктом. Сьогодні існує науково обгрунтований причино-наслідковий ряд залежності соматичних захворювань від того чи іншого душевного стану людини. В сучасній медицині все більшу популярність набуває такий підхід, такий погляд на здоров'я людини, який вже давно був відомий церковній свідомості. Людина - істота цілісна. Свідомість і тіло є неподільними частинами єдиної системи. Не можна зцілювати тільки симптоми хвороби, потрібно зцілювати всю людину. Необхідно аналізувати і враховувати ті порушення на духовному, душевному і тілесному рівні, які спонукали виникнення хвороби. Відомо, що коли людина не усвідомлює глибинних внутрішніх прагнень свого духу, їх не контролює, тоді вони породжують перекручення, які традиційно називаються гріхом - джерелом хвороб. Тому найважливішим для хворої людини є примирення з Богом, відновлення розтоптаних або втрачених високоморальних проявів людського духу. Другим етапом видужання є знаходження душевної цілісності, душевної рівноваги, миру з самим собою, усвідомлення відповідальності за причину своєї хвороби. Сучасна психотерапія простежила і проаналізувала зв'язок між соматичними захворюваннями і певним душевним станом людини. Контроль над останнім, як правило, приводить до часткового або повного видужання. І третій етап - чисто соматична, матеріальна складова лікування. Будь-який біль, душевний чи тілесний, сигналізує про необхідність змін. Біль - благий сигнал про те, що назріла необхідність якихось змін. Проте більшість людей глушать або ігнорують біль. Можливо, під дією тих чи інших знеболюючих препаратів біль затихне, але причина болю не усунеться. Прийняття болю означає прийняття того, що людина відхилила, в чому не хотіла признатися сама собі. У момент прийняття й усвідомлення болю, якщо сигнал зрозумілий і прийнятий правильно на всіх трьох рівнях: духовному, душевному і тілесному, його позитивна роль виконана, тепер його можна усунути. Душевний стан людини прямо впливає на стан фізичного здоров'я. Розглянемо деякі приклади взаємозв'язку між душевним станом людини і його соматичними проявами.* Хвороби серця найчастіше виникають як наслідок відсутності любові і безпеки, а також від емоційної замкнутості (лицемірства і скритої ненависті). У традиційних культурах серце розглядалося як символ любові, центр життєдайних сил людини. Серце б'ється від радості, стискується від болю, люди приймають багато всього близько до серця... Прийнято говорити про холодне серце, безсердечність, добре серце. На емоційні потрясіння серце реагує зміною ритму. Серцеві розлади відбуваються через неуважність до власних почуттів. Людина, яка вважає себе невартою любові, яка не вірить у можливість любові, або забороняє собі проявити свою любов до інших людей, неодмінно зіткнеться з проявами серцево-судинних захворювань. Налагодження контакту зі своїми душевними почуттями, з голосом власного серця значною мірою полегшує серцеві хвороби, а іноді приводить до часткового або повного видужання. Гіпертонія нерідко виникає через самовпевнене бажання взяти на себе непосильну ношу, працювати без відпочинку, наявність потреби виправдати очікування оточуючих людей, відчувати свою значимість і пошану в їх середовищі. Все це створює відповідну внутрішню напруженість. Гіпертоніку бажано припинити погоню за оцінюючою думкою оточуючих людей, а навчитися жити і любити людей, насамперед, у відповідності до внутрішніх потреб власного серця. * Відомості про взаємозв'язок захворювань і їх психічної складової, взяті з книг відомих спеціалістів в області психосоматики С. Ковальова, К. Тепепервайна, О'Коннера.
* Приведений тут взаємозв'язок правильний у випадку, якщо хвороба носить психосоматичний характер (а це 80% від загального числа захворювань). Ігумен Євменій,
“Духовність як відповідальність” |
|||||||
