Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
Інтернет-версія газети
|
|
Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви |
|
|
БАТЬКІВСЬКИЙ НАКАЗВеликий князь Московський Іоан ІІІ (1440-1505 рр.), подібно як і його предки, був ревним поборником Православної віри. Благочестя князя яскраво прослідковується у його повчаннях та листах, скерованих доньці Олені, яка у 1495 році вийшла заміж за Великого князя Литовського Олександра. Цей шлюб укладався з міркувань політичних. Нерівноправне становище православного люду і Православної Церкви у князівстві Литовському та Польщі, непорозуміння на релігійному грунті, територіальні суперечки ускладнили стосунки між Литвою та Московією. Шлюб князівни Олени з князем Олександром укладався з метою налагодження міждержавних стосунків і досягнення певних пільг для православного населення Литовської держави, яке Іоан ІІІ брав під свою опіку через посередництво нової княгині Литовської. Крім батьківського благословення, княжна Олена одержала сувору настанову - ніколи, ні за яких обставин не змінювати Православної віри. - А почне наш брат нашу доньку силувати до римського закону, ми йому цього не даруємо...” - так звертався до литовських послів Іоан ІІІ, даючи згоду на шлюб доньки. Посли від імені Олександра обіцяли побудувати для Олени у Вільно при дворі православну церкву, утримувати при ній духівника і православну челядь. У листі до дочки князь Московський писав: “Дочь! Помни Бога, да наше родство, да наш наказ, держи свой греческий закон во всем крепко, а к римскому закону не приступай ни которым делом; церкви римской и папе ни в чем послушна не будь, в церковь римскую не ходи..., то нам, и тебе, и всему нашему роду будет великое бесчестие, и закону нашему греческому укоризна. И хотя бы тебе пришлось за веру и до крови пострадать, и ты бы пострадала. А только, дочка, поползнешся, приступишь к римскому закону, волею ли, неволей, то ты от Бога душою погибнешь и от нас будешь в неблагословении...”. 15 лютого 1495 року княжна Олена прибула у Вільно, православні мешканці якого вбачали в ній свою помічницю і опікунку. Княжну Олену зустрів митрополит Київський Макарій, який разом з духовенством відправляє подячний молебень у церкві Різдва Богородиці. Проте у шлюбній церемонії, яку, всупереч угоди з московським князем, було проведено за католицьким обрядом, православне духовенство участі не брало. Митрополит Макарій відмовився від спільного богослужіння з латинянами. Молитви для нареченої слов'янською мовою читав духівник Олени священик Фома. Поєднання православної дружини і чоловіка католика виявилося досить проблематичним. Навіть під час церемонії шлюбу католицький біскуп Войцех Табор не благословив княгиню і не підніс їй хреста. Одразу після шлюбу з двору було відіслано всіх руських бояр з почту Олени. Мати і сестри Олександра, ревні католички починають схиляти молоду княгиню до латинства. До них приєднались біскуп Войцех, бернардинські ченці та легати папи Римського, які “неодноразово являлися до Великої княгині Олени, щоби вона прийняла римський закон...” Почались труднощі не лише у сімейному житті, але й у справах політичних: “...так само і до князів руських, і до панів, і до віленських мешканців, і до всієї Русі грецького закону й говорили їм, аби прийняли римський закон... Поставили божниці римського закону в руських містах, в Полоцьку та інших місцях, чинили наругу та різні насильства християнам грецького закону, а жінок від чоловіків і дітей від батьків відриваючи, силою охрещували в римський закон”. Ставши королем Польщі, Олександр виряджає до Іоана ІІІ послів з таким наказом: “На збудування грецької церкви для Олени і на добирання слуг для неї тільки з православних не погоджуватися. Коли ж Великий князь Московський скаже про силування Олени до римського закону, то відповідати, що