¬иданн¤ Ћьв≥вськоњ Їпарх≥њ ”крањнськоњ ѕравославноњ ÷еркви
≤нтернет-верс≥¤ газети
|
|
¬иданн¤ Ћьв≥вськоњ Їпарх≥њ ”крањнськоњ ѕравославноњ ÷еркви |
|
|
јрх≥мандрит ≤устин (ѕопович)
—’≤ƒ „» «ј’≤ƒ(скорочено)ћи живемо на географ≥чному ≥ духовному водорозд≥л≥ двох св≥т≥в, двох культур, м≥ж —ходом ≥ «аходом. Ќародну душу послано в цей загадковий св≥т ≥ сказано њй: живи на в≥стр≥ меча! „и можна почувати себе в безпец≥ на в≥стр≥ меча? ѕри такому ритм≥ бутт¤ необх≥дно, щоб вс≥ атоми Їства нашого перебували в стан≥ Уока недр≥манногоФ, а помисли душ≥ нашоњ мали Уз≥ницю незасл≥пленуФ. « одного боку душу нашу прит¤гуЇ Умагн≥тФ бурхливого «аходу, а з другого - кличе своЇю таЇмничою красою р≥вноваги - —х≥д. ѕ≥д пол≥тичною корою «аходу бурл¤ть вулкан≥чн≥ протилежност≥; на спок≥йн≥й поверхн≥ —ходу безмовно перекликаютьс¤ божественн≥ глибини духа. Ќас розривають ц≥ св≥ти. уди ми хочемо йти? - Ќа «ах≥д, чи на —х≥д? ƒуша зобов'¤зана мати херувимський з≥р та серафимський слух, щоб вибрати шл¤х ≥ йти ним, шл¤х, ¤кий не приведе до смерт≥. Ќе кажи: нехай розд≥литьс¤ душа народу нашого: хай половина йде на —х≥д, а половина - на «ах≥д. ƒруже, чи буде око бачити, ¤кщо його розд≥лити? „и буде серце жити, ¤кщо його роз≥тнеш? „и легко утвердитис¤ царству под≥леному? —утн≥сть речей говорить ≥ св≥дчить - не може. ќснова психолог≥њ народу в тому, що кожний несе в соб≥ не т≥льки особисту долю, але ≥ народну душу. ожний в≥дпов≥даЇ за вс≥х. ¬ т≥л≥ народу наш≥ душ≥ переплетен≥ м≥ж собою, ¤к кор≥нн¤ в земл≥, з ¤кого росте Їдине стебло, Їдине дерево. якщо душа мо¤ загноњлас¤ егоњзмом, чи отруйний гн≥й не роз≥ллЇтьс¤ по ц≥лому орган≥зму народноњ душ≥? ј ¤кщо серце твоЇ заражене самолюбством, чи не виникне гангрена в орган≥зм≥ народноњ душ≥, гангрена, ¤ку треба в≥дс≥кти? ѕривчай себе до думки: народна душа не Ї щось окреме в≥д кожного з нас. “во¤ прац¤, тво¤ думка, твоЇ в≥дчутт¤ наповнюЇ народну душу, входить в нењ з≥ вс≥ма своњми вадами та чеснотами, прикрощами ≥ рад≥стю. «а здоров'¤ народноњ душ≥ в≥дпов≥даЇ кожний з нас: найб≥льший ≥ найменший, вчений ≥ неписьменний... оли народна душа вперше вдивл¤лас¤ ≥ вибирала на роздор≥жж≥ м≥ж двома св≥тами, св¤тий —ава р≥шуче пов≥в њњ шл¤хом Ѕоголюдини ’риста. ƒо цього вона була сл≥па; через нього вперше побачила в≥чну ≤стину та усв≥домила в≥чний сенс житт¤. ¬≥д смертного в≥н душу нашу повернув до безсмертного, в≥д тимчасового до в≥чного, в≥д