МАЛИНА
(Чудеса преподобного Серафима)
Приїхав у Саровський монастир перед Різдвом Христовим новий архієрей. Багато чув був він про угодника Божого, але не вірив цим розповідям про чудеса. А може, і люди щось не те наговорили йому?
...Зустріли архієрея ченці дзвонами, у храм провели, потім в архієрейську келію. Почастували його. На другий день служба. Оглянув все архієрей і запитує: “А де ж живе отець Серафим?”
А отець тоді не в монастирі жив, а в пустинці своїй. Подали архієрею коней. А була зима, снігу в Саровських лісах - кучугури по шию!
Насилу проїхав архієрей. Та ще й пішки довелося йти.
Отця Серафима попередили, що сам архієрей йде до нього в гості. Угодник Божий вийшов назустріч без шапочки (клобука) і смиренно в ноги архієрею поклонився. “Благослови, - говорить, - мене, убогого і грішного, святий Владико! Благослови, отче!”. Він і архіеєрея так звав: отче та й отче.
Архієрей благословив і йде поперед нього в пустиньку. Отець під руку його підтримує. Решта залишилися чекати. Ввійшли, помолились, сіли. Отець і говорить: “Гість у мене високий, а от вгостити його в убогого Серафима нічим”.
Архієрей подумав, що отець хоче його чаєм почастувати, і говорить:
- Ти не тривожся, я ситий. Та й не за цим я до тебе приїхав і сніг топтав. От про тебе все чутки йдуть різні.
- Які, отче? - запитує угодник Божий, ніби й не знаючи.
- Говорять, ти чудеса твориш.
- Та що Ви, отче, убогий Серафим чудеса творити не може; чудеса творити тільки Господь Вседержитель може. Йому все можливе, Всемилостивому. Він і світ весь чудесний з нічого сотворив. Він і через ворона Іллю годував. Він і нам з тобою, отче, ось, дивись, благодать яку дав.
Архієрей глянув у куток, куди показував угодник, а там величезний кущ малини, а на ньому повно ягід стиглих. Обімлів архієрей і сказати нічого не може. Зимою! малина! і на голій підлозі виросла! Як у казці!
А отець Серафим взяв блюдце чайне та й рве малину. Нарвав і підносить гостю. “Їж, отче, їж! Не ніяковій. У Бога всього багато! І через убогого Серафима по молитві його і по Своїй милості невимовній Він все може. Як віру будете мати хоч з гірчичне зерно, то й горі накажете: “Руш у море!” Вона і пересунеться. Тільки сумніватися не потрібно, отче. Їж, їж!”
Архієрей все з'їв, а потім раптом поклонився отцю в ноги. А отець Серафим випередити його встиг і говорить: “Не можна тобі кланятися перед убогим Серафимом, ти - архієрей Божий. На тобі благодать велика! Благослови мене, грішного, і помолися!”
Архієрей послухав і підвівся. Благословив батюшку і тільки два-три слівця сказав:
- Прости мене, старець Божий: згрішив я перед тобою! І молись за мене, грішного, і в цьому житті, і в майбутньому.
- Чую, отче, чую. Тільки ти до смерті моєї нікому нічого не говори, інакше хворіти будеш...
Дивиться архієрей, а куща вже нема, а на блюдечку від малинки сік де-не-де залишився, - виходить, не примарилось. Та й пальці в нього в малиновому соку.
Вийшов архієрей. Свита його чекає.
“І чого це, - думають, - він так довго говорив з отцем Серафимом?” А він, без шапочки, знову під руку його веде до самих санок. Підсадив і ще раз в сніг поклонився.
А архієрей, як тільки від'їхав, говорить своїм: “Великий угодник Божий. Правду про нього говорили, що чудеса може творити”. Але ні слова про малину. Тільки дорогою мовчав і хрестився, а то деінколи і скаже: “Великий, великий угодник!”
А коли помер отець, він і розповів про малину.
Митрополит Веніамін (Федченков)
з книжки про преподобного Серафима Саровського.