примушування немає, але папа вимагає, щоб Олена була послушна Римській церкві, при чому зовсім не потрібно, щоб вона та всі інші руські знову хрестилися, нехай тільки будуть у послуху апостольському престолу, за постановою Флорентійського собору. Хто знає, може прийняла б католицьку віру Олена Іоанівна, вирішивши по-жіночому, що сімейний спокій дорожчий за релігійні принципи. Врешті, у чужий монастир зі своїми правилами не ходять: наскільки спокійнішим було б життя Олени у Литві, коли б вона прийняла віру чоловіка і не роздвоювалася усе життя між заборонами батька і вимогами короля Олександра. І не позбавили б Олену королівської корони, коли коронували її чоловіка на короля Польщі. І не наказував би тоді папа Римський Великому князю Олександру забрати в Великої княгині Олени все її майно і маєтності. Та почуття відповідальності перед Богом за збереження батьківської віри, за долю православного люду князівства Литовського та мудрі настанови митрополита Макарія перемогли. Уподібнившись св. рівноапостольній цариці Олені та св. Макарію, патріарху Єрусалимському, княгиня і митрополит всіляко сприяли обороні, утвердженню, піднесенню Православ'я у Литовській державі. “Проповедник истины Православия явился еси, богомудре Макарие, якоже во святем граде равноапостольная Елена с патриархом Макарием честный Крест Христов воздвигаше людям взывавши: “Господи, помилуй!”, сице и ты, русскаго Сиона первосвятителю, с княгиней Еленою в сердцах верных оный Крест утверждал еси, да вси единым сердцем и едиными усты взывают на нем пригвожденному Богу: Алилуиа. (З акафісту сщмч. Макарію, митрополиту Київському). Свою вірність Православній вірі митрополит Макарій засвідчив мученицькою смертю. Навесні 1497 р. митрополит вирушає з Вільно у Київ, щоб духовно укріпити свою паству. В один з днів Світлої седмиці владика здійснював Божественну Літургію у селі Стриголов, неподалік білоруського міста Мозир. І, перебуваючи біля Святого Престолу, був вбитий загоном татар, що увірвався до храму під час богослужіння. Господь прославив Свого угодника даром нетління тіла і чудотворіння. Пам'ять священомученика Макарія святкується 1 травня (14 травня за н. ст.) у день його мученицької кончини. Наступником св. Макарія став Смоленський єпископ Іосиф Болгаринович, возведений на Київську кафедру за сприяння Великого князя Олександра через свою прихильність до унії з католицькою цервою. Новий митрополит здійснює безрезультатні спроби навернути княгиню Олену до унії та розпочинає дипломатичну переписку з папою Олександром VI. Та незабаром Іосиф Болгаринович помирає - “посла на него Бог вдруг розслабу и едино лето пребысть в том сану, и изменися живота”. На його місце було обрано колишнього духівника княгині Олени, архімандрита Мінського Вознесенського монастиря Іону. Простий, але суворий, чесний та ревний архіпастир, він підбадьорював та укріпляв у вірі свою паству. Наприкінці свого життя князь Олександр припинив тиск на дружину. Він почав боронити майнові права Православної Церкви, повернув деякі конфісковані церковні землі. Князь обдаровував церкви маєтностями, а княгиня Олена зі своїх приватних коштів робила пожертви православним церквам і монастирям Мінська, Вільно та інших міст Західної Русі. Після смерті князя Олександра, його брат Сигізмунд Старий намагався зберегти добрі стосунки з православними. Він не перешкоджав своїй братовій опікуватися Православною Церквою у Литві та Польщі. Благовірна княгиня Олена Іоанівна після своєї смерті у 1513 році, була похована у Віленському Пречистенському соборі. Саме у цей собор княгиня передала на збереження чудотворну ікону Божої Матері “Одигітрія” - батьківське благословення. Цю ікону княгиня Олена берегла так, як зберігала батьківський наказ - берегти вірність Святій Православній Вірі. Степан Бецко,
м. Львів |
|||||||
