Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви

Інтернет-версія газети "Світло Православ'я"

№1 (63)  2000 р. Анонс номера Зміст номера: Святий апостол, первомученик і архідиякон Стефан Про новий і старий стиль Високопреосвященніший Василій, архієпископ Запорізький і Мелітопольский "Яким я бачу Православ'я в третьому тисячолітті" Хресний хід викликає дощ Сила храму ...і от сіті діавола ізбави мя З усього світу... Новозбудований храм у Жовкві Чому так чиниш, брате? Зірка Пана замість Вифлеємської та фальшивий Миколай Що душа бачить на "тому" світі? Нехай покарає мене святий Миколай... Дух і буква Свята ніч На допомогу вчителю "Християнської етики" ВЕРТЕП       Газета "Світло Православ'я" Засновник і видавець: Львівське єпархіальне управління Української Православної Церкви. Реєстраційне свідоцтво КВ-975. Виходить з 1.01.1994р. Редакційна рада: протопресвітер Василій Осташевський, священик Андрій Ткачов, Анатолій Шевченко, Оксана Костенко Адреса редакції: 79008, м. Львів, вул. Короленка, 3. Веб-дизайн: Олександр Денисюк E-mail: tarasiy@compclub.lviv.ua

НЕХАЙ ПОКАРАЄ МЕНЕ СВЯТИЙ МИКОЛАЙ... У нас була покоївка, молоденька, жвава дівчина, Ольга. Я вважала її дуже доброю і чесною дівчиною, ніяк не припускаючи, щоб вона була винуватицею пропажі моїх дрібничок. Нарешті, пропало щось досить коштовне, на що не можна було не зважати. За всіма ознаками вкрала Ольга. Я покликала її і наодинці довго вмовляла признатись мені, покаятись... Але ніякі вмовляння на неї не подіяли. Я покликала тих, хто її звинувачував. Їх було троє: гувернантка, ключниця та ще одна покоївка, Маша. Всі з впевненістю доводили, що річ взята Ольгою. Вона божилась і клялась, що ні... Зопалу, в своїх виправдовуваннях, дівчина поглянула на образ і, як очманіла, почала хреститись і клястись. - Та якщо це я взяла, - очманіло кричала вона, - то нехай покарає мене святий Миколай Чудотворець!.. Не зійти мені з цього місця! Нехай луснуть мої очі! Нехай я здохну отут... Вона не договорила... В кутку, в самій іконі чи під нею, пролунав сильний тріск, схожий на вистріл. Рука Ольги, піднята для хресного знамення, впала. Вона відскочила і, вся позеленіла, косилась зі страхом на образ. Ми всі здригнулись і перелякались. Пройшла хвилина важкого мовчання... Всі дивились на ікону, наче ще чогось чекали, але більше нічого не сталось, крім того, що Ольга кинулась мені в ноги, шепочучи: - Я взяла! Я вкрала!.. Я! Я! Я!.. - Я це знала! - сказала я. - Твої скрині обшукали ще сьогодні ранком, як і скрині всіх дівчат... Не мені кланяйся, а Господу Богу! Молись, щоб Миколай Чудотворець не покарав тебе за таку брехню, великий гріх. Ольгу довелось винести мало не на руках: у неї тряслись ноги так, що вона ледве йшла. Ввечері Ольга не вийшла зі своєї кімнати. Я запитала, що з нею. - Хвора, - відповідали мені. - Гарячка сильна. Я подумала, що це наслідок переляку, але... як глибоко всі були вражені, коли наступного ранку у Ольги, замість очей, виявилось два червоних пухиря. Вона була без свідомості. Покликали лікаря. Він сказав, що у хворої на очах рожа, хвороба дуже рідкісна і небезпечна, легко переходить на мозок. Шість тижнів вона була між життям і смертю, і протягом ще кількох місяців жила зі страхом осліпнути. Ми всі про неї турбувались. Нарешті, небезпека минула, але зір не покращився. Ще через кілька років я чула, що зір у неї слабенький. Можу сподіватись, що вона все подальше життя вже не давала неправдивих свідчень чи, якнайменше, не кричала при цьому: щоб трісли мої очі!.. Оповідь В. Желиховської, із збірки "Чудеса святителя Миколая"

 

На початок сторінки