Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
Інтернет-версія газети
|
|
Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви |
|
|
БАЧЕННЯ ГРІХА СВОГОДавно нечитані, застояні в шафах, книги припадають пилюкою, точаться міллю. Взявши в руки таку книгу, усвідомлюю, як важко мені почати читати її. Такою є й моя совість. Через те, що давно не переглядав її, то тільки з зусиллям можу відкрити її. Відкривши ж, я не відчуваю очікуваної втіхи. Тільки великі гріхи вирізняються досить чітко; а, записані поспіхом дрібним нерозбірливим почерком, гріхи, яких безліч, зливаються в бляклі плямки, - і не розібрати тепер, що відображали вони. Бог, один Бог може збляклому тексту повернути яскравість і чіткість і врятувати людину від совісті лукавої (Євр. 10, 22). Один Бог може дарувати людині зір побачити гріхи свої і побачити причину гріхів цих - моральний занепад, у якому і корінь, і насіння, і зародок, і сукупність усіх людських гріхів. Закликавши на допомогу милість і силу Божу, закликавши на допомогу найсердечнішу молитву, поєднану з поміркованим постом, поєднану з зажурою і риданням серця, знову розкриваю книгу совісті, знову вдивляюся в кількість і моральний підтекст гріхів моїх; дивуюся тому наміру, що спонукав мене вчинити гріх. Бачу: Беззакония моя превзыдоша главу мою, яко бремя тяжкое отяготеша на мне, умножишася паче власъ главы моея (Пс. 37, 5; 39, 13). Який наслідок такої гріховності? Наслідком гріховного життя є сліпота розуму, жорстокість, очерствіле серце. Розум закоренілого грішника не бачить добра; воля і бажання грішника спонукають його серце втратити здатність до духовних відчуттів. Якщо, навіть, ця людина припинить гріховне життя і вдасться до благочестивих подвигів, то серце її, ніби чуже, не співчуває прагненню Бога. Коли ж подіє Божественна благодать і відкриється подвижнику безліч найдрібніших гріхів його, тоді неможливо, щоб він не був глибоко вражений і не зажурився. Усвідомлення гріхів моїх, каяття у них, сповідання їх, докори сумління через них і незліченну безліч їх - все це довіряю глибинам милосердя Божого. Щоб в майбутньому застерегти себе від гріха, придивлюся прискіпливо, один на один зі своєю совістю, до самого себе, як же діє проти мене гріх, як він приступає до мене, на що намовляє мене. Приступає він до мене, як злодій; прикрите обличчя його; навіює він мені неправду, пропонує беззаконня. Отрута у вустах його; мова його - смертоносне жало. “Позволь собі насолоду! - тихо й улесливо шепоче він, - навіщо зрікаєшся задоволення? Зазнай насолоди! Який в тому гріх?” - і підмовляє злодюга порушити заповіді Всесвятого Господа. Не варто було б звертати уваги на його слова: знаю я, що він злодій і вбивця. Але якесь незрозуміле безсилля, неміч волі, перемагає мене! Прислухаюсь до слів гріха, дивлюся на плід заборонений. Марно совість нагадує мені, що скуштувати цей плід рівносильно смерті. Тягнеться серце за уявою до картини зваби, подібній блудниці. Зовнішність її - чарівна; та пашить вона спокусами; прикрашена коштовностями; старанно прикрита її смертоносна дія. Сподівається гріх, що серце заради нього пожертвує собою, якщо утрималося від гріха тіло, за відсутністю самого предмета. Діє в мені гріх думками гріховними, діє відчуттями гріховними: відчуттями серця і відчуттями тіла; діє через відчуття тіла, діє через уяву. Я уподібнююся в'язню, скутому важкими ланцюгами: всякий, кому тільки це буде дозволено, хапає в'язня, волочить його куди хоче тому, що в'язень, скутий ланцюгами, не має можливості чинити опір. Пристрасті змагаються за мене одна з одною, постійно перекидають мене одна одній, підбурюють, тривожать. І не бачу свого скрутного стану! Розум огорнутий непроникною пеленою мороку; на серці лежить важкий камінь жорстокості. Чи отямиться розум мій, чи захоче направитися до добра? Противиться йому серце, що звикло до насолод гріховних, противиться йому тіло моє, що скуштувало бажань скотинячих. Втратив, навіть, свідомість того, що тіло моє, яке створене для вічності, здатне виконувати бажання і волю Божу, а прагнення скотиноподібні - його хвороби, привнесені в нього моральним падінням. Складові сутності моєї - розум, серце і тіло - пошматовані, роз'єднані, діють в різнобій, протидіючи одна одній; тоді тільки діють у хвилинній, богопротивній згоді, коли чинять гріх. Ось таким є мій стан! Він - смерть душі при живому тілі. Але я задоволений своїм станом! задоволений не через смиренність, - через сліпоту мою, через черствість мою. Не відчуває душа свого умертвіння, як не відчуває його тіло, розлучене з душею смертю. Я весь у надбаннях світу і найменше мене турбує скрута моєї душі! Жорстоко засуджую найменші гріхи ближніх моїх; сам наповнений гріхом, осліплений ним, перетворений у стовп з солі як дружина Лота, нездатна ні до якої дії духовної. Не успадковував я каяття тому, що ще не бачу гріха мого. Я не бачу гріха мого тому, що ще працюю для гріха. Не може побачити гріха свого той, хто насолоджується гріхом, що дозволяє собі вкушати його - хоча б одними думками і співчуттям серця. Той тільки може побачити гріх свій, хто рішучою волею відрікся від усякої дружби з гріхом, хто встав на недремну варту біля воріт тіла-храму свого з оголеним мечем - Причастям Божим, хто відсікає, січе цим мечем гріх, під яким би він виглядом не наблизився до нього. Хто виконає велику справу - встановить ворожнечу з гріхом, насильно відігнавши від нього розум, серце і тіло, тому дарує Бог великий дар:
Святитель Ігнатій (Брянчанінов)
|
|||||||
