Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
Інтернет-версія газети
|
|
Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви |
|
|
МЕТА І ЗАСОБИ(На допомогу вчителю "Християнської етики")Це одна з найчастіше дискутованих і найважчих моральних проблем. Тому тут, як ніде, необхідні точність і терпеливість, щоб уникнути рішень легких, але поверхових. Таким поверховим рішенням була б надто швидка відповідь на поставлене питання, без визначення, що розуміти під засобами і метою, і про які саме ситуації йдеться. Чи про усі, що перелічені на початку? Чи про усі однаковою мірою? Спочатку звернімо увагу на те, що їх, всупереч будь-яким відмінностям, об'єднує. Отож в кожній з них йдеться про оцінку слушності діянь, за допомогою котрих суб'єкт має намір досягти якесь благо ціною причинення якогось зла. Докладніше говорячи: йдеться про оцінку складного діяння, в рамках котрого суб'єкт здійснює певний “простий” вчинок (або низку таких вчинків), аби досягти дальшої, доброї мети. Сам цей вчинок (“засіб”) визнаємо за “принципово поганий”, однак йдеться про те, чи вартість тої дальшої мети не “переважає” цього зла так далеко, що можна його допустити. Брехня “принципово є поганою”, але якщо тільки таким чином можна когось уберегти від великих страждань? Не можна красти, однак, хіба не є важливішою справою нагодувати голодного? Переживаємо смерть невинного, але, може, ліпше вбити його одного, ніж має загинути багато? Не розв'яжемо цих труднощів, якщо не задумаємося, про яке зло тут йдеться. Лікар, даючи болючий укол, також хоче досягти якогось блага (здоров'я пацієнта) ціною якогось зла (болю тієї людини). Однак його діяння не збуджує моральних сумнівів, бо зло, котре заподіюється, є малим (а лікар повинен старатися, щоб воно було якнайменшим) відносно блага, досягнутого його коштом. Здоров'я є важливішим, ніж відчуття болю. Однак біль може бути надто гострим, що призводить людину до нестями; в таких випадках ми вже непевні, чи варто таким чином лікувати хворого, особливо якщо болючий укол не дуже допомагає. Навіть такі крайні випадки (котрі тут конкретніше я не буду аналізувати, щоб занадто не ускладнювати і так нелегку проблему) підтверджують загальний принцип: критерієм оцінки діяння — як “простого”, так і “складного” — є благо особи, котрої це діяння стосується. Краще для людини, щоб трохи постраждала і видужала, ніж могла уникнути болю і ще тяжче захворіти. Зауважимо, що такий “рахунок благ” застосовуємо там, де зло має — можна сказати — передморальний характер. Біль торкається людини, але не так, щоб його перенесення “зменшило її” в її людськості. Матеріальні блага потрібні людям, усі мають на них право, але вони не тотожні людині. Понад це, можуть же трапитись ситуації, коли треба силою забрати у одного надмір (по суті йому не належний), аби компенсувати чийсь нестерпний нестаток. Ще гірше, якщо зло ніби “торкається мене” в тому, що складає мене як особу. Брехня — це зло, бо людина — раціональна істота, визріваюча до своєї повноти (щастя) через пізнання істини і “творення її в любові”. Отже, чи суттєво допомагаю ближньому, коли оберігаю його від страждань, але ціною інспірованого співчуттям шахрайства? Напевне, різні бувають істини, різні види страждання, нарешті, різний ступінь підготовки людини до того, щоб “перенести” правду (отож не кожне приховування правди мусить бути брехнею) — але сподіваюсь, що читач розуміє, в чому полягає проблема: існують акти, котрі глибше вражають людину, утруднюють чи роблять неможливим розвиток особистості — і в цьому сенсі носять моральний характер. Тут вже не вдасться застосувати простий “перелік благ”. Із певністю не можна замінити принциповий критерій оцінки ґрунтовно зрозумілого блага особи на якесь “передморальне” благо: вигоду, матеріальну користь чи навіть відсутність страждання. Особливо виразно це видно там, де в гру вступає життя людини. Само по собі воно не є метою, бо людина живе “для чогось” (це окрема тема). Однак, це фундамент усіх інших її благ. Досягти їх людина може лише тоді, коли живе. В цьому сенсі людське життя є моральною вартісністю. Відібрати його у когось — це позбавити його елементарного шансу розвитку. Відкладемо вбік складну проблему смертної кари, але чи можна виправдати вбивство невинного? В ім'я чого: порятунку інших? А чому ці інші мають бути важливіші, ніж той один? Адже так аргументуючи, по суті, за критерій моральної оцінки ми приймаємо не гідність особи — кожної особи! — а кількість тих, хто живе на землі. Зрештою, всі повмираємо; річ в тому, як добре прожити життя. Чи можна, однак, добре жити, погоджуючись на те, щоб ціною збереження життя була смерть іншої, невинної людини? Ось ми дійшли до прикладу вчинків абсолютно морально поганих. Вони є такими, бо порушують моральне благо: нищать саму гідність особи, котрої стосуються, Звичайно, не можна ні у кого “забрати” його гідності, але можна, на жаль, позбавити його блага специфічно особового, або того, що зумовлює його розвиток як особи. Життя невинного є тут яскравим прикладом, хоч і не єдиним. Якщо задуматися над сенсом подружньої любові, то треба визнати, що ніколи не можна виправдати так званої подружньої зради. Хто розуміє таїнство покаяння, той згодиться з тим, що наказ зберігання таємниці сповіді мусить носити абсолютний характер. Отже, абсолютно морально поганих вчинків — як засобів — жодна мета (тобто інтенція: намір досягнення майбутнього блага) не може виправдати. Не може, бо жодне подальше благо не переважить морального зла, здійсненого в рамках “засобу”, який до нього веде. Але принцип “мета не виправдовує засобів” застосовується також тоді, коли не входить в гру абсолютне моральне зло, коли треба обміркувати різні складні аспекти даного діяння. Завжди мусимо пам'ятати, що йдеться про оцінку його слушності, тобто про об'єктивні критерії, котрих навіть найшляхетніша інтенція не може заслонити, а тим більше — замінити. Анджей Шостек
Рубрику веде Оксана Жаборинська,
відділ освіти і катехизації Львівської єпархії |
|||||||
