Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
Інтернет-версія газети
|
|
Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви |
|
|
МОВЧАННЯМ ЗРАДЖУЄТЬСЯ БОГ“Прочитавши замітку “Захистимо канонічне Православ'я” в мене виникло питання. Від кого? Якщо від сект, то треба ясно писати, але мова йде не про секти, а про православ'я неканонічне. Так, мої діди, батьки були, так би мовити, в канонічному Православ'ї - Московському, бо іншої церкви не було, і все це зовні було ніби слов'янське, а всередині чисто руске, бо так служилися всі служби. Я в церкву ходив з 7 років, батьки були в церковному комітеті і хорі, і я все це бачив, але не розумів. Що я хочу сказати. Віра одна і Бог один. Що нам ділити? І які молитви канонічні, а які неканонічні - вони перед Богом як свічки запалені. Хто молиться щиро, того Бог не відкине, бо всюди шукає вівцю, що відбилася від череди, і радіє їй. А Самим Богом сказано: “Де двоє чи троє зберуться в ім'я Моє, там і буду”. Тому тут в основному не канонічність причина, а політика духовна і залякування народу. Що Грузія, Вірменія, Сербія, Румунія і другі можуть мати свою Церкву, а Україна, Білорусія, повинні бути як канонічні під русифікацією? Що це за Церква, яка під українським іменем, а в дійсності руска, і русифікує народ - посилають вагонами рускі книги, молитовники, та інше. І для кого? Для українця? Все духовенство залишилося те ж саме, що було при Союзі, а воно і служить тому народу і нації, звідки походить. На Філарета прокльони, але все це витерпить син українського народу, який пішов з народом і з Богом в душі. Так, все можна забрати - чин, одяг, заслуги, але від душі нічого не візьмуть, от яка любов брата по Христу. От ще факт такий. Собор у Києві будував народ український, а посвячував Руский патріархат, хіба це справедливо? Хто будує, той і посвячує... Я не проти церкви рускої, але на тих же умовах - що Росія дає нашим українцям, те і ми повинні давати меншинам руским, але не більше, по справедливості. А щодо нашої економіки, то не держава винна, пане авторе, а хто нами керує. Дати б наше багатство німцеві чи чехові, то ще побачив би світ, що має Україна! Якби те що вивезене і вкладене в банки за границею повернути, то не треба б нічого і позичати, але ми не маємо єдності, любові, поваги, твердої віри, бо віра все крушить і гори може перевернути. Але в нас духовенство одне проти другого, поділили Христа на чотири частини, чотири конфесії. А це тільки духовна політика, вигідна Росії та її духовенству, а не народу України. Я висновок зробив, що автор не за Вільну Україну, а за ту, яка була при Союзі, мовляв, захистимо православ'я Руске канонічне, бо Українське неканонічне. Нехай він захищає не канонічність, а Божу правду і виконує те, що сказав Сам Спаситель. І чому все повинно бути по-слов'янськи, щось Господь ніде не сказав, на якій мові треба служити, а от в псалмах Давида сказано, що прославляли Бога і на тимпанах, гуслях та інших інструментах, а також на мовах. Бог хоче не мови, якою молимось, а чесності, правди, любові і твердої віри. І той добрий християнин, який живе і творить все добре у своєму серці і йде за добрим пастирем. Молім Всевишнього, щоб простив наші єресі і з'єднав в єдине лоно Церкви, щоб ми були дійсно брати по вірі і любові, а не канонічними. Адже найголовніша Божа заповідь - любіть одне одного, як Я полюбив вас. Марк Явтухович,
м. Белз, Львівська обл. З листа пана Марка видно, що людина він віруюча, з дитинства ходить в церкву, Україну дійсно любить і переживає за її майбутнє. І якщо він згадає ті давні часи, коли церква була одна, то напевно пам'ятає, що був мир і злагода між людьми в церкві. В житті-то всіляко буває - і посваряться іноді, і поб'ються, але щоб в церкві таке сталося - то боронь Боже! Та й священики - не такі вже й погані вони були, хоч і служби служили на слов'янській мові. І хрестили, і причащали, і гріхи прощали. Напевно і нашого автора також хрестив “московський” священик. І раптом, що сталося? Почали люди ділитися, сваритися, в церквах битися. Почалася ворожнеча, ненависть. Але ж хіба це все від Бога? Хіба Бог не є любов? То від кого ж це? Звісно від кого - від ворога, від сатани. Отут і найперша відповідь про причини розділення Церкви, причини розколу. І яку ж думку нашептав сатана, щоб так звабити людей? Одним - “вернемось до віри наших предків - греко-католиків, до Папи Римського!” А чому саме до цієї віри? Чи вони ретельно перед тим вивчили відмінні від православних католицькі догмати, і переконалися, що тільки там є спасіння; чи вони поїхали у Францію, Італію, Німеччину і побачили таку віру, що гори перевертає, побачили переповнені костьоли і благочестя серед народу? Та ні! Повірили крикунам - такі ж кричали, коли розпинали Христа: “Розпни!”, а народ іудейський тут же забув про благодіяння Господа, про чудеса, про зцілення хворих, і кричав разом з крикунами: “Вараву відпустити!”