ПРО ЩО РОЗПОВІЛА ВЧЕНИМ
ТУРИНСЬКА ПЛАЩАНИЦЯ
Зображення на полотні співпадає з євангельською розповіддю... Знущання в преторії... На правій щоці довгий синець. Цей удар, очевидно, був нанесений ціпком товщиною приблизно 4,5 см людиною, що стоїть з правого боку, що привело до ушкодження щоки і носового хряща нижче кістки.
Із завмиранням серця вдивляємося уважно... Видовжене обличчя; очі, розташовані близько одне одного; повнота нижньої губи... Про що свідчать ці подробиці? Розповідає Карлтон Кун: “Перед нами людина, що належить до семітського типу, що в даний час може бути знайдена серед родовитих євреїв і шляхетних арабів”. Етнографи не помиляються! Борода і волосся, розділені посередині, спадаюче довге волосся до пліч, маленька косичка з волосся - усе вказує: Той, Хто відбитий на плащаниці, не грек і не римлянин. Не зав'язана косичка у волоссі “є найбільш разючою іудейською особливістю”. Чи потрібні ще докази?
Придивимося уважніше. Спереду, в області чола, ми бачимо кільце проколів, що переходять на верхню частину голови. Це не малюнок: це жорстока реальність. Покладання тернового вінця було зовсім не благоговійним.
На голові - близько 30 патьоків крові через проколи від колючок терну. Ні намалювати, ні підробити їх не можна: кілька закривавлених слідів від проколів мають відмінні характеристики венозної чи артеріальної крові. Один з них має конфігурацію цифри “3”. Колючка проколола вену, м'язи чола звело від болю, в результаті утворився складної форми синець однорідної венозної крові. З правого боку, біля коренів волосся, є згусток, з якого витекли два струмки крові. Колючка зачепила відгалуження скроневої артерії, і артеріальна кров витікала в тому місці переривчасто, пульсуючи, що дало нерівномірність у фарбуванні полотнини - страждання матеріалізуються. Неможливо без болю в серці дивитися на численні рани. Біль був жахливим.
Мучителі не знали жалю. Сліди на плащаниці говорять про те, що терновий вінець на голові Жертви не був у формі вінка, а був скручений у виді шапочки, схожої на митру, що покриває собою всю голову, і яка нагадувала атрибут царської влади на сході. Іконографія не знає подібного зображення. Коли легіонери знущалися з Нього, від кожного удару по “терновій митрі” колючки впиналися все глибше, утворюючи глибокі рани... Клубок тернових колючок, оповитий пов'язкою, приносив незліченні страждання...
Мучителі катували Страждальця жорстоко: на тілі багато слідів від ударів і каліцтв. Плечі підняті, грудна клітка надмірно розширена. Ліва рука лежить на правій, в області зап'ястя велика пляма від рани, чітко видно чотири пальці... Чітко проступають стегна з опуклим рельєфом мускулів. Проколи на ногах того ж типу, що й на руках. Позаду ідеально відбилася голова і спина, а також область таза. Ноги видно майже до колін, потім - пропуск; помітно ікри і знову пропуск під сухожиллям Ахіллеса. Ступні нахилені, яскраво окреслені п'яти. Тіло відбилося в пропорціях абсолютно вірних і цілком оголене...
Закритий двір преторії, низький стовп для бичування з кільцем для рук. На курних плитах грубі веселощі жорстоких людей - солдати регочуть і сваряться. Один тягне старий солдатський плащ червоного кольору, другий - уламок палиці, третій наламав терну і, скрутивши джгут зі стебел очерету, вивергаючи знущання, загинає колючі лозини. “Радуйся, Царю Іудейський!..”
