Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
Інтернет-версія газети
|
|
Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви |
|
|
НАШ ДІМНам, священикам, приходиться бувати у ваших будинках, дорогі брати і сестри. Ви просите освятити їх, коли починаєте почувати деякий дискомфорт. Чи не зауважили ви, що, коли в будинку не прибрано, то ніяке діло не йде на лад, і начебто важко на душі. Але варто взяти себе в руки, привести все в порядок, і з'являються сили, і відступають важкі думи. Так само важко буває, якщо будинок не освячений. Хто кличе священика на прохання своїх рідних, близьких, хто сам, відчуваючи, що в квартирі незатишно і важко перебувати. В чому ж проблема? Одного разу мені довелося освячувати дві квартири в один день. Приходжу в одну з них - і начебто в Церкву потрапив. Начебто й шпалери найпростіші, і меблі недорогі, але в квартирі просторо, кожна річ лежить на своєму місці. І найголовніше, куточок з іконами, біля якого молиться господиня, 90-літня бабуся, вона й випромінює якесь особливе тепло, особливе світло, радість. Ця радість ніби витає по всій квартирі. А з усієї родини молиться тільки бабуся. Звичайно, скандалів тут немає, всі люблять бабусю-молитвенницю, нікому вона не є обузою, і дух миру, і любові відчувається в усьому. Незважаючи на скромність обстановки, на скромні прибутки, у квартирі дуже комфортно і затишно бути. А через півгодини я був в іншій квартирі, в яку, прямо кажучи, навіть важко зайти, оскільки вона була завалена речами, лантухами, згортками, пакетами. Важко навіть уявити: вперше я побачив квартиру, в якій, ніби в лісі, можна пройти тільки стежкою. Все навколо завалено речами зовсім не потрібними, зайвими. Живе там жінка, три роки, як психічно хвора, лежала в психіатричній лікарні. Вона думала, що прийде священик, освятить, і всі проблеми нараз зніме з її плечей, а в квартирі стане комфортно і затишно. Ні, дорогі, не стане. Я, звичайно, освятив квартиру, зробив усе, що було потрібно, але самому в ній знаходитися було дуже незатишно і дискомфортно, щось немов гнітило і виштовхувало відтіля. Не зміг допомогти господині і психіатр. Не зміг і я, оскільки те, що я їй сказав, а сказав приблизно те ж, що ви тільки що прочитали, не зробило на неї ніякого враження. Начебто не їй говорять, а сусідському котові. З чим людина перебувала, з тим і залишилася... Чому так відбувається? Звичайно, від відсутності духовного життя взагалі. Коли людина молиться, в лад її молитви вторить і зовнішня обстановка. А коли молитви у будинку не звучать, вплив зовнішніх демонічних сил настільки великий, настільки могутньою є їх навала і деструктивний вплив, що вони душу просто-напросто калічать. Вона не може протистояти демонічній силі нічим. Велика зброя, що заповів нам Господь - хрест і молитва, - відкладена й іржавіє. Ворог майже без перешкод підкоряє душу своєму впливу. Вирвати з лап ворога таку людину своїми зусиллями неможливо, оскільки пробудження духовної свідомості в людині не відбувається і тому вона не чує тих простих і доступних слів, що говорить священик. Але й не тільки священик: якщо і хтось інший з людей скаже, теж не почує. Ось такі сумні реалії нашого життя. Як же нам, все-таки, відноситися до свого житла? У ньому ми проводимо більшу половину свого життя. Як помешкання обставлене, як воно обладнане, від цього залежить і наше життя, і настрій душі. Адже зовнішній вплив на наше тіло, на наш дух завжди дуже сильний, особливо в домашніх обставинах. Коли людина відпочиває, вона внутрішньо розслаблюється, тому вплив буває надзвичайно серйозним, а головне, непомітним для свідомості в силу звички. Часто звертаються за допомогою до священика освятити квартиру люди, що поміняли житло. Інші жили, виїхали, а от атмосфера духовна від них залишилася. В чім тут справа? Найчастіше в нашому світі живуть серед чвар, незлагоди, розбрату - і все це висить в повітрі, і осідає навколо. Той духовний бруд, що залишився від колишніх господарів, попадає і на нас, особливо, якщо самі живемо в духовному безладі. Звичайно, в таких квартирах знаходитися важко, бо охоплює почуття безнадії. Що робити? Необхідно освятити квартиру, але й цього недостатньо. Житло потрібно впорядкувати. В чому це полягає? Не обов'язково купувати дорогі речі, робити євроремонт і перетворювати квартиру в музей. Нехай меблі будуть найпростішими, але не поламаними. Не варто мати речі, яким за 20-50 років і вже не придатні до вживання, які одним своїм виглядом несуть нелад, оскільки містять негативну інформацію, що нагромадилася за багато років. Дуже важливо не прив'язуватися до речей. Говорять іноді: “На цьому дивані ще моя бабуся спала, - це пам'ять, сімейна реліквія”. Але зрозумійте, якщо цією “реліквією” вже не можна користуватися, то краще її позбутися, з огляду на обмежений метраж наших квартир. Бабуся давно вмерла, їй диван не потрібний, не потрібний і нам, оскільки користуватися ним неможливо. Та коли квартира захаращена такими речами, то вона помаленьку перетворюється в сарай. Людина звикає до безладу довкола неї, він тоді поселяється і в її душі. Адже хаос в нашому побуті, як ми бачимо, може викликати духовні захворювання, оскільки зовнішній вплив тут практично неконтрольований. Щодня ми проводимо в будинку багато часу, тому найменший безпорядок в ньому сприяє хворобам. Житло повинне бути обставлене просто. Нехай воно буде чистим, без тріщин на стінах, патьоків, іржавих труб, знівечених кранів, нерівної підлоги і чогось подібного. Уявіть, що ви хотіли б мати таку душу, як ваша квартира, і тоді совість - ваш внутрішній голос - вам підкаже, як це зробити. Адже зовнішній комфорт повинен відповідати внутрішній рівновазі людини, і тому, виходячи з глибинних потреб своєї душі, людина і повинна дбати про своє житло. Буває так, що зроблено прекрасний ремонт, а іконка, як сирота, висить собі в куті, або її взагалі немає. Звичайно, навіть такий ремонт не може зробити квартиру затишною, незважаючи на те, що там, здавалося б, усе є для нормального життя. Ні почуття радості, ні внутрішньої рівноваги, яку дає молитва. Коли ми молимося в затишній обстановці і все на своєму місці, коли немає нічого зайвого, то немає і зайвих клопотів. А турботу свою, стремління серця людина віддає молитві, читанню книг духовних, своїм домашнім невідкладним справам, що є в кожного нас, але виконує їх вже з легким серцем. Немає прикрості, ні важкого осаду, що осідає на серці в незатишному житлі. Священик Геннадій Ємельянов
“Про житло православного християнина”. С-П., 2001 |
|||||||
