Світло Православ'я
    Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
 

Інтернет-версія газети
"Світло Православ'я"

Архів номерів

  
№4 (90)  2002 р.

Анонс номера

Зміст номера:

На півдорозі Великого Посту

Бачення гріха свого

Що Християнство принесло світові?

Перша сповідь

Підготовка до сповіді

Тільки целібат?

Наш дім

Московський вплив на Українську Церкву був дуже малий

Дитяча сторінка
На рибалці

На допомогу вчителю "Християнської етики"
Чи можу я бути вихователем?

Афера століття

Про тварин у помешканні православного християнина

Батьківський наказ

Про що розповіла вченим Туринська плащаниця

З усього світу...

 
 
 

Газета
"Світло Православ'я"

Засновник і видавець:
Львівське єпархіальне управління Української Православної Церкви.
Реєстраційне свідоцтво
КВ-975.
Виходить з 1.01.1994р.

Редакційна рада:
протопресвітер Василій Осташевський,
священик Андрій Ткачов,
Анатолій Шевченко,
Оксана Жаборинська

Адреса редакції:
79008, м. Львів,
вул. Короленка, 3.
а/с 1352

Веб-дизайн:
Олександр Денисюк
E-mail:
alexdeni@mail.ru
 

Rambler's
Top100
TopList
Від   20.1.2001

ЧИСТЫЙ ИНТЕРНЕТ - logoSlovo.RU
Від   24.1.2001


 

Львівська єпархія
Української Православної Церкви

Інтернет-версія газети `Віра і культура`
 
Спілка Православної молоді України (UKRAINIAN ORTHODOX YOUTH FELLOWSHIP)
 

 
    

АФЕРА СТОЛІТТЯ

Автокефали були втягнені в найбільшу аферу по пограбуванню канонічної Церкви. Як розповідав сам Масендич журналістам, справа відбувалося в такий спосіб. 19 червня 1992 року десятки тисяч людей прийшли на залізничний вокзал зустрічати нового Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира (Сабодана). Однак Філарет, “порадившись з Леонідом Кравчуком”, вирішив не передавати новій церковній владі справи і фінанси всієї Церкви. Кравчук не з чуток знав про не контрольовану державою церковну скарбницю: ще за часів Союзу він примушував Філарета перерахувати церковні гроші у Фонд Миру. Перед цим Компартією України на рахунки Філарета офіційно було перераховано 25 млн. крб (на відновлення Успенського собору). Але це, зрозуміло, була лише крапля в морі, оскільки в майбутньому, коли заходився шукати скарбницю екзархату Володимир Романюк, то у своїх заявах у столичне Управління з боротьби з організованою злочинністю стверджував, що Філарет ще в 1989-1990 роках конвертував і поклав на закордонні рахунки 3 млрд. крб. Діаспора взагалі приводила цифри в мільярди доларів, що опинилися на філаретівських рахунках. Очевидно, що, допустивши обрання нового Предстоятеля, втрати контролю Філарет, зрозуміло, не міг допустити. За відпрацьованим сценарієм кінчає життя самогубством (офіційна версія) касир Володимирського собору, довірений фінансист Філарета. УНСО під охороною міліції барикадується у Володимирському соборі і в будинку митрополії на вул. Пушкінській з метою не впустити нових власників. Але лігитимного грунту для присвоєння коштів все одно не знаходилося.