Страшні нелюдські катування перед розп'яттям проводилися з таким жорстоким варварством, що отримали назву “перша смерть”. Як пише Марко Тулій Цицерон - римський юрист, оратор і політичний діяч I століття до н. е.: “Бичуванню піддавалися в римлян раби (вільні каралися різками), зазвичай, засуджені на смерть, нагі, прив'язані до стовпа перед тим, як відводилися на хрест”. Навіть через дві тисячі років неможливо дивитися на рани без потрясіння. Ми стаємо свідками жахаючого катування: Туринська плащаниця заговорила знову. Безвинний Страждалець поплямований численними ушкодженнями, зробленими батогами з важкими гирками чи кульками на кінцях. У центрі удару рани темніші, тут травми глибші і крові більше. По краях плями світліші: там довго текла сукровиця, тому що рани подразнювалися одягом і повільно присихали. Страшними розривами обсипана вся спина, поперек і нижче... Його тіло всіяне численними слідами жорстокого бичування - 98 ударів батогом! Били з великою силою від плечей до ніг, за винятком зони серця, тому що удари в тій області можуть бути смертельними. Бичі, якими користувалися для наруги, називалися “флагрум”, латинською “flagrum taxillatum” - батіг, що уражає, “бич, що наводить жах”. Вони робилися з двох-трьох ременів чи з одного ременя затверділої шкіри з металевими гирками на кінцях. На плащаниці проступають сліди 59-ти ударів бича з трьома кінцями, 18-ть - з двома кінцями і 21-ин - з одним кінцем. При ближчому розгляді сліди ударів мають вид “закритих дзвіночків” - кожне забите місце з рваною раною приблизно 3,7 см в довжину. Подібні синці заподіяли б і древніші бичі, знайдені при розкопках Геркуланума, похованого під масою лави, викинутої Везувієм у 79 р.н.е. Ці батоги мають на кінцях по дві свинцеві кульки, і шкіра між ними отримувала контузії, подібні до знайдених у відбитках на плащаниці".
Нам дорогі всі подробиці, усі деталі, страшні обставини бичування... Численні рани на спині поділяються на дві категорії: одні відзначилися навскіс і зверху вниз, кутом ліворуч і праворуч, заподіяні мучителем, що стояв ліворуч. Інші нанесені в зворотному напрямку катом, що стояв праворуч і за Засудженим. На передпліччі рани особливо виразні тому, що розташовані горизонтально на руках, схрещених попереду... Його спонукали зігнутися і просмикнули кисті в кільце... Це те положення, при якому маленькі і важкі гирьки падали на руки, прив'язані за римським звичаєм до низького стовпа..
Перед очима постає картина звірячого злочину. Напівголі, спітнілі мучителі подібні до хижих звірів, що роздирають жертву. Свист ременів, глухі удари, бризки дорогоцінної крові... Засудженого б'ють два кати, один з яких нижчий на зріст, ніж інший. Обидва стоять спочатку за, потім перед Жертвою й орудують бичами круговими рухами із-за плеча... Поки мучителі змінюють одні батоги на інші, “Царя Іудейського” обливають водою, а потім продовжують мучити. Немає жалю, немає співчуття...
Проходить небагато часу, і ось три чоловіки, зв'язані в “караван” двома загальними довгими мотузками, у знемозі бредуть курною вулицею, супроводжувані конвоєм. Їхні руки щільно притягнуті до брусів, що кожен несе на плечах. Двоє - запеклі розбійники, “зелоти-мстителі”, один - безневинний Страждалець, спокутна жертва за всі злочини людства.
Яскраве світло падає на дорогу полотнину. Ми дбайливо торкаємося дорогоцінної святині... Пройшло дві тисячі років, але на зображенні ще видно широку мітку від важкої поперечини, яку несли на правому плечі до місця страти. Таке ж двічі поранене місце є і в нижній частині лівої лопатки. На обох колінах забиті місця, а на лівій колінній чашечці порізи від повторних падінь... Ці поранення зв'язані між собою. Коли Той, Хто знемагав під важкою перекладиною, спотикався і падав на коліно, тоді поперечина сильно травмувала нижню частину лівої лопатки.
На страту Він йшов босим: в області правої п'яти полотнина всотала багато слідів землі і пилу. Страждалець падав ницьма і не міг допомогти Собі руками, прив'язаними до поперечини: на кінчику носа, на коліні - той же тип пилу, що й на п'ятці. Засуджений йшов босим по Палестині. Зразки з відбитка в області ступні містять арагоніт з домішкою заліза і стронцію. Така речовина зустрічається рідко, але його знаходять у вибірках грунту з Єрусалима.
Безневинний Страждалець упав, і важка балка сильно притиснула голову до курного каменя. Тюкання озлобленої юрби... Професор Марастоні знайшов на відбитку з полотнини плащаниці в області обличчя “дзеркальне відображення” відбитків символів - приблизно, фрагменти букв давньоєврейського і латинського алфавіту.