людського, до Ѕоголюдського. ≤ куди п≥демо друз≥ моњ, коли душа наша, цей птах закритий в кл≥тц≥ т≥ла, мучитьс¤ питанн¤ми: що Ї житт¤? що - смерть? нав≥що дане житт¤ людин≥, ¤кщо зак≥нчуЇтьс¤ смертю? ѕолон¤ть нас ц≥ жахлив≥ питанн¤, ≥ хто дасть в≥дпов≥дь на них: Ївропейська людина чи Ѕогочолов≥к? * * * якби людина не запитувала себе, то будьте певн≥ - що не вийшла б вона з тваринного стану. “варини ≥ люди, схож≥ на них, не задають соб≥ цих питань. ¬важать, що вищ≥ в≥д тварин, бо ход¤ть на двох ногах, розк≥шно од¤гаютьс¤ ≥ харчуютьс¤, але вкаж≥ть њм на рослин ≥ комах. ’≥ба л≥л≥¤ польова не од¤гаЇтьс¤ краще в≥д цар¤ —оломона? ’≥ба не розк≥шн≥ше вбрана за царицю —авську? ’≥ба бджола харчуЇтьс¤ не краще в≥д вс¤кого реза - нектаром харчуЇтьс¤? јле де¤к≥ представники нашоњ ≥нтел≥генц≥њ живуть ради т≥ла - темниц≥ своЇњ душ≥. якщо глибоко замислитис¤ над таЇмницею бутт¤ людини, то можна ¤к –астко* ув≥рувати в √оспода ≤суса ’риста, або зд≥йснити самогубство, спочатку духовне, а пот≥м - ≥ ф≥зичне. Ќаш народ живе на судьбоносному под≥л≥ культур, ≥ людина, охоплена под≥бними питанн¤ми не заспокоњтьс¤, доки не вир≥шить куди йти: шл¤хом Ївропейськоњ людини, чи - шл¤хом св¤тосавського Ѕогочолов≥ка ’риста. * * * ™вропейська культура стверджуЇтьс¤ на людин≥, ¤к на фундамент≥. Ћюдина - програма, ц≥ль, зм≥ст ≥ зас≥б. ¬се будуЇтьс¤ на соф≥стиц≥: людина - м≥ра вс≥х речей, ≥ та м≥ра - Ївропейська людина. ≤стина Ї те - що ц¤ людина проголосить ≥стиною. —енс житт¤ Ї те - що вона вважаЇ сенсом. ƒобро та зло Ї те, що вона визначила добром ≥ злом. оротше кажучи, - людина зах≥дноњ ™вропи проголосила себе Ѕогом. Ќевже не пом≥тно, ¤к вона неодм≥нно прагне бути Ѕогом: в науц≥ ≥ техн≥ц≥, в ф≥лософ≥њ ≥ культур≥, рел≥г≥њ та пол≥тиц≥, мистецтв≥ ≥ мод≥, - хоче бути Ѕогом за вс¤ку ц≥ну: ≥нкв≥зиц≥Їю чи пап≥змом, вогнем ≥ мечем. ¬она, мовою власноњ гуман≥стично-позив≥стичноњ науки оголосила - УнемаЇ ЅогаФ. ≤ зг≥дно ц≥Їњ лог≥ки см≥ливо п≥дкреслила: - я сама - Ѕог! ўоб доказати, що вона - Ѕог, оголосила, що вс≥ св≥ти над нами пуст≥, без Ѕога ≥ без живих ≥стот. ¬она хоче повол≥ п≥дкорити соб≥ природу, дл¤ чого орган≥зувала систематичний пох≥д ≥ назвала його культурою. ≤ зум≥ла нат¤гнути певний УпокровФ на кору «емл≥. ¬ боротьб≥ з матер≥Їю людина не зум≥ла њњ одухотворити, навпаки, - визнала себе бездуховною матер≥Їю, ≥ т≥льки матер≥Їю. ћатер≥¤ перемогла. Ћюдина - њњ раб, раб