Тоді-то й згадали про УАПЦ. За розповіддю Антонія, 20 червня йому доповіли, що його помічник Володимир Романюк веде переговори з Філаретом про те, щоб прийняти його в УАПЦ. Масендич вирішив, що це якийсь безглуздий жарт. Однак пізно ввечері до нього приїхали гінці від Філарета й умовили зустрітися зі свіжорозстриженим митрополитом. Масендич приїхав на вул. Пушкінську. “Філарет був дуже схвильованим. Я поспівчував: мовляв, шкода розставатися з грошима, будинком екзархату, Володимирським собором. А він відразу до діла:” Якщо перерахую на ваші рахунки гроші Української Православної Церкви, де гарантія, що ви їх у мене не заберете?” Мова йшла про чотири мільярди карбованців”, - згадував Масендич. Від такої мови Антонію стало не по собі. Він не спав всю ніч, намагався зв'язатися з Мстиславом в Америці, але не зміг додзвонитися. Розуміючи, що великі гроші - це дуже великі складності, Масендич з самого ранку вирішив тікати з Києва. Але не встиг. До нього в резиденцію на Трьохсвятительську заявилася делегація нардепів (Червоній, Поровський, Скорик, Павличко), співробітник Адміністрації Президента Тернопільський і в ультимативному порядку зажадали через три дні скликати “єпископів” УАПЦ у Київ для проведення собору про “об'єднання з Філаретом”. Це, сказали вони, наказ Президента України. У придане Філаретові обіцяли скарбницю УПЦ, резиденцію на вул. Пушкінській, Володимирський собор і навіть Софію Київську.

Масендич намагався пояснити, що собор за такий час скликати неможливо і що це прерогатива Мстислава. “Йому подзвонять від Президента,” - відрізав Павличко. Одними домовленостями переговори, звичайно, не обмежилися. Як розповідали журналістам єпископи УАПЦ, після візиту депутатів Масендич був білий, як крейда, оскільки йому погрожували фізичною розправою. Антоній відбив телеграми єпископам терміново прибути в Київ, але про мету зборів не повідомив. “Єпископи” прибули до Масендича 25 червня, туди ж підтяглися депутати, Віктор Бурлак, майбутній заступник голови СБУ, і почалося промивання мізків. Хоч яким не деморалізованим був розкол, але звістка про те, що ціль зборів - прийняття в їхні ряди Філарета, стало для автокефалів шоком. Чи жарт: гроші грошима, але два роки таврувати людину “виплодком КДБ” і раптом здобути його в керівники, та ще й з Євгенією Петрівною на додачу! Як пояснити таку метаморфозу людям? Декого збентежила наявність серед депутатів-організаторів афери уніатів - Скорик і Павличка. Троє єпископів (Абрамчук, Фіалко, Грох), незважаючи на погрози, відразу покинули збори. (Двоє останніх через якийсь час з покаянням простими священиками повернулися в канонічну Церкву). Інші після довгої сварки потяглися на Пушкінську.

Збори, гучно названі “об'єднавчим собором УПЦ і УАПЦ, проходили в передбаннику Філаретового кабінету на Пушкінській (зберігся відеозапис цього “цирку на дроті”). Поставили стільці, на яких розмістилося 30-40 осіб (обслуга з Пушкінської, п'ятеро депутатів, десяток переляканих актокефалістів, релігієзнавець Колодний, і, взагалі, випадкові люди - свиснули всіх, хто був під рукою). Що то були за люди, кого вони представляли, хто їм надав право й уповноважив вирішувати “долю двох церков”? Від УПЦ не було нікого, вона 27-го червня проводила свій собор у Лаврі. “Єпископи” УАПЦ лише напередодні довідалися, з якою метою їх скликали, а “патріарх” УАПЦ Мстислав взагалі довідається про те, що відбулося лише через тиждень по тому. За столом президії - Романюк, Масендич, Філарет, Бабський. Документики були вже підготовлені апаратом Кравчука - і ну “голосувать губернія”. Жменька цих жадібних аферистів, що зарвалися, штампує “постанови” про скасування двох Православних Церков України, про те, що всі їхні фінанси, розрахункові рахунки в вітчизняних і закордонних банках, власність (храми, монастирі) відтепер належать, тільки що створеній, організації, названій УАПЦ-КП, главою якої “вирішено вважати” Мстислава, заступником - Філарета, керсправами - Масендича, а керівним органом - Церковну раду, що складається з присутніх на зборах нардепів (Червонія, Шевченка, Поровського). Абсурд, але вже під час роботи цього “собору” віце-прем'єр-міністр Уряду України Олег Слепічев, що відповідав за зовнішню економічну діяльність, у спішному порядку ставить резолюцію для керівників банків і столичного мера Салія - “прийняти до відома” ці рішення.

Василій Анісімов,
“Інформаційний вісник”, №5, 2002

 

На початок сторінки

Hosted by uCoz