Високопреосвященніший Василій,
архієпископ Запорізький і
Мелітопольский
ЯКИМ Я БАЧУ ПРАВОСЛАВ'Я
В ТРЕТЬОМУ ТИСЯЧОЛІТТІ
Відомий сучасний богослов митрополит Антоній (Сурожський) в одному з своїх виступів висловив надзвичайно чудову думку: “Бог прийшов до нас в образі немовляти і тому став доступним нашій ніжності”. У цих словах ключ до розуміння значимості майбутньої події - 2000-го ювілею Різдва Христового. Народження Ісуса Христа істинно вдосконалило світ, який не тільки отримав надію на спасіння, але і нову етику, мораль, хранителями яких протягом багатьох століть була і залишається Церква Христова. Люди мого покоління добре пам'ятають заяву одного з радянських державних лідерів, що обіцяв показати їм “останнього попа”. Але, давно вже спочиває на цвинтарі тіло “реформатора”, а Православ'я, релігія живуть. Більше того, вплив Православ'я на хід світової історії зростає. Наведу такий приклад. Нещодавно в нашій країні побував директор Центру міжнародних проблем Гарвардського університету професор Сэмюэл Хантингтон, визнаний спеціаліст у цій області. У своїй лекції, що була прочитана в Національному інституті стратегічних досліджень при Раді національної безпеки й оборони України, він висловив чимало цікавих думок. Зокрема, розвинув теорію про те, що в третьому тисячолітті все більшу і більшу роль будуть відігравати не ідеологічні (вони практично зникли з розпадом СРСР), а розходження, спричинені цивілізаційним рівнем розвитку. Доктор Хантингтон виділяє вісім основних цивілізацій. Західну (США + країни Європейської Спілки), китайську, японську, індійську, православну, ісламську, латиноамериканську і африканську.
Як бачимо, в основу визначення рівнів цивілізацій закладені фактори аж ніяк не матеріальні, а, точніше, культурологічні. (Навряд чи найдопитливіші експерти знайдуть розходження в засобах виробництва таких країн як США і Японія). Слушність цієї теорії підтверджується і політичними процесами, які панують в сучасному світі в кінці нашого тисячоліття. Всі руйнівні військові конфлікти останнього десятиріччя відбувалися і відбуваються саме на стику цивілізованих масивів - Північний Кавказ і колишньої республіки Югославії - останні трагічні приклади. При всій моїй повазі до вчених ступенів і знань шановного вченого - представника західної цивілізації, я дозволю собі в де чому з ним не погодитися. А саме з тим, де він відводить Україні лише роль другорядної регіональної держави - противаги Росії. Зверніть увагу і на такий факт. Самі назви сучасних цивілізацій, крім двох - православної і ісламської - виражають швидше етногеографічний, а не конфесійний характер. Наші супротивники можуть пояснити це ортодоксальністю Православ'я і ісламу. Причина - в особливому традиційному відношенні до народів, які сповідують ці віровчення.
Дуже наглядним є і інший приклад. Християнський довідник Великобританії вказує, що 28,3% населення землі назвали себе християнами в 1990 році. За прогнозами організації Wor1d Vision (Всесвітнє бачення), що подало ці відомості, відсоток християн впаде до 27,8 % у 2000 році і до 27,1% - в 2010 році. Я не беру під сумнів дані такої авторитетної організації. Цілком імовірно, “православна статистика” або по об'єктивних причинах неточна, або застаріла, але, як правлячий архієрей, можу на прикладі своєї єпархії говорити про значний ріст чисельності віруючих. Те ж підтвердить вам будь-який православний єпископ або священик. Більше того, Православ'я перестає бути “релігією старих” і різко молодіє.
Може здатися дивним, та на Церкву “активно працюють” і природні науки (особливо фізика і біологія), філософія. Відкриття останніх десятиріч розширили горизонт людських знань, але одночасно підвели вчених до рубежу, за яким - тільки Бог і без Його допомоги людська свідомість безсила перед майбутніми відкриттями в науці. Відповіді на більшість питань, що виникають у свідомості сучасної людини (в області світогляду, етики, моралі і т.д.) може дати тільки Християнство з його унікальним 2000-річним досвідом. Висновок однозначний - роль Православ'я, як духовної потреби людства в досвіді подвижничества, в третьому тисячолітті буде зростати. Третє тисячоліття - це тисячоліття подвижників.
Покладаючись на волю Божу і надіючись на Його милість, не буду приховувати: тернистим бачиться мені шлях Церкви в майбутньому столітті “тому що повстануть лжехристи і лжепророки” і дадуть знамення і чудеса, щоб випробувати і обраних” (Мк. 13, 22). Але торжество Православ'я, торжество подвижничества в майбутньому неминуче.
“Запоріжжя Православне” №11, 99.