. Чому Вараву? Бо він був борцем за волю іудейського народу, вбивав ненависних римлян, був проти імперії. Але чи ж повинні ми в усьому наслідувати наших предків? Якщо так, то іудеї були праві. Навіщо їм новий Месія, коли їх діди його не мали? Але ж коли батьки бідні, то діти хочуть краще жити, коли батьки сліпі чи криві, то ніхто не робить і дітей сліпими чи кривими. То чому ж ми повинні згадувати, що наші діди були греко-католиками, коли пра-пра-прадіди були православними разом зі всією Руссю? Другим сатана підсунув ненависть до Росії і комуністів. Але при чому тут Православна Церква? Вона не з Росії пішла, а навпаки, туди прийшла з Греції через Київ, значить це наша Церква. І більшовики її однаково нищили, і в Росії, і в Україні, і в Білорусії. І дійшли до того, що Хрущов обіцяв всім показати по телевізору “останнього попа”. І може й показав, якби не Україна, адже в семінаріях Загорська та Ленінграду більша частина студентів були з України, а в самій Україні - це були майже всі вихідці з Західної України. Так що ваша гіпотеза, що всі священики в нас - росіяни, помилкова. Навпаки. Україна давала основну кількість священства і для Росії. Тепер відносно Української Православної Церкви. Чому вона називається Українською, а не Московською. Тому що всі її члени живуть в Україні, так само люблять її як і Ви, так само за неї переживають, і хочуть бачити її і сильною і багатою. Чому ніхто не задаєте це питання греко-католикам? Чому не називають їх Італійською, Ватиканською чи Польською Церквою, по тій причині, що Папа знаходиться в Італії і по національності поляк? Чому нікого не цікавить, чий Центр представляють дві тисячі громад на Україні адвентистів сьомого дня, або тисячі громад Свідків Єгови (яких вже скоро стане напевно більше ніж православних, доки ми будемо ділитися)? І звідки така думка, що Українська Православна Церква - це Церква руських меншинств? Чи багато в селах Львівщини росіян? А парафій тільки по області - 50. На відміну від Луганської, Кримської та Одеської в цих областях по селах та районах росіян дуже мало. Так що основна кількість віруючих канонічної Церкви - українці по національності. Є й росіяни, білоруси, греки та інші, але вони такі ж громадяни України, і звинувачувати їх в антидержавній діяльності не можна. Тепер відносно мови. Дійсно, Богу не важливо на якій мові до Нього моляться, він слухає мову серця, а не вуст. Перехід на розмовну мову це не ознака автокефалії, а модернізм. Церкви Болгарії, Польщі, Сербії, Чехословаччини - Помісні, тобто незалежні, автокефальні. Але служби в них служаться на церковно-слов'янській мові, яка їх парафіянам так же мало зрозуміла, як і нам. Грузія також молиться на старогрузинській мові, Вірменія - на старовірменській мові, Греція - на старогрецькій мові, іудеї - на староєврейській мові, індуси - на мові, якою не розмовляють вже дві тисячі років - на санскриті. (В Індії заборонено перекладати священні книги на сучасну індійську мову. Хто хоче читати, мусить вивчати санскрит). В чому тут причина? Чому всі Православні Церкви і всі релігії світу використовують в богослужінні древні мови? Тут є два аспекти - історичний і містичний. Містичний розглядати не будемо, бо це матеріал цілої статті, а історичний - це насамперед повага до своєї історії, до предків, до своїх святих. Переклад на сучасну мову відноситься до модернізму. Я розумію, коли перекладають богослужіння на чувашську, англійську чи японську мови, але нам повинно бути соромно, коли ми, прикриваючи свої лінощі, відмовляємося від молитовного надбання, що зберегли нам наші святі. Коли будете у Львові, зайдіть в музей релігії, подивіться на церковні книги, які друкувало, борючись проти католицизму, Львівське Православне Ставропігійне братство. Вони боролися за цю слов'янську мову, нехтуючи своїм громадським становищем, маєтками, славою. А ми, прикриваючись відродженням національної свідомості, відкидаємо наш же історичний спадок. У цьому питанні греко-католики, дали всім урок, як слід відноситися до мови богослужіння. Ось уривок з постанови їх собору, який проходив в 2000 році: “Нікому не забороняється вживання староцерковної мови. У церквах, де є таке бажання і де служиться одна Літургія, відправляти Літургію на староцерковній мові щодругої неділі...
