Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
Інтернет-версія газети
|
|
Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви |
|
|
ДУХ І БУКВА- Виходить, тягло? - запитує чернець. - Млоїть, отче. Все щось не по собі. От приїхав сюди: може Цариця Небесна допоможе. - Думаєш, - допоможе? А на Валаамі був? - Був. - А в Почаєві? - І в Почаєві. - Не допомогло? - Не помилував Господь. - Мабуть, кафе тримав? - Хто!? Я!?... Тримав, але тільки тепер так закрутило... - В Бога хоч віруєш? - Щось ти, отче, таке говориш... Та я своїй церкві знаєш як допомагаю! - А дзвін лив? - І в церкві ремонт робив, і дзвін замовив. - І усе не допомогло? - Ні. - Думаєш, дзвін визволить твою душу з пекла? Ні, брате, не визволить. І ніхто тобі не допоможе. - Щось ти, отче, ніби і не чернець. Таке говориш... - Так кажу. Ти Бога не шануєш. - Та не такий вже я і грішник. Є більші грішники від мене. А за правилами я все виконую. Чим же я не слухняний? - Дух ти загасив. - Не розумію я тебе, отче... - Любиш анекдоти? Я тобі анекдот розповім? “Жив чоловік. І захотів він у святі потрапити. Почав читати Святе Письмо, пішов у ліс, побудував собі келію під ялиною і спасається. Чи довго він так спасався - невідомо, а тільки якось прийшло йому в голову, що всі заповіді він вже виконав. І щоб зовсім святим стати, мало залишилося: ще три заповіді треба виконати: злиденному дати притулок, хворого вилікувати і небіжчика з честю поховати. Став він Богу молитися, щоб йому це було скоріше послано. І раптом, дійсно, з'являється перед ним обідранець і жалібним голосом просить: “Заблудився, прийми”. Пустельник прийняв його з великою радістю, нагодував, напоїв і спати поклав. А сам і думає: тепер дві заповіді залишилися, коли-то ще буде випадок їх виконати, сиди і чекай; а людина тепер є під боком, аби його не упустити.
- Ніяк не думаю - говорить шукач щастя, - не розумію я твоєї байки. - Адже я тебе мав на увазі. - Хіба я такий? - Такий. Загасив ти, голубе, дух і керуєшся тільки однією буквою. І осліп ти від цієї букви. Молись, брате, Богу, щоб він твою сліпоту вилікував. А що тяжко, - так дякуй Йому за це і проси, щоб до кінця життя так тяжко було. Виходить, вартуєш того... - Ні, отче, ти не чернець... Людина повільно піднялася і пішла в готель. Чернець перехрестився і неголосно промовив: - Господи, відчини очі зрячим. Ми віруємо, що спасемося єдиним Ісусом Христом, що тільки через Нього Єдиного ми можемо бути прийняті Богом. І ще ми віруємо, що удостоїмося цього, якщо будемо жити по вірі, роблячи добрі справи. А чинити добрі справи, як правило, дуже тяжко. Це поєднано з важкою духовною роботою над собою. Більшість православних прекрасно розуміють, що доброчинність є необхідною умовою порятунку, жертовність, співчуття, найцінніші якості християнської душі. Але є й інший тип людей, саме до них і звернені слова ченця. Люди, подібні цьому підприємцю, за буквою не бачать змісту тексту. Їхнє життя перетворюється в накопичення добрих справ, і за визначену кількість добрих вчинків вони хочуть набути Царство Небесне. По православному - Бог не веде рахунку добрих і дурних справ, а дивиться на серце людини. “Чадо, довір мені своє серце” - Нехай би навіть такий рахунок існував, людина все одно завжди буде в боргу у Бога, тому що немає межі наближенню до Бога і міри Його щедрості. Священик Олег Плетень
За матеріалами книги свящ. П. А. Мирдова "Божі іскри", 1906 р |
|||||||
