Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
Інтернет-версія газети
|
|
Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви |
|
|
ЗДОРОВИЙ ДУХ - ЗДОРОВЕ ТІЛОПРАВОСЛАВ'Я І МЕДИЦИНА(Продовження. Початок у №9-11)“Думки-віруси” можуть заразити мозок і нервову систему так, як фізичний вірус заражає тіло, або ж комп'ютерний - комп'ютерну систему, приводячи до безладу і хаосу. Ця думка-вірус не є щось окреме: окрема думка, чи переконання, чи нюанс, - це обширний фронт, це весь світогляд, це наше, набуте роками і досвідом, наше найрідніше Я, яке з охотою сприймало ці думки-віруси (вони створювали міражі чи конфлікти - від лукавого), керувалось ними і довело себе до захворювання раком. Рак - це наш світогляд, це цілий фронт і наше Я - перед ним. Двобій. І наше Я може і повинне перемогти. Індивідуальні думки і переконання не мають своєї власної “сили”. Вони оживають тільки у випадку чийогось активного впливу на них. Поясню, якщо людина прийшла до переконання і направила свої дії відповідно до особливої думки - це означає, що вона “оживила” переконання - почала діяти; значить, воно може тепер “себе здійснити”. Щоб було зрозуміло, що я маю на увазі, поясню. Моя мати прожила на дванадцять років більше того терміну, що відпустив їй лікар, тому що вона не приймала деякі його переконання близько до серця. Лікар обіцяв їй два роки життя. Коли ж він говорив зі мною - мова йшла про місяць або, навіть, про тиждень. Вона перестала слухати його і прожила ще багато років без будь-яких ракових симптомів. Через декілька років, після того як моя мати перестала лікуватися в нього, він серйозно занедужав (хоча його хворобу не можна порівняти з хворобою матері). Тепер він був відповідальний за своє власне життя. Пізніше він переконував дружину покінчити життя самогубством разом з ним. Чому? Тому що він вірив, що його смерть реальна і неминуча. Справа в тому, що “думка-вірус” може привести до смерті так само легко, як і вірус СНІДу. Він може вбити “хазяїна” так само просто, як і заподіяти шкоду тому, кого цей “хазяїн” заразив. Хочу пояснити, що говорячи про лікаря своєї матері, я не маю на увазі, що він погана людина. Я думаю, він був гарним лікарем і чесною людиною. Проблема не в ньому. Проблема в “переконанні” і в “думках-вірусах”. “Думку-вірус” неможливо вбити, її можна тільки впізнати і нейтралізувати, відокремити від інших думок. “Недосконалі переконання” і “думки-віруси” взаємодіють між собою так само, як, наприклад, тіло - з фізичним вірусом, комп'ютер - з комп'ютерним, тобто розпізнаючи вірус, не сприймають його і не залишають йому місця в організмі. Я б хотів закінчити статтю словами моєї матері про її досвід виживання. Далі я приведу декілька витримок з монографії матері. “Мене запитували, що я роблю, коли вже несила боротися. Це було тоді, коли я почувала себе гірше. В такі моменти я намагалася знайти більш легкий шлях. Це щось подібне до “пучка моркви”, що змушує осла рухатися вперед. Я думаю, це період фізичної слабості, та люди з серйозними захворюваннями можуть знайти в собі невичерпні сили і стати здоровими. Якщо і є такий досконалий засіб - то це заохочення. Часто суспільство і навіть наша фізіологія можуть посіяти негативні ідеї в нашому мозку. Роберт називає це “розумовим вірусом”. Ці думки можуть мати гарні наміри, але можуть зробити небажаний вплив на вразливі місця хворого. Проте я виявила, що “розумовий вірус” можна направити і на моє видужання. Наприклад, на початку мого процесу видужання один з лікарів сказав, що мої зусилля допоможуть моєму зціленню як “мертвому припарка”, і що я просто можу збожеволіти. Замість того, щоб відповісти доктору на його коментар, що міг би стати свого роду “вірусом”, я