Спека, спрага, кровоточать незліченні рани від батогів... Біснування городян, що озвіріли... При ході з поперечною перекладиною хреста до місця розп'яття Страждалець несе на грудях дощечку зі свіжим написом. Падаючи ниць з прив'язаними до поперечини руками, Він вдаряється правою щокою об край дощечки, миттєво провисає і підскакує догори, а свіжа фарба з букв потрапляє на обличчя. Його піднімають і ведуть далі, але немає кому змити фарбу”.
Невеликий гористий пагорб неподалік від міських воріт. Озброєні вартові утримують крикливу юрбу збожеволілих людей на віддалі. Виконавці вироку нахилилися до лежачого горілиць і щосили б'ють молотками. Профоси діють старанно. На лівій руці рани є великий згусток крові, зап'ястя темні, тому що рясно зрошені кров'ю від наскрізних пробоїн. Подальше приводить до несподіваного збігу. Після просвічування тканини плащаниці зі сторони вивороту в центрі кривавої плями виявлений квадратний слід трохи менший, ніж 1х1 см.
Відбиток рани відповідає розмірам 15 мм по діагоналі квадратного кутого цвяха зі стороною 9 мм, що зберігається в церкві Святого Хреста, і подарованого рівноапостольною царицею Оленою після того, як у 326 році нею був знайдений хрест Господній...
Крізь туман сторіч ми бачимо з кришталевою ясністю... Кров з ран текла з рук у напрямку до ліктів. Два проколи в ступнях. Їхні обриси чіткі, тому що кров запеклася задовго до зіткнення з тканиною, але в одному місці краї кривавої плями зубцюваті, тому що рідина ввібралася нитками полотнини густіше і на тому місці сліди яскравіші. Ця пляма розмита сукровицею, що витекла з рани, коли тіло знімали: присохлу рану подразнили, коли витягували цвях...
Катування і страта були на рідкість болісними. Ми нібито своїми очима бачимо закривавлені рани на руках і ногах Спасителя. Однак незвичним є те, що на плащаниці руки пробиті не посередині долонь, як це традиційно зображується, а вище...”
Кати виходили з прагматичних міркувань: жертва повинна міцно і надійно висіти на поперечині хреста. Вони займалися звичним виконанням вироку, але зараз, коли минуло дві тисячі років, важко визначити місце розташування отворів... Справа в тому, що на відбитках пробиту руку видно лише з тильної сторони, з тієї, де цвях з неї виходив!
Ми не можемо запитати про це мучителів, але французький хірург Барбе, проводячи досліди зі свіжо ампутованими руками, переконливо продемонстрував: цвях, вбитий в області проходу “дестот” (destot) між кістками зап'ястя, дозволяє тривалий час утримувати на хресті вагу тіла, що відповідає руці з анатомічних даних. Навпаки при пробиванні долоні посередині цвях розриває її, і тіло зривається...
Три грубо обструганих хрести, озлоблені й втомлені вартові... Ті з юрби, хто вміє читати, знущаються з приводу напису над центральним розп'яттям... Крізь товщу століть ми дивимося на страшне видовище. Кров з ран від цвяхів тече вниз по передпліччях. Окремі патьоки крові, що витікають з області лівого зап'ястя, перериваються і повертають на різних відстанях по довжині руки з кутами 55-65 градусів до осі передпліччя... Чому так? П'єр Барбе вважав, що Розп'ятий, щоб дихати, підтягувався то на одній, то на іншій пробитій руці.
При цьому передпліччя поверталося відносно свіжої рани, заподіюючи нестерпні муки”.
