Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
Інтернет-версія газети
|
|
Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви |
|
|
ЗАПИСИ СВЯТИТЕЛЯ ПЕТРА МОГИЛИ ПРО ПУСТЕЛЬНИКАКоли ходили вони так, журячись, пущею, натрапили на стежечку новопротоптану і, здивувавшись та зрадівши, пішли нею. Аж раптом побачили хатинку, з димаря якої куріло. І, ввійшовши в неї, знайшли стіл, накритий до трапези, а на ньому груші розкішні, в меду і варені, і піч невеличку, в землі викопану, а в ній теж груші, для сушіння вкинені, і горнець маленький з грушевим узваром. Побачивши се, злякалися і, ні до чого не доторкнувшись, скоренько вийшли, подумавши, що се розбійницьке пристанище. Двоє з них одійшли по один бік хати, а двоє - по другий, і, сховавшись, дожидали з самопалами приходу розбійників. Коли бачать, виходить з пущі чоловік святоліпний, бородатий, з довгим волоссям, в одежі, з лика сплетеній, довгій, за коліна, з рукавами по лікті, у високих, до половини гомілок, плетених личаках, з чернечим, теж сплетеним із лика, підкапком на голові і з сокирою в руці. Наблизившись до хатки, він одразу духом відчув присутність людей і метнувся назад у пущу. Ті ж, побачивши його і зрозумівши, що се пустельник, кинулись за ним навздогін, гукаючи: - Не тікай од нас, чоловіче Божий, підожди, змилуйся над нами, християни єсьмо, з дороги збилися. І сказали, з якого міста вони. Той же, почувши, що християнами суть, зупинився. Вони ж наблизились і поклонилися йому до землі. А він, привітавши їх Христовим іменем, сказав: - Господь і Бог наш Іісус Христос, благословенний вовіки, хай благословить і помилує вас, дітоньки! Вони ж відповіли: - Амінь! Пустельник увів їх у хатку і, молитву сотворивши, дав їм тих груш попоїсти, що в хатці були. Як повечоріло (пізно-бо вже було, коли пустельник прийняв їх у хату свою), став старець на молитву. І вони з його повеління стали. Казав їм стояти, не озираючись ні туди, ні сюди, ні на нього, тільки з благоговінням, додолу очі опустивши, на землю дивитись і слухати молитву. Коли ж молились, один із них, не втерпівши, глянув на старця і побачив, що той не на землі стоїть, а на повітрі, руки простягає до неба, а ноги його, вище колін, на повітрі стоять. Невдовзі, скінчивши молитву, повелів пустельник їм спати. А сам, трохи посидівши, вийшов із хати і цілу ніч, стоячи на повітрі, слізно молився. Один же із них, той, що стеріг своїх товаришів, які спали, те бачив. Як почало світати, ввійшов до них пустельник і, розбудивши, сказав: - Вставайте, час уже Богу молитись і виводити вас із пущі. І знову, молячись, бачили, як він на повітрі стояв. По молитві рушили - повів той їх із пущі. Ішли вони попереду. А старець розпитував про церкви православні і ... * нині стоїть і повчав їх, щоб завжди молились, доброчинно жили, нікого ні в чому не зобиджали, а в правовір'ї щоб були тверді й непохитні. Розпитав і про Печорський та Межигірський монастирі, як вони утримуються, і про архімандрита печорського Єлесея, чи живий ще (тоді-бо ще живий був). Один же із тих козаків, котрий позаду йшов, позначки робив на деревах, куди вони йшли, щоб по тому можна було розпізнати дорогу до старця. І за два дні вивів той їх із пущі, показав пряму дорогу до їхнього міста і, благословивши їх іменем Господнім, знову хотів заглибитись у пущу. Ті ж, поклонившись йому, Богом наставлені, аби такий дорогоцінний скарб, у пущі знайдений, безпам'ятний знову в пущі невідомістю покритий не зостався, зі сльозами почали умовляти старця, іменем Господнім заклинаючи, аби сказав їм, хто він такий, звідки і як прийшов у пущу сю, і чи багато часу минуло, відколи він у ній живе. Той же, заохочений ними, помалу почав казати їм таке: - Я, - мовив, - дітки, чернець із Межигірського монастиря. І там живучи, зваблений дияволом, у гріх упав. Та Бог благодаттю своєю, не бажаючи смерті грішникові, привів мене до тями. І я, побачивши своє падіння, почав каятися і молити Бога, аби наставив мене на покуту. І коли я молився, спала мені на серце думка: «Піди з монастиря і йди в пущу, там і знайдеш покуту». Прийнявши сю думку за Боже оповіщення, я мовив: “Ти, Господи, котрий хочеш спасення всім людям, наставив мене волею своєю, аби пішов я вказаною тобою дорогою”. Отож, молячись, пішов я, і за Божим промислом і наставленням прийшов у пущу сю, і вже тринадцять літ, не спіткавши жодної людини, сам-самісінький, як мене бачите, благодаттю Його пробуваю в хаті тій, що в ній ви побували, плодами лісовими живлячись. Запитали вони, яке ім'я йому. Той же сказав: - Грішний і непотребний раб Божий Григорій я. Вони, поклонившись, благословення у нього попросили. І сказав він: - Хай благословить і помилує вас Бог, котрий живе на Сіоні в Єрусалимі! І се сказавши, повернувся у пущу. А вони пішли своєю дорогою, славлячи Бога, котрий сподобив їх угодника свого бачити, подібного до Павла Фівейського. Прийшовши в місто, вони нікому не розповіли про бачене і довго мовчали про се. Та з часом, волею Божою згадавши свою пригоду, почали розповідати її ієреям та городянам. Деякі з-поміж ієреїв та благочестивих мужів, почувши се, захотіли і собі піти туди одвідати Божого чоловіка. Отож, взявши чернечий одяг, хліба та риби і ще дечого з чернечих харчів, пішли вони з тим мисливцем, котрий дорогою помітки на деревах робив. І, знайшовши помітки, прийшли аж до хатки тієї. А, ввійшовши, знайшли в ній усе: і залишки тих груш, і горнець, як і раніше, тільки все вже зітліле і птицями подзьобане. І зрозуміли, що, розставшись із мисливцями, чоловік божий не повернувся до своєї хатки, а пішов глибше у пущу, спонуканий Духом Святим, “подалі од людської марної хвали, у безмовність. (Бо ті, котрі Бога щиро возлюбили, як серна от тенет, тікають од людської суєтної слави і марної людської розмови, аби дочасною славою не погубити того, що Богом провіщено їм на небесах, і суєтною людською розмовою не позбутися пресолодкого постійного споглядання Бога і безперестанної з ним розмови). Та й повернулись у місто своє, журячись, що не здобули Божої благодаті, не сподобились Божого побачити чоловіка. А ті четверо самовидців жили на оброці при монастирі Печерському в літо ... * розповідали братії, братове ж, котрі од них те чули, розповіли нам, а ми записали се во славу Бога, котрий і сьогодні, як і колись, по-різному проставляє угодників своїх і на користь нашу блаженне їхнє являє житіє на утвердження православної нашої східної віри. За що йому належить всіляка слава, честь і всіляке поклоніння во віки. Амінь. * Дефект оригіналу. - Ред. |
|||||||
