Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
Інтернет-версія
газети
|
|
Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви |
|
|
ЖИТТЄПИС ІЄРОМОНАХА СЕРАФИМА РОУЗАІм'я о. Серафима Роуза відоме у всьому Православному світі і не тільки.
Життя о. Серафима само по собі вже чудо. Ніщо з його оточення не сприяло такому інтенсивному духовному зростанню. Людина, яка наблизила нас до древніх подвижників віри, народилася у звичайній протестантській сім'ї, в не менш звичайному курортному містечку Сан-Дієго у Каліфорнії. Батьки його матері Естер були вихідцями з Норвегії, а батько його був на пів француз, на пів датчанин. Він був простою людиною, заробляв на життя прибиранням бейсбольних полів. Більшого від життя він не бажав. Тим не менше, коли дванадцятого серпня 1934 р. в нього народився третій, останній син, він дав йому ім'я Юджин, що у перекладі означає «благородний». Юджин Роуз, в майбутньому о. Серафим, був надзвичайно талановитою дитиною. Один з його вчителів зізнавався, що присутність в класі Юджина примушувала його зібратися і більш зосереджено вести урок, «щоб не марнувати його часу». Одного разу мама сказала йому: «Якщо ти будеш вчитись такими темпами, ти далеко зайдеш». Юджин відповів: «Я хочу іншого. Я хочу стати мудрим». Юджин відвідував протестантський біблійний клас і часто вражав батьків, цитуючи Святе Письмо напам'ять. Коли йому виповнилось чотирнадцять років, він виявив бажання охреститися, яке він і здійснив у Методистській Церкві. В старших класах школи, яку він закінчив на відмінно, хлопчик цікавився математикою і особливо - морською біологією. Інстинктивно він не приймав ідеалів оточуючої його молоді. В той час як його ровесники роз'їжджали по вечоринках та дискотеках, він одиноко бродив по зарослому лісом каньйону недалеко від дому, прагнучи знайти відповідь на відомі питання: що таке життя і де його місце в ньому, як могло існувати життя до буття часу і простору? На ньому був якийсь таємничий знак величності. Він був обдарований до геніальності. Ті, хто близько знав його, жаліли, що він не народився в інший час і в іншому місці. Відчуття своєї неадекватності світу спричиняло йому жорстокі страждання.
У 1952 р. Юджин поступив в один з найстаріших університетів в Каліфорнії Ї Помола Коледж. Це був симпатичний молодий чоловік з глибоким поглядом, тендітний на вигляд і скромний у спілкуванні. Та всередині у нього вирувала пристрасть до пізнання речей, його душа прагнула зрозуміти сенс всього сущого. У ті часи Юджина перестав задовільняти той ідеал християнства, що його пропонував протестантизм. Він відчував відразу до самовпевненого та прагматичного світу, в якому виріс, і підсвідомо відчував, що вчення цього світу про Бога занадто спрощене і тому невірне. Виходило, що християнство було покликане втішати людей, які живуть плотським життям і не прагнуть стяжати Царство Небесне у своєму житті. Будучи не від світу цього, Юджин повстав проти загальноприйнятих норм. Це була свого роду втеча від світу, коли вже нема куди втікати. Не дивно, що в цей час молодому і гарячому Юджину більше подобалось безумство Ніцше, ніж те безхребетне християнство, яке йому пропонували.
Але цього було мало для неспокійної душі Юджина. Як він пізніше сам писав, йому хотілося «знайти мир непреходящий, що лежить глибше повсякденних справ, які не дають душі тривалого спокою і залишають після себе лише сліди розкладу». Західна філософія виявилась безпросвітним тупиком. І тоді він звернувся до Сходу. Він зайнявся дзен-буддизмом. У коледжі він познайомився з дівчиною на ім'я Елісон. Лише з нею Юджин ділився своїми думками. Разом бродили вони ночами берегом океану, милуючись зоряним небом. Елісон належала до англіканської церкви і переконувала Юджина в істинності християнської віри, показуючи йому убогість дзену. Незважаючи на насмішки з його сторони, вона роз'яснювала йому різницю між протестантизмом та католицизмом. По проханню Елісон Юджин прочитав «Братів Карамазових» Достоєвського. Ця книга вперше привідкрила йому світ православ'я. Достоєвський припав йому до душі. Російський письменник піднімав ті ж самі питання, що й Ніцше, і вирішував їх не менш переконливо, тільки з позицій православного християнства. Ще більше вплинула на Юджина музика Йоганна Себастьяна Баха. Його чутливу душу глибоко хвилювали слова Святого Письма, покладені на органну музику. Особливо захоплювався він кантатою «Ich Habe Genug», яка виражає тугу за вічним і радість душі, що розлучається з тілом і входить у Райські двері. Це був важкий період у житті Юджина. У глибокій зневірі він думав про смерть. Ніщо не могло вгамувати його духовної спраги — ні досягнення науки, ні «зверх-людина» Ніцше, ні безособове «я» дзен-буддизму. Христос вже торкнувся його серця, і тепер лише в Ньому він міг знайти спокій... |
|||||||