На канонічне Православ'я нападають, а де є напад, там мусить бути і захист. Хто нападає? Ті, що хваляться любов'ю до ближнього і “вболівають” за Україну. Канонічне - це не значить Московське. Канонічне - це значить законне, благодатне. У світі зараз є 15 Помісних канонічних Православних Церков. А немає серед них ні Української Автокефальної Церкви, ні Київського Патріархату. Вони для Вселенського Православ'я є розкольники, віровідступники. Бо так записано в канонах церковних, так нам передали апостоли, так їм передав Сам Господь, так говорить і Дух Святий через святих, через постанови Святих Соборів. І не Москва це видумала, вона сама в древності століттями ремствувала і хотіла відійти від Константинополя, який після падіння в війні з турками був тільки економічним тягарем для Русі. Але не відходила і посилала величезні кошти для підтримки Патріарха та імператорського двору у війні проти турків, поки Константинополь сам не відійшов від Православ'я і не об'єднався з Папою Римським (Фераро-Флорентійська унія). Русь не прийняла унію з католиками і залишилася одна. Вона не відійшла в розкол - це Константинополь відійшов від неї до Папи Римського, а Русь залишилася Православною разом з Єрусалимською, Олександрійською та Антиохійською Церквами, які своїми грамотами одобрили її відхід від Константинополя. Мені недавно розповіли, як один священик з Української Автокефальної Церкви, приїхавши вчитися в Варшавську Духовну Академію, сказав, що він служить в Українській Православній Церкві, обдуривши ректора, бо той не приймає в академію розкольників. А ще недавно познайомили з поважним священиком УАПЦ з м. Львова, який, коли приїхав в Єрусалим, то в храмі Гробу Господнього обдурив священиків з Греції та інших країн, що там співслужили, сказавши, що він з Одеси, з канонічної Православної Церкви, бо інакше його б не допустили до служби. Кого він дурить? Бога? І це перед Гробом Господнім... Ви пишете, що Філарет гідний син українського народу. Так. Він “герой народний”. Може, йому і пам'ятник поставлять. Але ми вже знаємо, як пам'ятники одних “народних героїв” скидали, а іншим ставили. “Не надійся на князів, на синів людських”, сказано в псалмі. Краще бути останнім серед людей, а першим у Бога. Краще не пам'ятник на землі, а запис у “Книзі Життя” на небесах. Про таких писав святий Єфрем Сірін ще в 359 році: “Наші пастирі ради суєтної слави прагнули до вищих рангів: і ось вони лежать повержені на землі”. Святий Феофіл Антиохійський (ІІ-ге століття) пише, що всі розколи від нетерпіння. І це дійсно так. Чи потрібно було так спішити до незалежної Церкви, щоб робити розкол? Якби частина віруючих не відійшли в розкол в 1992 році, то на сьогодні вже, напевно, б організовано провели б підготовку до автокефалії і отримали її. Але ті, хто творив розкол не думали ні про благо народу, ні про благо Церкви. Вони спішили створити собі якнайшвидше нові посади і чини. Одні захотіли стати патріархами, інші - митрополитами, - ще інші - протоієреями, посипалися митри, кукілі, хрести з відзнаками. Почався рух, життя завирувало! Хапай, доки не пізно. І нахапали... А що буде після смерті? Візьмуть з собою пам'ятники, митри, нагороди? А що з людьми буде? Що то за Таїнства такі, якщо їх ніде в світі не визнають? Хто не вірить, нехай зайде в канцелярію нашої єпархії, там вам покажуть заяви від громадян України, що виїхали в Грецію, а там не признали дійсність свідоцтва про шлюб, виданого Автокефальною Церквою чи Київським Патріархатом. І приходять вони тоді до канонічної “ворожої” Церкви і просять дати довідку, що вони вінчані в УПЦ. Про страшний гріх розколу писав святитель Іоан Златоуст: “Говорю і свідчу, що роздирати Церкву не менше, ніж впадати в єресь. Дай відповідь: якщо б якийсь підданий царя, навіть якщо і не перебіг до іншого царя, не віддався іншому, а стягнув зі свого царя порфіру і розірвав її на куски, то чи меншу кару поніс би, ніж той, що перебіг до іншого? Говорю тобі - бий мене по щоках, плюй на мене привселюдно, - ти лякаєшся таких слів. А сам терзаєш Господа твого і не страшишся? Розриваєш тіло Господа і не тріпотиш? Церква є дім Отця Небесного, єдине тіло і єдиний дух”. Та що для деяких священиків святитель Іоан Златоуст? Вони “святіші за нього”. Їм не тільки святитель не указ, їм і правила Святої Церкви не закон. Ще одна біда розділення - економічна. Коли була одна Церква, то і кошти в ній раціонально використовувалися. А тепер кожна Церква видає свої молитвослови, свої календарі, в кожній своє видавництво. В селі будують вже три церкви, а була колись одна. Фінанси розпорошуються, використовуються неефективно, а тому і нема в Україні ні церковної літератури на українській мові, бо без спільних зусиль видавництво не осилити, ні виробництва ікон, ні церковної утварі. І везуть все це з Москви. Правдами і неправдами. З чиїх Чаш причащаються автокефальні та й греко-католики? З “москальських”! Чиї ікони з золотим тисненням в кіосках? З “проклятого” Софріно! А де ж наші національно-свідомі? Відносно літератури на російській мові, то ніхто її з Росії не присилає і даром нічого не дає. Хоч би по тій причині, що сама Патріархія видає може з десяток-два назв книжок, і то богослужбові. А всі тисячі інших найменувань, що можна побачити на прилавках - то комерційні видавництва (мирські, чи при братствах, чи при монастирях). І за них потрібно платити гроші, і за дорогу немало, та ще й українська митниця візьме податок в 50% від вартості. І якщо знаходяться ентузіасти, які привозять до нас ці книжки, які так потрібні віруючим, то їм слід тільки подякувати. Більшість священиків, що відійшли від канонічного Православ'я, тримають себе перед людьми впевнено, доказуючи, що вони нібито зберегли своє священство. А в дійсності вони і самі в цьому не впевнені. Церква завжди найдбайливіше оберігала преємственність Святого Духа, що передається через рукопокладення при таїнстві Священства, починаючи від святих апостолів. Тому, для гарантії, і були, святими отцями Церкви ухвалені на Соборах, канони, які чітко регламентують, як надання Священства, так і позбавлення його. І ці правила суворо дотримуються до сьогоднішініх часів, і якби не вони, то Православна Церква давно вже б стала протестантською, бо ворог нашого спасіння постійно, з перших днів Церкви, творить розколи. А найголовніше в Церкві - це єдність. На це наголошував і Господь: “Будьте єдині”, і апостол Павло, і святі отці та апологети Церкви. Рекомендую Вам почитати хоча б одне з правил святителя Василія Великого з “Книги правил (канонів)” (див. стор. 16). І самі переконаєтесь, що згідно канонів, всі священики, що відійшли від патріарха чи митрополита (вчинили розкол) знаходяться в забороні, а якщо вони продовжують служити, то позбавляються священства, стають мирянами перед Богом (хоч і продовжують носити єпитрахиль і хрест). Єдине, чим вони оправдовуються, то тим, що говорять, що канони застаріли і їх треба скорочувати. Але чи нам їх скорочувати? Адже судити нас будуть святі. Ті святі, що писали ці канони. І який вирок ми отримаємо від них? Анатолій Шевченко,
м. Львів
“Розкольники - це ті, що розділилися в поглядах відносно певних церковних постанов і питань; а самочинні зібрання - це зібрання, які утворюють непокірливі пресвітери чи єпископи...
святого Василія Великого: |
|||||||
