ПОВЕДІНКА В МОНАСТИРІ
Шанують і люблять монастирі православні люди. Їх зараз у Православній Церкві - біля 500. І в кожному з них, крім монахів і послушників, є працівники, прочани, які приїжджають для того, щоб зміцнитися у вірі, благочесті, попрацювати во славу Божу над відновленням або благоустроєм обителі. У монастирі більш вимоглива дисципліна, ніж на парафії. І хоча промахи прочан зазвичай прощаються, покриваються любов'ю, бажано їхати в монастир, вже знаючи ази монастирських правил.
Духовно-адміністративний устрій монастиря
Очолює монастир священоархімандрит - правлячий архієрей або (якщо монастир ставропігійний) сам Патріарх чи митрополит.
Проте безпосередньо управляє монастирем намісник (це може бути архімандрит, ігумен, ієромонах). У старожитності він називався будівельником, або ігуменом. Жіночий монастир управляється ігуменею.
Через необхідність чіткого ритму монастирського життя (а чернецтво - це духовний шлях, настільки вивірена і відшліфована вікова практика, що його можна назвати академічним) у монастирі кожний несе послух.
Перший помічник і заступник намісника - благочинний. У його веденні все богослужіння, виконання статутних вимог. Саме до нього направляють, приїжджаючих у монастир, прочан для розміщення.
Важливе місце в монастирі належить духівнику, який духовно окормляє братію (тобто дає настанови у духовному житті). Причому це не обов'язково повинен бути старець (як по віку, так і в розумінні духовних дарувань).
З досвідченої братії вибираються: скарбник (відповідає за збереження і розподіл, з благословення намісника, пожертвувань), ризничий (відповідає за стан порядку в храмі, одяг, посуд, збереження богослужбових книг), економ (відповідає за господарське життя монастиря, відає про послух кожного приїжджого), келар (відповідає за збереження і заготівлю продуктів), готельний (відповідає за розміщення і проживання гостей в монастирі) тощо.
В жіночих монастирях послух несуть насельниці монастиря, за винятком духівника, що призначається архієреєм з числа досвідчених і, звичайно, ченців похилого віку.
Звертання до ченців
Для того щоб належно звернутися до насельника (насельниці) монастиря, необхідно знати, що в обителі є послушники (послушниця), рясофорні ченці (черниці), мантійні ченці (черниці), схимонахи (схимонахині). У чоловічому монастирі частина ченців має священний сан (служать дияконами, священиками).
Звертання в монастирях виглядає так.
У чоловічому монастирі до намісника можна звернутися, називаючи його посаду, (“Отче наміснику, благословіть”), або по-імені (“Отче Никоне, благословіть”), можна і просто “отче” (вживається рідко). Офіційно: “Ваше Високопреподобіє” (якщо намісник - архімандрит або ігумен) або “Ваше Преподобіє” (якщо ієромонах). У третій особі говорять: “отець намісник”, “отець Гавриїл”.
До благочинного звертаються: (“отче благочинний”), і по-імені (“отче, Павле”), “отче”. У третій особі: “отець благочинний” (“зверніться до отця благочинного”) або “отче... (ім'я)”.
До духівника звертаються: по-імені (“отче Іоан”) або просто “отче”. У третій особі: “що порадить духівник”, “що скаже отець Іоан”. Якщо економ, ризничий, скарбник, келар мають сан священика, до них можна звернутися “отче” і попросити благословення. Якщо вони не рукопокладені, але мають постриг, говорять: “отче економ”, “отче скарбник”. Ієромонаху, ігумену, архімандриту можна сказати: “отче... (ім'я)”, “отче”.
До ченця, що має постриг, звертаються: “отче”, до послушника -“брате” (якщо послушник у похилому віці - “отче”). У звертанні до схимників, якщо вживається сан, добавляється приставка “схи” - наприклад: “Прошу Ваших молитв, отче схиархімандрите”.
У жіночому монастирі
Ігуменя, на відміну від монахинь, носить золотий наперсний хрест і має право благословляти. Тому у неї просять благословення, звертаючись у такий спосіб: “мати ігуменя”; або по-імені: “матінко Варваро”, або просто “матінко”. (У жіночому монастирі зі словом “матінко” звертаються тільки до ігумень. Тому, якщо говорять: “Так вважає матінка”, розуміють ігуменя). Звертаючись до черниць говорять: “мати Євлампія”, “мати Серафима”, але в конкретній ситуації можна просто “матінка”. До послушниць звертаються: “сестро” (у випадку похилого віку послушниці можливе звертання “матінко”).
Про монастирські правила
Монастир - це особливий світ. І потрібен час, щоб засвоїти правила чернечого співжиття.
Прийшовши в монастир прочанином, пам'ятайте, що в монастирі на все просять благословення і точно його виконують.
З монастиря без благословення виходити не можна.
Поза монастирем залишають усі свої гріховні звички і пристрасті (алкоголь, тютюн, лихослів'я і т.п.).
Розмови ведуть тільки про духовне, не згадують про мирське життя, не повчають один одного і знають тільки два слова - “прости” і “благослови”.
Без нарікання вдовольняються їжею, одягом, умовами сну, вживають їжу тільки на спільній трапезі.
Не ходять у чужі келії, крім випадків, коли бувають послані настоятелем. При вході в келію творять вголос молитву: “Молитвами святих отець наших, Господи Ісусе Христе, Сине Божий, помилуй нас”. Не входять у келію, поки не почують через двері: “Амінь”.
Уникають фамільярності, сміху, жартів.
В процесі роботи при послуху намагаються щадити немічного, що працює поруч, любовно покриваючи хиби в його роботі. При зустрічі вітаються, кланяючись один одному, і словами: “Спасайся, брате (сестро)”; і відповідають на це: “Спаси, Господи”. За руку один одного не беруть.
Сідаючи за трапезу, дотримуються порядку старшинства. Після молитви, якою благословляють трапезу, відповідають “Амінь”, за столом мовчать і слухають читання.
На богослужіння не спізнюються, хіба тільки зайняті виконанням послуху.
Образи переносять смиренно, набуваючи цим досвідченості в духовному житті і любові до братії.
З книги ігумена Аристарха
“Що потрібно знати про церковний етикет”
