Газета "Світло Православ'я"

“КИЇВ БОМБИЛИ, НАМ ОГОЛОСИЛИ...”

Візит Папи в Україну не випадково був зміщений на декілька днів вперед у порівнянні з початковим планом. Спочатку він припадав на 22 червня, коли здійснюється 60 років з часу нападу Гітлера на Радянський Союз, і неминуче появилася б аналогія дії Ватикану з агресією фашистської Німеччини. На жаль, незважаючи на перенесення терміну, усунути подібні асоціації не вдасться. Теперішній візит Римського Папи на канонічну територію Української Православної Церкви здається не просто недружелюбним вчинком, а кроком виклику, віроломством, актом агресії. Відкритий лист українських єпископів з проханням відкласти приїзд в країну повинен був спонукати Ватикан, як релігійну державу, змінити свій намір. Ігнорування цього прохання з етичної точки зору є безтактністю, з дипломатичної - провокацією, з державної - початком експансії. До єдиної в країні канонічної Української Православної Церкви, крім всього іншого, належить найбільша кількість віруючих. Число розкольників, римо- і греко-католиків, разом взятих, не може зрівнятися з числом прихильників УПЦ, незважаючи на десятилітню війну проти неї. Православних більше 35 мільйонів чоловік, тоді як римо-католиків, приміром, навіть за твердженням Ватикану - біля 1 мільйона. Ігнорувати думку православної більшості, вираженої в одностайному посланні його єпископів, - означає нехтувати правом народу на самовизначення, демократичними засадами і міжнародними нормами.

Протест проти візиту Папи висловив не тільки Собор єпископів УПЦ, але і багато громадських організацій: Спілка православних громадян України, громадська організація “Єдина Батьківщина”, громадська організація “Путь Православних”, численні братства, парафіяльні громади, рядові віруючі - у своїх листах і зверненнях до державної влади України, церковної ієрархії, засобів масової інформації.

У 1993 році між Ватиканом і Помісними Православними Церквами була укладена Баламандська угода - про взаємоповагу і відмову від цілеспрямованого навернення у свою віру на чужій канонічній території, тобто прозелітизму. Теперішній крок Папи в цьому аспекті мимоволі викликає в пам'яті угоду про ненапад між СРСР і фашистською Німеччиною, якою Гітлер знехтував 22 червня 1941 року. Колись Гітлер проголосив німців вищою расою. Зараз же Ватикан втілює заповіт духівника уніатства митрополита Андрія Шептицького: “Українці є знаряддям Божого Промислу, покликані вирвати християнський Схід з кліщів єресі”, тобто Православ'я. І робиться це під керівництвом “батька народів”, непогрішимого римського понтифіка.

Втім, Ватикан добре розуміє своє більш ніж двозначне положення в очах міжнародної громадської думки. Саме тому знову і знову починаються переговори довірених осіб курії особисто зі Святішим Патріархом і з Відділом зовнішніх церковних зв'язків. Незважаючи на закритий характер цих переговорів, очевидно, що Ватикан напружено шукає поступки для пом'якшення позиції Православної Церкви. Понтифік розуміє, що в противному випадку його приїзд стане міжнародним скандалом. Ватикан готовий піти навіть на значні поступки - принаймні, на словах. Так, нунцій Микола Етерович після обнародування листа українських архієреїв до Папи, поспішив заявити в Києві, що понтифік не збирається зустрічатися з ватажком розкольників Філаретом Денисенко. Але головним засобом порятунку папської репутації був обраний піар. У цьому контексті варто розуміти і передачу частини мощів святителя Миколая Православній Церкві, створення православного храму в Римі, і заяви про можливе повернення Казанської ікони Божої Матері, що знаходиться в понтифіка. В рамках продуманої інформаційної стратегії лежать також твердження про нібито “самостійність” українських греко-католиків, хоча навіть для стороннього спостерігача очевидно, що вони підпорядковуються прямим вказівкам Папи, який і поставив Любомира Гузара кардиналом. Іншим піарівським ходом було твердження понтифіка, що як глава Католицької Церкви він буде виступати у Львові, а в Києві - лише як глава держави. Тепер з'ясувалося, що й в українській столиці Папа збирається служити дві урочисті меси - явно не як державний лідер (подібним чином розвивалися події і в Греції, куди понтифік хотів приїхати “як простий пілігрим”, а після отримання дозволу раптом захотів більшого). Для більш ефективного вирішення пропагандистських задач в Києві відкрився прес-центр Католицької Церкви. Втім, Гітлер у свій час теж переконував народи, що йде “звільнити” їх... Постійною темою підконтрольних Ватикану ЗМІ є теза про “руку Москви” у протистоянні папському візиту в Україну, про “небажання” Святішого Патріарха Олексія вести діалог. Хоча цілком очевидно (і про це багаторазово говорили церковні ієрархи), що саме агресивні дії Ватикану в Україні перекреслюють можливість нормального діалогу. У листі українських архієреїв, текст якого був затверджений на Архієрейському Соборі Української Православної Церкви, дії греко-католиків у країні названі “головною перешкодою” для візиту Папи. Патріарх Олексій у своєму виступі 29 березня на щорічних зборах Міжнародного фонду православних народів назвав перешкодою до діалогу “католицьку експансію на територію Росії, України, Білорусії і Казахстану”.

22 червня ми будемо згадувати страшний ювілей - 60-ліття вторгнення божевільного фанатика, диктатора і вбивці мільйонів на землях України, Білорусії, Росії. В цей день бомбили Київ... Чи розуміє Римський Папа, які асоціації породжує його візит? Чи прислухається він до голосу розуму чи доведе логічний ланцюг збігу обставин до страшного тоталітарного кінця?

Володимир Столяренко,
м. Киев

Інтернет-версія газети
"Світло Православ'я"

Анонс номера

Зміст номера:

“КИЇВ БОМБИЛИ, НАМ ОГОЛОСИЛИ...”

Інтернет-версія газети "Світло Православ'я"

Анонс номера

Зміст номера:

“КИЇВ БОМБИЛИ, НАМ ОГОЛОСИЛИ...”

Інтернет-версія газети
"Світло Православ'я"