шукала “позитивні наміри” в його словах. Я вірю, що його намір був чесним і відкритим (у його розумінні), і він не хотів, щоб я дурила себе. Я теж цього не хотіла і вирішила, що справді буде нерозумно знехтувати життям і не використати всі, доступні мені, шанси. Я продовжувала йти своїм курсом, незважаючи на його слова і вірила в його глибокі і щирі наміри. Цікаво, що після того, як він побачив поліпшення, він змінив свої переконання, став для мене міцною опорою і навіть порадив “триматися подалі від лікарів”. У противагу “розумовому вірусу” ми можемо навчитися очікувати певні зміни в кращу сторону і запрограмувати себе на їх досягнення. Спроба знайти що-небудь втішне в кожному випадку - також ефективний шлях у підтримці позитивних намірів і зміни “розумового вірусу“. Моя сім'я і я переконалися, що навіть у найбільш неприємні хвилини нашого життя є місце для радості. Дуже важливо навчитися сміятися з себе. Мені не допомагало серйозне, тривожне, напружене сприйняття навколишнього і себе. Якщо я зможу глузувати над страхом і над собою - життя збагачується новими і приємними перспективами. Моя витримка і терпіння зміцнюються, якщо я можу знайти що-небудь кумедне в прикрощах, з якими всі ми зіштовхуємося щодня. Я не боюся мріяти про краще. Свіже повітря завжди на мене гарно впливає, як і на інших. Від батьків я успадкувала зв'язок з землею і тим, що на ній росте. Я завжди відчуваю гармонію і втіху в близькості з природою мого саду. Стільки можна пізнати, спостерігаючи за кругообігом життя і гармонією природи. Моє життя - мій сад, а квіти, що я збираю для свого букету - мій досвід. З кожним днем я добавляю в нього нові квіти. Допитливість - інша важлива частина мого бажання жити. Я люблю вчитися новому, і мене принаджують як старі, так і нові відкриття. Так багато знань, які я повинна дослідити і зрозуміти, що навіть для поверхневого вивчення треба багато-багато років. Один мій товариш, лікар, сказав, що деякі люди, тільки тоді, коли були вже серйозно хворими, навчилися пізнати своє Я і піклуватися про себе так, що зрештою стали жити краще. З моєї точки зору, він дуже спостережливий. Багато хворих невиліковними хворобами людей говорять про цінність кожного прожитого дня і навіть про любов до ближнього. Я думаю, що з кожним днем, коли я постановила жити, я ставала мудрішою. Я використовую слово “постановила”, тому що відчуваю, що саме воно має пряме відношення до продовження життя. Мені подобається діяти так, щоб кожний наступний день був кращим від вчорашнього. Іноді достатньо просто подивитися на небо і дерева, іноді - допомогти комусь. Бути “потрібним” - теж привід. Навіть обмін усмішкою дуже важливий. Не в кожного є така підтримка й удача, як у мене. Але помалу, крок за кроком... І якось, оглянувшись, можна побачити поліпшення. Кожний крок робить життя більш цінним і кожне досягнення робить його більш привілейованим. Життя стає більш осмисленим, коли ми приймаємо в ньому активну участь. Ми збираємо наші скарби на дорозі під назвою “досвід”. А прикрості і проблеми стають корисними уроками, нашим власним скарбом”. Ігумен Євменій,
"Духовність як відповідальність" Прим. ред. В даному уривку подається життя невіруючої людини, яка пробує власними силами боротися з хворобою Ми можемо тільки поспівчувати їй і подивуватися з сили волі. Наскільки віруюча людина має більше шансів на перемогу в боротьбі з “думками-вірусами”. Про це буде далі. Але, забігаючи наперед, нагадаємо: це і розуміння змісту життя і смерті, і надія на вічне життя на Небесах, і безліч засобів боротьби - молитви до Спасителя, Богородиці і святих, таїнства Єлеєпомазування, Сповіді, Причастя, свята вода, проскури та багато-багато іншого. |
|||||||
