Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
Інтернет-версія газети
|
|
Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви |
|
|
ДИВЕНЪ БОГЪ ВО СВЯТЫХЪ СВОИХЪ26 квітня - день св. мучениці Фомаїди Батьки дали дівчині воістину християнську освіту. А в 15 років Фомаїду видали заміж - тоді це було нормальним явищем. Молодий чоловік був рибалкою за професією, промисел якої вимагав іноді тривалої відсутності. Але вимушена розлука тільки зміцнювала почуття молодого подружжя. Юну Фомаїду поважали не тільки за вроджену красу, але і цнотливість, покірливість, незлобливість і інші добрі риси характеру. На нещастя, під одним дахом з молодими жив і батько чоловіка Фомаїди - свекор. Спокусившись красою невістки, він поступово розпалювався плотською жагою і шукав нагоди здійснити свій гріх. Щодня під виглядом батьківської ласки обнімав і цілував невістку. Шануючи свекра, як батька, Фомаїда вбачала в його поведінці вираз батьківської любові і тримала себе соромливо, як і личить християнці. Якось чоловіка Фомаїди терміново викликали на ніч ловити рибу. Скориставшись цим, свекор прийшов у покої молодих і почав схиляти невістку до гріха. Безсоромні наміри сивого старого привели Фомаїду в замішання і страх. Вона вигукнула: “Що ти робиш, отче? Сотвори хресний знак і відійди. Твій намір спровокований сатаною”. Але похітливого старого годі було зупинити. Від гидких вмовлянь і безсоромних слів він перейшов до гвалту. Цнотлива Фомаїда, сповнена страху Божого чинила свекру завзятий опір. Вона благала його одуматися і відмовитися від нечестивого бажання. Але чим сильнішим був опір, тим завзятішим старий, охоплений, як вогнем, похіттю. Коли він побачив, що Фомаїду не зламати, то зірвав зі стіни меч і пригрозив: “Якщо не поступишся, то цим мечем зітну тобі голову”. Фомаїда відповіла: “Навіть якщо розсічеш мене надвоє - і тоді не скорюся!” Після цих слів старий знавіснів і, втративши контроль над собою, з такою силою вдарив свою невістку, що розсік її надвоє. Блаженна Фомаїда віддала свою душу в руки Божі і прийняла мученицький вінець. Вона захищала чесноти - чистоту і цнотливість, даровані Богом кожній жінці, до останнього подиху. Вибрала смерть, щоб не зрадити Бога і не опоганити своє тіло і подружнє ложе. А вбивцю відразу спостигла кара Божа. Здійснивши злочин, він раптово втратив зір. Старий не зміг навіть втекти, а, кинувши меч, безпорадно шукав двері. Тут його і застали рибалки, що повернулися з лову, поруч з, лежачою в калюжі крові, розсіченою надвоє, молодою жінкою. Старий сам розповів про свій гріх і просив віддати його в руки правосуддя. А Фомаїду поховали з великими почестями. Багатолюдними були проводи. Преподобний Данило Скитський також прийшов проститися з тілом праведниці. А потім він звелів ченцям упокоїти прах отроковиці в монастирській усипальниці. “Її чесне тіло не повинне лежати з мирськими людьми, а з чесними отцями. Ця отроковиця є матір'ю мені і вам: адже вона померла, захищаючи свою цнотливість”. А незабаром стався випадок, що підтвердив прозорливість старця. Один з ченців відчував сильну хіть. За порадою преп. Даниїла він пішов до усипальниці муч. Фомаїди. Сотворив дванадцять молитов і, помазавшись єлеєм з лампади, заснув на гробниці святої. В сні до нього явилася отроковиця і сказала: “Отче, прийми це благословення і йди з миром”. Проснувшись, чернець більше ніколи не відчував блудної спокуси і славив Бога і святу муч. Фомаїду. “Житіє святих”
|
|||||||
