Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
Інтернет-версія
газети
|
|
Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви |
|
|
ПОДОРОЖ ЧЕРЕЗ УКРАЇНУВ середині XVII століття Патріарх Антіохійський Макарій у супроводі архідиякона Павла Алеппського подорожує через Балкани, Молдавію, землю козаків — Україну і Московію — сучасну Росію. Він залишає для нащадків детальний опис цієї подорожі. Мабуть, немає жодної історичної праці про нашу землю тих часів, де б не згадувалась ця подорож, де б не використовувались дорогоцінні свідоцтва про життя наших предків.
В суботу 10 червня (1654р.) ми під'їхали до берега великої ріки Ністроса (Дністра), яка є межею землі козаків. Ми переправилися через ріку на суднах. Наш владика патріарх був одягнений у мантію і тримав у правій руці хрест, тому що, по існуючому в землі козаків і московській, звичаєві, благословляти можна не інакше, як тільки з хрестом. У лівій руці він тримав срібний посох. Напередодні цього дня, по прийнятому звичаю, наш владика патріарх сповістив листом про своє прибуття. Висадившись на берег, ми підняли дерев'яний позолочений хрест, замовлений нами в Молдавії, на високій червоній палці; його ніс один зі священиків, по прийнятому в землі козаків звичаєві; тут тільки перед патріархом носять хрест на палці. На зустріч йому вийшли тисячі народу, у незліченній кількості (Бог нехай благословить і помножить їх!). То були жителі міста по імені Рашков. Це дуже велике місто, побудоване на березі згаданої ріки; у ньому є фортеця і дерев'яний замок з гарматами. Між зустрічаючими були: по-перше, сім священиків у фелонах із хрестами, тому що в місті сім церков, потім диякони з багатьма хоругвами і свічами, потім сотник, тобто начальник фортеці і міста, сердар (військовий начальник), військо і хористи, що, немовби з одних уст, співали стихири приємним наспівом. Усі впали ниць перед патріархом і стояли на колінах, доки не ввели його в церкву. У місті нікого не залишалося, навіть малих дітей: усі виходили йому назустріч. Нас помістили в будинку одного архонта (знатної людини). Напередодні четвертої неділі по П'ятидесятниці ми відстояли в них вечірню, також утреню зранку, а потім Літургію, що затяглася до полудня. Отут-то вперше ми вступили в драговини і боріння, і настало для нас час поту і праці, тому що у всіх козацьких церквах до землі московітів зовсім немає ! стасидій (сидінь), навіть для архієреїв. Уяви собі, о читачу: вони стоять від початку служби до кінця непорушно, як камені, безупинно кладуть земні поклони і всі разом, неначе з одних вуст, співають молитви; і найдивовижніше, що у всьому цьому беруть участь і маленькі діти. Усердіє їх до віри приводило нас у здивування. О, Боже, Боже! як довго тягнуться в них молитви, спів і літургія! Але ніщо так не дивувало нас, як краса маленьких хлопчиків і їхній спів, що виконується від усього серця, у гармонії зі старшими. Починаючи з цього міста і по всій землі руських, тобто козаків, ми помітили прекрасну рису, що збудила наш подив: усі вони, за винятком деяких, навіть більшість їхніх дружин і дочок, уміють читати і знають порядок церковних служб і церковні наспіви; крім того, священики навчають сиріт і не залишають їх вештатися на вулиці невігласами. Як ми примітили, у цій країні, тобто в козаків, є незліченна безліч вдів і сиріт, тому що з часу появи гетьмана Хмеля і до цього часу не припинялися страшні війни. Протягом усього року, по вечорах, починаючи з заходу сонця, ці сироти ходять по всіх будинках просити милостиню, співаючи хором гімни Пресвятій Діві приємним, захоплюючим душу наспівом; їхній голосний спів чути на великій відстані. Закінчивши спів, вони одержують з того дому (де співали) милостиню грішми, хлібом, стравою або чимось іншим придатним для підтримки їхнього життя, поки вони не закінчать навчання. От причина, чому більшість з них грамотні. Число грамотних особливе збільшилось з часу появи Хмеля (дай Боже йому довго жити!), що звільнив ці країни і визволив ці мільйони незліченних православних від ярма ворогів віри, проклятих ляхів. А чому я називаю їх проклятими? Тому, що вони виявили себе гіршими і злішими, ніж брехливі ідолопоклонники, мучачи своїх християн, думаючи цим знищити саме ім'я православних. Так увічнить Бог царство турок повік! тому що вони беруть харач1 і не входять ні в які порахунки в справах віри, чи буде вона християнська або нусерійська,2 єврейська або самарянська. Але ці прокляті не задовольнялися харачем і десятиною з братів Христа, яких вони тримали в рабстві, а віддавали їх під владу ворогів Христа, жорстоких євреїв, як ми згодом про це розповімо за достовірними даними. Вони не тільки забороняли їм будувати храми і виганяли священиків, які знали таємниці віри, але навіть робили насильства над їхніми благочестивими і непорочними дружинами і дочками. Бог, бачачи їхню гордовитість, підступництво і жорстокість до їхніх братів християн, послав на них свого вірного служителя і раба Хмеля, що помстився їм, завдав рішучого удару їхній гордості і їхнім нещастям порадував ворогів їх, піддав їх приниженню і презирству, як ми згодом розкажемо про все, що їх стосується. |
|||||||