Вдивимося уважніше. На плащаниці є два зображення. Одне з них - відбиток правої ступні майже в повний слід з відбитком п'яти і пальців ніг, у центрі якого знаходиться квадратна рана від цвяха зі слідами крові. Відбиток же лівої ноги слабко розрізняємо, а її п'ята піднята вище правої. Припускають, що права ступня безпосередньо спиралася на стовп хреста, ліва нога була зігнута в коліні, а її ступня повернена так, щоб спиратися на верхню частину правої стопи... (Зверніть увагу: ноги прибиті двома цвяхами і розміщені так як зображуються на православному розп'ятті - ред.). Ми знову стоїмо біля розп'яття разом з охороною, що п'є на сильній спеці кисле вино з водою. Один з солдатів витягає зі зв'язки ціпок сухого морського бамбука, натикає на кінець морську губку і занурює її в глечик. На кам'янистий, сухий грунт капає дорогоцінна волога... Милосердя ката, що підняв до губів Страждальця живлюще питво... Він стоїть біля Його ніг... У центрі правої, щільно притиснутої до колоди стопи забитий квадратний цвях з великою головкою. Другий цвях простромлює повернену ліву ступню, притискаючи її пальці до правої...
Люті муки! Поверх травм від бича знаходиться широка мітка від удару потилицею об плоску поверхню... Ми знову стоїмо біля м'якої золотавої полотнини. Промені світла снопами падають на ворсисті волокна, оголюючи нещадну картину двохтисячорічної давнини. В області пліч, праворуч і ліворуч, видно ушкодження від тертя поверхні шкіри об перекладину, бруса чи поперечини. Перед нами свідчення тяжких мук. У той час, коли Катований, спираючись на цвяхи, розпрямляв зігнуті ноги і підтягувався то на одній, то на іншій руці, Він ударявся потилицею в місце перетину поперечин... Рясні струмки поту, нестерпна спрага, пронизуючий біль, корчі в м'язах - а на Лику відбиток вічності і всепрощення: “Отче! прости їм, тому що не знають, що роблять”.
День хилиться до вечора, але всі налякані несподіваною пітьмою і сяйвом зірок серед дня. Мертве тіло зі схиленою головою нерухомо обвисло на цвяхах. Двоє інших подають слабкі ознаки життя, але, виконуючи наказ, кати грубо переламують гомілки, і присуджені б'ються в останній агонії. Один із солдат бере в руку спис, рішуче направляється до центрального хреста. Різкий удар... Наша скорботна розповідь поповнюється новими подробицями. Чітко видно різницю між плямами крові, що витекла з ран живого Страждальця, - наприклад, на чолі, де відбився її звивистий потік, - і кров'ю з боку, що витекла після Його кончини...
Чим далі, тим більш урочистим і страшним стає наше оповідання. З правого боку, між п'ятим і шостим ребром, на тілі є овальний прокол розміром приблизно 4,5 на 1,5 см, заподіяний гострим колючим предметом. З великої рани кров текла вниз, а потім назад; це відбулося, коли поклали тіло горизонтально...
Всі авторитетні вчені згідні з тим, що рани нанесли після смерті. Вони виходять з тієї обставини, що витекла невелика кількість в'язкої, вже згорнутої крові і вже згустки крові відділилися від сукровиці. Звертає на себе увагу і наступна обставина. Згустки крові змішані з патьоками навколосерцевої води з перикардія. Однак у перикардії рідини занадто мало - 20-30 кубічних сантиметрів. Тому поява “витеклої води” може бути від бичуванням і ушкодження грудини. За рахунок жорстоких травм і муки від них на хресті, в плевральній області зібралася значна кількість крові. Вона розділилася на складові, і важкі фракції опустилися вниз. При прориві списом обидві рідини повинні були витекти. Кров і вода - густа фракція крові, а потім легка...
Як не дивно, але свідчення плащаниці про бік тіла, у який римські воїни, зазвичай, завдавали удар списом, цілком правильний. В коментарях Юлія Цезаря слова “відкрита сторона” завжди означають правий бік тіла як сторону, не захищену щитом.
Глибоко задумаємося: Того, Чиє тіло відбилося на тканині плащаниці, засудили на смерть, піддали найжорстокішому бичуванню, вирок був приведений у виконання за допомогою хреста. Після смерті Розп'ятого Йому завдали удару списом, зняли і похоронили в більшій полотнині - плащаниці, що нині називають Туринською. Цей спосіб умертвіння можна класифікувати як убивство за вироком суду.
Нагадуємо: Ви прочитали висновок вчених. Він набагато детальніший від звіту префекта Іудеї Понтія Пілата імператору Римської імперії Тіберію з приводу виголошеного ним вердикту.
священик Вячеслав Синельников,
"Туринская плащаница на заре новой эры", М. 2001
