Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
Інтернет-версія газети
|
|
Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви |
|
|
ДИТЯЧА СТОРІНКА
ЧЕРВОНОГРУДКАЯкось, коли Господь Бог в раю розписував птахів, в Нього закінчилися фарби і щиглик залишався безколірним. Та Господь витер об його пір'я всі свої пензлі. Тоді ж і осел отримав довгі вуха за те, що ніяк не міг запам'ятати свого імені. Він забував його, як тільки робив декілька кроків по райських луках, і три рази вертався, запитуючи, як же його звуть. Врешті, Господь Бог взяв його обережно за вуха і терпеливо повторював: - Осел твоє ім'я, осел, осел! - І, говорячи це, легенько тягнув за вуха, щоб той краще чув і запам'ятав своє ім'я. Того ж дня Бог застеріг бджолу. Як тільки Бог створив її, вона відразу ж почала збирати мед, а тварини і люди, відчувши, як він солодко пахне, стали підходити, щоб покуштувати його. Але бджола хотіла все зберегти для себе одної і почала відганяти своїм отруйним жалом всіх, хто наближався до вуликів. Господь Бог, побачивши це, покликав бджолу до себе і сказав: - Ти отримала від мене дарунок збирати мед, найсолодшу річ у світі, але я не давав тобі права бути жорстокосердою до твоїх ближніх. Пам'ятай же, що як тільки вжалиш кого-небудь, хто захоче покуштувати твого меду, ти помреш! Тоді ж і цвіркун осліп, і мурашка загубила свої крила. Багато чудесного відбулося в цей день! Господь, великий і милостивий, весь день творив і вдихав життя різноманітним створінням, а надвечір Він надумав створити маленьку сіру пташку. - Пам'ятай, що твоє ім'я Червоногрудка! - сказав Господь, створивши її. Він посадив пташку на долоню і вона полетіла. Пташка літала всюди, милувалася раєм, в якому їй призначено було жити, і захотілося їй глянути на себе. І тоді побачила вона, що вся сіренька і що шийка і грудка в неї теж сірі. Червоногрудка вертілася на всі боки, видивлялася на своє зображення у воді, але не могла знайти на собі жодної червоної пір'їнки. Пташка знову полетіла до Господа. Господь сидів, милостивий і лагідний, і з рук Його вилітали метелики і пурхали навколо Його голови; голуби воркотали в Нього на плечах, а біля ніг Його розцвітали троянди, лілії і маргаритки. У маленької пташки часто-часто забилося від страху сердечко, та, описуючи в повітрі легкі кола, вона все-таки все ближче і ближче підлітала до Господа і, нарешті, опустилася Йому на руку. Тоді Господь запитав, навіщо вона повернулася. - Я тільки хотіла запитати в Тебе про одну річ, - сказала пташка. - Що ж ти хочеш знати? - запитав Господь. - Чому мене названо Червоногрудкою, коли я вся сіра від дзьоба до кінчика хвоста? Чому моє ім'я Червоногрудка, коли немає на мені жодної червоної пір'їнки? Пташка благаюче дивилася на Господа своїми чорними оченятами і повернула голівку. Вона побачила фазанів, зовсім червоних, покритих золотавим нальотом, папуг з пишним червоним намистом, півнів з червоними гребенями, не говорячи вже про метеликів, золотих рибок і троянд. Вона подумала, що потрібно лише одну краплину фарби на її пухнасту грудку, щоб вона зробилася гарною пташкою і по праву носила своє ім'я. - Чому я називаюся Червоногрудкою, якщо я вся сіра? - знову запитала вона, очікуючи, що Господь скаже: - Моя маленька. Я забув покрасити пір'їнки на твоїй грудці в червоний колір. Зачекай, зараз я це виправлю. Та Господь тільки посміхнувся і сказав: - Я назвав тебе Червоногрудкою, і ти завжди будеш носити це ім'я. Але ти сама повинна заслужити червоні пір'їнки на своїй грудці. І Господь підняв руку і знову пустив пташку літати по білому світу. Червоногрудка літала в раю, глибоко замислившись. Що може зробити така маленька пташка, як вона, щоб здобути собі червоні пір'їнки? Вона змогла придумати тільки одне - звити гніздо в кущі шипшини. Оселившись серед шипів, в самій середині куща, вона сподівалася, що пелюстка квітки пристане до грудки і передасть їй свій колір. Багато-багато років минуло з того дня, який був найщасливішим днем всесвіту. Давно вже тварини і люди покинули рай і розійшлися по всій землі. Люди навчилися обробляти грунт і плавати морями; шити собі одяг і робити прикраси, будувати величні храми і величезні міста, як Фіви і Єрусалим. І ось настав день, якому також було призначено назавжди залишитися в пам'яті та історії людства. Ранком цього дня Червоногрудка сиділа на невисокому горбку за стінами Єрусалиму і співала своїм пташенятам, що сиділи в гніздечку в самій середині куща диких троянд. Червогрудка розповідала своїм дітям про чудесний день творіння і про те, як Господь давав всім імена. Цю історію розповідала своїм пташенятам кожна Червоногрудка, починаючи з найпершої, що чула слова Божі і вилетіла з Його рук. - І ось бачите, - сумно закінчила вона, - стільки років пройшло з того дня, стільки розквітло троянд, стільки пташенят вилупилося з яєць, що не порахувати, а Червоногрудка так і залишилася маленькою сірою пташкою. Все ще не вдалося їй заслужити червоні пір'їнки. Малеча широко розкрила свої дзьоби і запитала, невже їх предки не намагалися здійснити подвиг, щоб здобути ці