речей. —амозваний бог б'Ї поклони перед створеними речами-≥долами. «в≥дси наша доба найб≥льш ≥долопоклонницька за вс≥ попередн≥. Ќ≥де так не служать твар≥, зам≥сть “ворц¤, ¤к у ™вроп≥. ÷е найг≥рший вид ≥долопоклонства, бо то Ї покл≥н перед УглиноюФ. ’≥ба людина не вклон¤Їтьс¤ Учервон≥й глин≥Ф, коли твердить: ¤ - т≥ло ≥ т≥льки - т≥ло? Ѕез сумн≥ву, ™вропа потерпаЇ не в≥д атењзму, а в≥д пол≥тењзму, не в≥д в≥дсутност≥ бог≥в, а в≥д багатьох бог≥в. «агубивши Їдиного Ѕога, вона св≥й голод духовний хот≥ла наситити, створивши фальшивих бог≥в - ≥дол≥в. « науки та њњ г≥потез - зробила ≥дола; з техн≥ки та њњ чудес - ≥дола; з рел≥г≥њ та њњ представник≥в - ≥дола; з пол≥тики та њњ парт≥й - ≥дола; з моди та њњ манекен≥в - ≥дола. Ќа вселенський трон егоњзму вознесла людину, Ївропейського ƒалай-ламу... ...“реба зв≥льнитис¤ в≥д Ѕога - постановили соб≥ за мету арх≥тектори УЇвропейськоњ культуриФ. ≤ вони це робили через св≥й гуман≥зм ≥ ренесанс, натурал≥зм ≥ романтизм, позитив≥зм ≥ агностицизм, рац≥онал≥зм ≥ волюнтаризм; парламентизм ≥ революц≥он≥зм. ј найсм≥лив≥ш≥ пом≥ж ними кинули лозунг: треба вбити Ѕога! ≤ Ќ≥цше - щирий спов≥дник УЇвропейськоњ культуриФ з верх≥вки п≥рам≥ди егоњзму оголосив: УЅог помер!Ф. якщо немаЇ в≥чного Ѕога, н≥ безсмертноњ душ≥, то немаЇ н≥чого абсолютного, все - в≥дносне, рел¤тивне, смертне. Ѕез сумн≥ву рел¤тив≥зм - це ≥ лог≥ка, ≥ природа, ≥ душа њхнього гуман≥зму... ј такий гуман≥зм не може згодом не розвинутис¤ до анарх≥њ. ’≥ба може людина не стати н≥г≥л≥стом, в≥дкинувши вс≥ абсолютн≥ ц≥нност≥? якщо вс≥ ц≥нност≥ в≥дносн≥, то ¤ке право маЇ ¤кась з них визнати себе верховною? „ому тво¤ правда, сперечаЇтьс¤ з моЇю, ¤кщо тво¤ ≥ мо¤ - в≥дносн≥? якщо у людському житт≥ в≥дсутнЇ в≥чне, то руйнуЇтьс¤ ≥Їрарх≥¤ бутт¤, ≥Їрарх≥¤ духовних ц≥нностей ≥ виникаЇ анарх≥¤... ўо залишаЇтьс¤ в≥д людини, коли душа покине т≥ло? - “руп. ўо - з ™вропи, коли в≥д нењ забрати Ѕога? - “руп. ¬игнали Ѕога з ¬сесв≥ту - залишилас¤ мертвичина. –езультати вражаюч≥: закохана у тварн≥ реч≥ людина ™вропи сама перетворилас¤ в р≥ч. ЌемаЇ ц≥лоњ, ≥нтегральноњ, безсмертноњ, боголикоњ людини, а сам≥ уламки; т≥лесний футл¤р, з ¤кого вийшов безсмертний дух. ѕравда, футл¤р пол≥рований, прикрашений, але т≥ло - футл¤р. У™вропейська культураФ обездушила людину, перетворила в механ≥зм. ‘≥нал сумний ≥ траг≥чний: людина - бездушна р≥ч серед бездушних речей. *ѕрим≥тка перекладача.
|
|||||||
