Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
Інтернет-версія газети
|
|
Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви |
|
|
ПРИСТРАСТЬЩоб почати розмову про пристрасть, необхідно розглянути, беручи в цілому, смислові і лінгвістичні складові, пов'язані з цим словом. Зміст слова пристрасть (жага) в сучасній мові відмінний від змісту, в якому воно вживається в релігійних текстах. В наш час цим словом виражають: статевий потяг, граничне захоплення, пристрасть до чого-небудь, або яскраво виражене почуття. У більш широкому значенні, вимовляючи слово “жагучий”, ми маємо на увазі “емоційний, темпераментний”. Тобто “жага” починає набувати благопристойного змісту. Жагуча людина - це людина, спроможна на сильні почуття і неординарні вчинки. Вона протиставляється, позбавленому емоцій, роботу, що в усьому покладається на голос розуму, живе по наміченій, закладеній в нього програмі. Тобто антонімом слову “пристрасність” у сучасній мові можна вважати слово “безпристрасність”. Це два полюси, між якими знаходиться сучасна людина. Але так, як ми не схвалюємо надмірну розсудливість (безпристрастність), так не схвалюємо ми і невгамовну пристрасність, що грозить безумством, якому властива цілковита відсутність раціонального зерна. Людина, що грає на рулетці ва-банк, викликає в навколишньої публіки схвальні оклики. Але що скаже та ж сама публіка, якщо дізнається, що “на кон” поставлено, наприклад, життя його дружини або дитини? Подібно, як непитуща людина у веселій компанії буде прийнята, дещо, насторожено. Але і ніхто не зрадіє алкоголіку. Те ж і з ревнощами. Не ревнуєш, значить не любиш - досить поширена серед світських людей думка. Але ревнивець, що тероризує дружину своїми, нічим не обгрунтованими підозрами і постійними скандалами, не стане для навколишніх еталоном палко закоханого. І навіть сама по собі палка любов допустима тільки в розумних межах. Пригадаймо, наприклад, роман Ф. М. Достоєвського “Ідіот”. Рогожин жагуче любить Настю Пилипівну. Спочатку читач захоплюється цим коханням, заради якого герой готовий пожертвувати і грошима, і чим завгодно. Але в остаточному підсумку жага Рогожина стає руйнівною. Він перетворюється в безумця. І його жагуча любов вже викликає не захоплення, а жах. Він вбиває свою кохану і в результаті губить себе. Він перестає бути господарем своєї пристрасті, а навпаки, цілковито піддається її владі, дозволяє перетворити себе в бездумного раба, позбавленого волі, цілком підпорядкованого пристрасті, в того ж запрограмованого робота, такого собі зомбі. На осі між полюсами “пристрасть” - “здоровий глузд”, безпечною є тільки середня позиція - позиція поміркованості. І зрештою, навіть у розумінні людей світських в боротьбі між пристрастю і здоровим глуздом саме останній повинен здобути перемогу. Тому що будь-яка пристрасть, досягнувши свого апогею, веде до втрати людської подоби. Грубо кажучи, сильно виражені емоції - це добре, але тільки доти, доки ці емоції усвідомлені, контролюються розумом і серцем і виражають добру волю людини. І ось ми наблизилися до рівня, де переплітаються між собою світське значення цього слова і церковне. Повернемося до роману “Ідіот”. Якщо ви пам'ятаєте, наприкінці роману, вже після вбивства Насті Пилипівни, князь Мишкін сидить поруч з Рогожиним і співчуває йому. Сцена ця для читача, далекого від Православ'я, залишається для багатьох абсолютно незрозумілою. Єдине пояснення, яке може допустити людина, не здатна задумуватися ні над чим: Мишкін остаточно втратив глузд. Втратити він, звичайно, втратив - не заперечиш. Але, разом з тим, співчуття його до Рогожина з точки зору людини православної цілком обгрунтоване. Пристрасть у перекладі з церковно-слов'янської означає страждання. Пристрасть - це хвороба душі. Тут важливо не сплутати. Справа не в тому, що пристрасть веде до страждання. Ні. Пристрасть - сама по собі вже хвороба. Вже сама по собі є стражданням душі. Пристрасть і є те саме невдоволене бажання, про яке йшла мова на початку. Єдиний вихід припинити страждання - це позбутися пристрасті, здолати її. Чому Мишкін шкодував Рогожина? Чому Господь шкодує грішника? Чому православний християнин молиться за тих, хто ображає його? Усе тому ж. Людина з початку Творіння благодійна. Господь створив людину доброчесною і благодійною. “І так, Бог створив людину, непричетною злу, щирою, морально доброю, бадьорою, вільною від рутини, з лихвою обдарував всілякими чеснотами; людину, що квітне всіма благами, ніби як, в деякій мірі, другий світ: малий у великому... Створив же її Бог по натурі - безгрішною, а по свободі волі - незалежною” (Іоан Дамаскін “Точний виклад Православної віри”). Тому ще з Початку Віку людина мала бути завжди фізично здоровою. Хвороба - наслідок гріхопадіння, і вона є протилежністю початковій природі людини. І через гріхопадіння у світ увійшла смерть фізична і духовна. “Ношею і наслідком падіння... ми називаємо не сам гріх... а схильність до гріха і ті біди, якими Боже правосуддя, за скоєні людиною злочини, посилає їй для виправлення: виснажливу працю (на секс не залишає сили - ред.), скорботи, тілесну неміч, хвороби від народження, важке до певного часу життя на землі, мандри і наприкінці - тілесну смерть ”. Схильність до гріха, пристрасність людини - це та ж хвороба. Як ми відносимося до хворої людини? Шкодуємо її. Точнісінько так Господь відноситься до грішника, до людини, одержимої пристрастями. Але хвора людина намагається лікуватися, щоб полегшити свої страждання і повернутися до нормального стану. Якщо хворий не лікується - то тільки по власній дурості. Людині, одержимій пристрастями, доцільніше було б лікуватися від них. Та хіба багато хто з нас лікуються? Для людини невіруючої здоров'я тіла - одне з основних благ. Недарма щодня, вітаючи одне одного, ми бажаємо, саме, здоров'я, мовлячи “здрастуй”. Недарма медицина - одна з найбільш розвинутих областей людської науки, але це не заважає нам поводитися нерозумно, нехтуючи своїм здоров'ям. Ми гонимося за грошима, за славою, за розвагами. Але який зиск багатому від грошей, коли його розбив параліч? Який толк від слави, якщо ти хворий наскрізь, так, що навіть натішитися плодами цієї слави не в змозі? Те ж саме з духовним здоров'ям. Ми нехтуємо ним заради будь-чого. Заради вигоди, здоров'я тілесного, заради вдоволення своїх дріб'язкових амбіцій. “Яка користь людині, якщо вона здобуде весь світ, а душу свою занапастить?” (Мф. 16, 26). Ми не хапаємося лікувати свою душу, а лишень приймаємо час від часу таблетки знеболюючого, призначені для того, щоб на якусь мить припинити постійний біль. Ми глушимо цей біль алкоголем, наркотиками, розвагами, але не намагаємося вилікувати себе. Хіба так поводить себе розумна істота? З книги М. Сєдих, "Что играет мною"
М. "Афон" |
|||||||