безцінні червоні пір'їнки. - Ми все робили, що могли, - сказала матір, - та завжди зазнавали невдачі. Найперша Червоногрудка зустріла якось іншу пташку, таку ж, як сама, покохала її так сильно, що відчула вогонь в своїх грудях. - О, - подумала вона, - тепер я розумію: мені судилося покохати віддано-віддано, і тоді жар любові мого серця, зафарбує пір'їни в червоний колір. Але вона залишилася без червоних пір'їн, як і всі інші після неї, як залишитися без них і ви. Пташенята сумно защебетали, вони горювали, що червоні пір'їнки не прикрасять їх шийок і пухнастих грудок. - Ми сподівалися і на те, що наш спів допоможе здобути червоні пір'їнки, - продовжувала мати-Червоногрудка. - Вже найперша Червоногрудка співала так, що груди її тріпотіли від натхнення і захоплення, і в ній зажевріла надія. - О, - думала вона, - палкість і завзяття мого співу переповнюють мою душу - ось що пофарбує в червоний колір мої груди і шийку. Але вона помилилася як і всі інші після неї і як призначено помилитися і вам. Знову почувся сумний писк з напівголих шийок пташенят. - Ми сподівалися також на нашу мужність і хоробрість, - продовжувала пташка. - Вже найперша Червоногрудка хоробро билася з іншими птахами, і серце її полум'яніло войовничою відвагою. - О, - думала вона, - мої пір'їнки пофарбує в червоний колір жага битви і перемоги, що горять в моєму серці. Але і її спіткало розчарування, як і всіх інших після неї і як будете розчаровані і ви. Пташенята відважно щебетали, що вони теж спробують здобути червоні пір'їнки, але мати зі смутком відповіла їм, що це неможливо. На що можуть сподіватися вони, коли стільком відважним предкам не вдалося досягти мети? Що ще можуть спробувати вони - недостатньо кохати, співати і воювати? Що можуть вони ще... Пташка затнулася на півслові, - з воріт Єрусалиму вийшла багатолюдна процесія, яка направлялася до пагорба, де було гніздечко Червоногрудки. Тут були вершники на гордих конях, воїни з довгими списами, кати з цвяхами і молотками; за ними поважно ступали священики і судді, йшли, гірко плачучи, жінки, юрмилися і огидно верещали вуличні гуляки. Маленька сіра пташка сиділа на краю свого гнізда і тремтіла всім тілом. Вона боялася, що натовп розтопче кущ шипшини і знищить її пташенят. - Бережіться, - остерігала вона беззахисних малюків. - Пригорніться одне до одного і не ворушіться! Ой, прямо на нас іде кінь! Ой, наближається воїн у підбитих залізом сандалях! Ох, цей дикий натовп суне просто на нас! Та раптом пташка замовкла і притихла, наче забула про небезпеку, що загрожувала їй і її пташенятам. Раптом вона злетіла вниз, в гніздо і прикрила пташенят крилами. - Ні, це занадто жахливо, - сказала вона. - Я не хочу, щоб ви це бачили. Вони будуть розпинати трьох розбійників. І вона розгорнула крила так, щоб пташенята нічого не могли побачити. Вони тільки чули гучні удари молотків, жалібні зойки засуджених і дикий лемент народу. Червоногрудка стежила за всім, що відбувалося, і очі її розширювалися від жаху. Вона не могла відірвати погляду від трьох нещасних. - Які ж люди жорстокі! - подумала вона. - Мало того, що вони цвяхами прибили цих страждальців до хреста, та одному з них наділи на голову вінок з колючого терну. - Бачу, як тернові шипи поранили йому чоло, і тече кров, - продовжувала пташка. - Ця людина навіть в стражданні прекрасна, погляд такий ніжний і лагідний, його не можливо не любити. Ніби стріла пронизує моє серце, так боляче дивитися на його муки. Маленька пташка все сильніше і сильніше жаліла розп'ятого в терновому вінку. - Була б я орлом, моїм братом, - думала вона, - я вирвала б цвяхи з долонь цього страждальця і своїми міцними пазурами відігнала б його катів. Червоногрудка бачила, як капає кров з лиця розп'ятого, і не могла більше всидіти у своєму гнізді. - Хоча я і мала, і слабка, я повинна що-небудь зробити для цього нещасного мученика, - подумала вона і випурхнула з гнізда, злетіла вгору, описуючи в повітрі широке коло над головою розп'ятого. Вона кружляла якийсь час над ним, не наважуючись підлетіти ближче, - адже вона була боязка маленька пташка, яка ніколи не наближалася до людини. Але помалу вона набралася хоробрості, підлетіла прямо до страждальця і вирвала дзьобом один з шипів, що впився йому в чоло. В цю хвилину на її пухнасту грудку впала крапля крові розп'ятого. Вона швидко розтеклася й покрасила ніжні пір'їнки на шийці і грудях пташки. Розп'ятий відкрив очі і шепнув Червоногрудці: - В нагороду за своє милосердя ти отримала те, про що мріяло твоє плем'я з дня творіння світу. Як тільки пташка вернулася у своє гніздо, пташенята закричали: - В тебе шийка червона, і пір'їнки на твоїх грудях червоніші за троянди! - Це тільки крапля крові з чола бідного страждальця, - сказала пташка. - Вона зникне, як тільки я викупаюся в струмку. Але скільки не купалася пташка, червоний колір не зникав з її пухнастої грудки. А коли пташенята виросли, червоний, як кров, колір заблискотів і на їхніх пір'їнках, як виблискує він і донині на шийці і грудях кожної Червоногрудки. Сельма Лагерльоф,
(1858 - 1940) “Казки” |
|||||||
