Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
Інтернет-версія газети
|
|
Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви |
|
|
ДИТЯЧА СТОРІНКА
НА РИБАЛЦІОлексій з дідусем прийшли ввечері на ніч, щоб рано-ранесенько почати лов. Розташувалися біля багаття. Погода була пречудесна. Спати не хотілося. - От би сюди телевізор з “відіком”! - сказав онук. - Ти що, Олексію? - здивувався дідусь. - Навіщо тобі телевізор? Дивися, яка краса навкруги! Як можна не бачити всього цього і не чути цієї Божественної тиші? А подивися на захід! - Що тут незвичайного? Річка як річка, галявина, ліс, а по телевізору можна бойовик подивитися, - спробував заперечити Олексій. Дідусь промовчав, а хотілося аж закричати: “Люди, що ви робите з дітьми? Вони не бачать краси і не чують звуків, що зцілюють і лікують душу людську! ” Олексій зрозумів, що дідусеві стало прикро: - Дідусю, не сердься. Розкажи щось. Я так люблю тебе слухати! Коли ми з твоєю бабусею були молодими, ми полюбили один одного. А жила вона в сусідньому селі. Дорогою йти кілометрів сім, а лісом - чотири. Ходив я до неї на побачення короткою дорогою. Влітку лісом пройтися - одне задоволення. Взимку теж хороше, але небезпечно. Одного зимового вечора повертався я додому. Зненацька стемніло, почалася заметіль. Нічого не видно, стежину мою замело. Як я заблудився, сам не знаю. Йду в один бік, в другий - не те. Зовсім згубив дорогу. Провалююся в сніг, але йду, знаю: зупинюся - замерзну. Раптом згадалися слова матері, що найгарячіша молитва до Бога, - це коли грозить смертельна небезпека. Лине така молитва із самого серця, і Господь чує її. Згадати-то згадав, а молитви жодної не знаю. Скільки разів мама пробувала навчити, а я не слухав її, думав - навіщо? Зупинився, перехрестився, підняв руки до неба і крикнув: - Господи, спаси і помилуй мене! Я вклав у ці слова усього себе. Раптово бачу - попереду вогник. Пішов на нього, а він віддаляється. Я за ним, так і вийшов до села. А як підійшов до околиці, вогник зник. Зрозумів, Хто мені шлях вказав. Подякував я Господеві. Бачу, що ні в одній хаті не світиться - час пізній. Заметіль не вщухає. Підійшовши до свого будинку впритул, побачив світло. Виявляється, мама моя молилася Божій Матері, щоб Вона взяла мене під Свій Покров. І з тих пір, Олексію, я на світ дивлюся іншими очима. Усе, що ти бачиш, створив Господь: і ліс, і птахи, і солов'ї - усі хвалять Господа, і навіть ріка. Слухай, як вона дзюркотить: - Слава Тобі, Боже наш, слава Тобі!
У село дідусь з Олексієм повернулися з добрим уловом. Минали дні. Стояло жарке літо, і Олексій ходив купатися. В один з таких днів прибіг він до річки, і швиденько у воду. Поки не було нікого із сільських дітей, Олексій вирішив випробувати свої сили і вплав добратися до другого берега, як це робили місцеві хлопці. Дідусь забороняв йому далеко запливати: не знав Олексій, що ріка підступна. Коли хлопчик доплив майже до середини, він потрапив у вир. Його закрутило, понесло. Не всякий досвідчений плавець може виплисти з такого виру. Олексій став тонути. Він намагався кричати, але його крику нікому було почути. Блискавкою метнулася в голові дідусева молитва: - Господи, спаси і помилуй мене! ...Коли Олексій отямився, то побачив дідуся, що стояв навколішки біля нього на березі річки. - Дідусю, я живий? - Живий, живий, втіхо ти моя! На обличчя Олексія впали краплі з обличчя діда, чи то вода річкова, чи сльоза скупа. Удома дідусь вклав Олексія в постіль і дав йому випити настойку з трав. - Дідусю, як ти мене врятував? Як ти довідався, що я тону? - запитав Олексій. - Богородиця підказала. - Як підказала? - Зайшов я в хату, глянув на ікону Цариці Небесної, а в Неї тривога в очах, і ніби говорить: “Біжи на річку - біда!” Я й побіг. Підбігаю, бачу - твоя головка показалася й пішла під воду і більше не появлялася. Ледь знайшов тебе. Штучне дихання роблю, а сам молюся Господеві, прошу, щоб оживив тебе. - Дідусю, а я твоєю молитвою помолився, коли тонув. Як добре, що ми з тобою на риболовлі були. Олексій подивився на ікону і побачив живі очі Богородиці. Від Неї йшло материнське тепло. Борис Ганаго
|
|||||||
