Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
Інтернет-версія газети
|
|
Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви |
|
|
ЧИ МОЖУ Я БУТИ ВИХОВАТЕЛЕМ?(На допомогу вчителю "Християнської етики")“І хто прийме одне таке дитя в ім'я Моє,
той Мене приймає” (Мф. 18, 5) “Священик каже, що основне, що повинен заложити вихователь в серця дітей, - це віру в Бога. Щоб діти жили в любові до Бога, щоб вони любили Його більше за все на світі. В цьому полягає завдання вихователя, а не в тому, навіть, щоб дати освіту. Якщо дитина буде володіти чотирма мовами, грати на сімох музичних інструментах, писати картини краще за Моне, але не мати віри в Бога, вважай, що даремно пропрацював вихователем. Але як цього досягти, ось в чому питання... Людина, яка збирається працювати вихователем дітей, повинна зрозуміти чи зможе вона це виконати, чи ні. Звичайно, віру ми виховати не можемо, це Божий дар. Тільки якщо молитися за дітей, щоб Господь дав їм віру... Кожен віруючий прагне святості. Вихователь повинен в 10 разів більше прагнути цього, тому що на його прикладі будуть виховуватися діти. Але з іншого боку, благочестива людина, що регулярно ходить у храм і ідеальна у цьому плані, може бути нецікавою, занудною для дитини. Важливо, щоб дитині було... не весело навіть, а цікаво. Щоб була така “іскра”. Треба показати, що життя православної людини насичене, що це не просто поклони і нічого більше. Таким життям потрібно жити. Інакше дитина подумає, що це все занудство і “потрібне воно мені все це?”. Не захоче вона ні сприйняти це, ні стати таким же. Для сучасних дітей, грубо кажучи, крутіше подивитися телевізор, ніж сходити в храм. Потрібно так піднести їм православне життя, щоб для них знову ж це було крутіше, ніж дивитися телевізор. У школі проблема - у багатьох однокласників мобільні телефони. Діти приходять і запитують: “Чому в нас немає мобільних?” А потрібно зробити так, щоб дитина прагнула спілкуватися з вами. Причому, щоб прагнення це було сильне, як, наприклад, тягне їх на ту ж дискотеку... Протиставляти в усьому життя в Бозі. Як це зробити? Мені здається, це найскладніше. Щоб стати для дитини авторитетом, мені здається, потрібно проникнутися її життям, розібратися в її проблемах, в тому, чим вона взагалі живе. І жити її проблемами, але вирішувати їх не на одному з дитиною рівні, а, ніби зверху, як дорослий. Це я зі своєї дзвіниці говорю. У мене самої ця ступінь “дитина - дорослий” відсутня, стирається цей поріг, через це, напевно, мені важко працювати вихователем. Я не почуваю себе дорослою. Виходить, що я для них старша подруга, а не вихователь. Важко, тому що живеш не своїм життям, а життям дітей. Якщо ти не визначився, не готовий усе життя присвятити саме цьому, тоді важко. Я якось не визначилася, напевно, тому буває нелегко. А ще, тому що це сприймається, як робота. Коли працюєш, все-таки, чекаєш якогось відпочинку. Якщо це сприйняти, як служіння, напевно, було б інакше. Щоб працювати вихователем, потрібно мати освіту, знати ази педагогіки і психології чи мати досвід у вихованні. Молода людина не може бути вихователем. Ось відбувається якась ситуація і я починаю видумувати, як вирішити цю проблему, Америку відкриваю. А потім виявляється, що в підручнику це називається так-то й так-то. Душа вихователя повинна бути налаштована так, щоб дитина бачила живий приклад... Вихователь повинен бути стриманим: всі емоції - в собі. І якщо ти караєш дитину, то в глибині серця не повинно бути: “Ах ти, гад, зараз я тобі!..” Самій потрібно бути вихованою, щоб діти бачили, як жити треба. І терплячою. Але, щоб на шию не сіли, потрібно мати таку жилку, щоб знати, де вкоротити повід, а де й відпустити. Веселою бажано - та цього не виховаєш. А стриманість, терпіння - все виховується. Це сходинки до святості. Книга, яка може напоумити, - “Поучения” авви Дорофея. Є, напевно, педагоги від Бога, яким і вчитися не потрібно, яких Господь напоумляє. Але я таких не знаю”. N.N. Вихователь дитячого будинку,
“Нескучный сад”, №1, 2002 |
|||||||
