Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
Інтернет-версія газети
|
|
Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви |
|
|
ПРО ТВАРИН У ПОМЕШКАННІ ПРАВОСЛАВНОГО ХРИСТИЯНИНАЩо стосується їжі для тварин, тут питання непросте. Спеціальний корм з Заходу напевно має якийсь наркотичний вплив на тварин, тому, що не отримуючи цього корму, тварина поводиться неспокійно, неадекватно реагує, стає некерованою, і, крім цього корму, їй нічого не треба. Такий корм немов програмує чи кодує тварину. Адже обходилися без нього, годували залишками зі столу. Це й правильно. Чому для тварин якась особлива їжа повинна бути? Чим їжа є ближчою до природної, тим краще. Залежність від корму - один зі способів викачувати гроші з кишень у людей. Не інакше. Тварина повинна споживати в господарстві те, що з якихось міркувань вже непридатне для споживання людиною. Зіпсувалася їжа чи просто залишилася і її нікуди діти - віддайте її тварині. Отут і собака буде без претензій, і її фізичний розвиток стане гармонічнішим. Звичайно, деякі породи собак вимагають особливого режиму харчування, але, все-таки, турбота про людину переважує. Безглуздо виглядають собачі перукарні - розвага для нудьгуючих дам. Поряд з долею безсмертної людської душі нічого не можна поставити у світі. Якщо є турбота про спасіння своєї душі, то перекосу внутрішнього, стосовно тварини, ніколи не виникне. Він буває, як правило, у людей невіруючих, котрі свою доброту, внутрішнє бажання допомогти виливають таким зручним чином, щоб виховувати тварин, хоча і терплять від них, до речі, багато всяких незручностей. Затьмарюється основне заняття, що людині на землі заповів Господь. Це служіння Йому, служіння правді Божій і пошуки цієї правди. Якщо людина дійсно зайнята спасенням своєї душі, в неї настільки мало залишається часу для того, щоб займатися якимось побічними справами, в тому числі і вихованням тварин, і природно, що тварина починає їй заважати, перешкоджає спасатися. А це вже гріх. Інша справа, коли людина і не думає про Бога, тоді підміна непомітна. Хоча і тут теж повинна бути міра. Одного разу я зайшов до начальника відділення міліції біля Благовіщенської церкви на Василівському острові і почув таку неприглядну історію. Жінка в своїй квартирі завела 16 котів і 14 собак. Добре любити (якщо під силу і час дозволяє) тварин, але коли їх стільки збирають в одному місці, що й вигуляти їх не можна, кімнату провітрити не можна, коли те, що вони виділяють, роз'їдає вашу підлогу і просочується до сусідів нижче поверхом, коли сморід розноситься по всьому під'їзді, тоді резонно подумати про якесь психічне захворювання того, хто все це влаштував. Тому, що це не тільки нелюбов до людей, але і нелюбов до тварин, що знаходиться в таких незручних умовах. Для тварин, можливо, було б навіть краще, якби вони бігали дворами. Квартира перетворюється в шкуродерню, коли всередині усе зібрано, в таку купу. Про яке життя взагалі може йти мова? Я вже не кажу про молитву. Там немає місця для неї. В усьому потрібно мати почуття міри. Багато хто говорить, що собаки копіюють своїх господарів. Тварина, звичайно, зживається з людиною і частково копіює її риси поведінки. Вона живе інстинктами. Тому воля людини, вільна у своєму волевияві, панує над твариною і підкоряє собі. Вона тому і називається домашньою, що при домі знаходиться. Тварина, що людині не кориться, вона не може бути домашньою. Але люблячи своїх вихованців, людина далеко не завжди навчається любити Господа. Справа в тому, що тварина лише частина світу нашого, вона теж Боже створіння, і носить тавро любові Божої, якою Господь наділив усяку тварину, створену на землі Його благою волею. Ми з вами повинні дотримуватися певної субординації у відносинах між тваринами і людьми, щоб перші ніколи не стали на місце людини і тим більше на місце Боже. А таке трапляється, коли метою життя людини стає тварина. Тому-то і говорить Господь про таких людей: бо вони дуже далеко відійшли на хибному шляху, обманулися як нерозумні діти, шануючи за богів тих з тварин, що й вороги ними знехтували (Прем. 12, 24). У нас безліч інших цілей і завдань, несумісних з місцем і рівнем тварини в нашому житті. Наші завдання набагато вищі і спасительніші для нашої душі. Світло нашої віри ми повинні полюбити насамперед. Інакше наша прив'язаність тільки відволікає від основного і непомітно відвертає і від віри, і від Бога, і взагалі від служіння Божого. Давно відомо, як спритно діє лукавий дух на людину, якщо вона занадто прив'язана до тварини. Був такий випадок навіть у монастирі, коли один чернець тримав у келії папугу. Здавалося б, що з того, сумирна пташечка. І цю пташечку він так полюбив, що насторожив братію, вже ж дуже багато часу він з папугою проводив, багато розмовляв. Одного разу схимник приходить до нього в гості на світлій седмиці, підходить до папуги і каже: "Христос Воскрес", а той взяв і здох. Дух нечистий покинув його, а папуга вже жити без нього не зміг. Чому вселився нечистий дух у папугу? Та тому, що побачив, як цей чернець, полюбив пташку, і зрозумів, що полюбивши її, він полюбить і того, що у ній сидить. Ось так відбулася спокуса, а це вже пряма шкода для душі. Ми знаємо також про Адама і Єву, яких спокусив сатана, що увійшов у змія. Це не говорить про те, що в кожній тварині присутній якийсь сторонній дух, але факт залишається фактом. Дух увійшов не в Адама і Єву прямо, а спокусив їх сатана за допомогою тварини, через яку і проник в душу людини. До духовних граней у відносинах між тваринами і людиною необхідно відноситися дуже і дуже уважно. Саме з православної точки зору уважно. Як нас Господь і вчить, щоб душевне ніколи не шкодило духовному і не привело до такого стану свідомості, щоб ці поняття змішалися. Священик Геннадій Ємельянов
"Про тварин в домі християнина". С-Пб, 2001 |
|||||||
