Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
Інтернет-версія газети
|
|
Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви |
|
|
ЧИ ПРАВДИВЕ ХРЕЩЕННЯ “ОБЛИВАННЯМ”?(З листа в редакцію)
Стосовно того, як необхідно здійснювати хрещення, повчає 50-е Апостольське правило: “Аще кто, епископ, или пресвитер, совершит не три погружения единаго тайнодействия, но едино погружение, даемое в смерть Господню: да будет извержен. Ибо не рек Господь: в смерть мою крестите, но: шедше научите вся языки, крестяще их во имя Отца и Сына и Святаго Духа (Мф. 28, 19)”(1).Приводом до прийняття цього правила послужила практика деяких єретичних сект: здійснювати хрещення не в ім'я Трійці, а в смерть Христову, через що і занурювали в воду не три рази, а один. Слід звернути увагу, що це правило наголошує саме на “три погружения” (як противагу одному) і не протиставить занурення обливанню. Отже, Церква постановляє, що хрещення повинно здійснюватися через три занурення тіла у воду в ім'я Святої Трійці. Це правило базується на Переданні, яке бере початок з перших часів Церкви, про що є свідчення у свят. Василія Великого(2). Але це правило має виключення. Практика Церкви перших століть свідчить, що в випадку хвороби (тобто, “на постелі”) людину хрестили обливанням. Однак, і тоді сперечалися: чи можна визнавати дійсним таке хрещення, і чи необхідно ще його повторювати, чи хоча б доповнювати, після того, як людина оздоровиться. Тут необхідно зазначити причину такого ставлення до хрещених під час хвороби. Справа в тому, що деякі люди відкладали хрещення, не бажаючи бути зв'язаними євангельською вимогливістю до християн, і лише під час хвороби, “страха ради смертнаго”, приймали хрещення. Тобто, їх віра – як необхідний чинник для прийняття хрещення - грунтувалася не на переконанні, а через потребу, під впливом страху померти нехрещеними. Суперечки про дійсність такого хрещення заходили так далеко, що тих, які прийняли хрещення під час хвороби, не визнавали за правдивих християн(3). Першим цю проблему спробував остаточно розв'язати святитель Кипріан Карфагенський. На питання “следует ли признавать настоящими християнами тех, которые сподобляются благодати Божией во время болезни и расслабления, ведь они не были [целиком] омыты водой спасения, но только облиты?” Святитель відповів, що, на його думку, цих людей необхідно визнавати правдивими християнами(4). Цю думку поділяли і інші отці і учителі Церкви, наприклад, блаженний Августин, святитель Кирил Олександрійський(5). Питання було вирішене(6), але суперечки продовжувалися стосовно того, чи можуть особи, хрещені під час хвороби, бути священослужителями? Це питання було розглянуто на Неокесарійському Помісному Соборі (між 314-325 рр.) і було прийняте рішення (правило 12): “Аще кто в болезни просвещен крещением, то не может произведен быти во пресвитера: ибо вера его не от произволения, но от нужды: разве токмо ради после открывшияся добродетели и веры, и ради скудости в людях достойных”(7). Цим правилом Церква визначає своє ставлення до прийняття в клір хрещених “от нужды” і фактично визнає дійсність хрещення через обливання (у виключних випадках, тут - під час хвороби). Тут доречним є риторичне запитання: якщо Церква визнає чинним хрещення, здійснене, у разі хвороби, обливанням; якщо Церква, як ми знаємо, приймає хрещення римо-католиків(8), які, як відомо, хрестять через обливання або навіть кроплення, то хіба Церква може відкидати православне хрещення, якщо воно, за певних обставин(9), було здійснене через обливання? Так, можна стати на позицію ригоризму, і викривати священиків, які спасали вірних під час гонінь та вимагати їх засудження за, нібито, порушення церковних канонів. Але чи маємо ми на те моральне, або, навіть, яке-небудь інше право? Кожне правило має право на виключення; і виключення лише підтверджує правило і не може підноситися на рівень правила. Тому хрещення через обливання в тяжких умовах (як для людини, так і для самої Церкви) допустиме, але в часи відносної свободи (як, наприклад, зараз) - ні. Слід зазначити, що таїнство Хрещення над людиною звершується один раз в житті, тому що хрещення - це духовне народження, а людина народжується лише один раз. Про неповторність хрещення ми сповідуємо в Символі віри: “ісповідую єдино крещеніє во оставленіє гріхов”. Тому заклики до “повторного” хрещення людини, яка була хрещена в Православній Церкві, є безпідставними. Але якщо людина була хрещена поза Православною Церквою (інославними, розкольниками, сектантами) або виникають сумніви у правильності здійснення таїнства Хрещення (наприклад, дитина була тяжко хвора і хрестила бабця вдома), то слід звернутися через парафіяльного священика до Правлячого архієрея, який є предстоятелем Церкви в даній місцевості. Священик Миколай Баранов,
керівник відділу освіти і катехизації Львівської єпархії УПЦ В додаток до цієї статті ми приводимо розповідь про чудесне хрещення піском у пустелі. Це ще раз підтверджує, що в екстремальних умовах традиційна форма хрещення може бути змінена. “Коли я був молодим, - розповідав авва Андрій, - моє життя було розбещене. Почались безпорядки. І ось я разом з дев'ятьма іншими втікав до Палестини. Один з нас був євреєм. В пустелі він охляв до повного виснаження, і всі ми впали духом, не знаючи, як з ним бути. Однак ми не покинули його, а кожен по черзі ніс недужого на собі. Ми хотіли донести його до міста або до пристані, щоб не дати йому померти в пустелі. Але юнак від голоду і спраги, від страшної лихоманки і втоми був близьким до смерті. Тоді, проливши над ним сльози, ми зважилися залишити його в пустелі. Страх напав на нас, як би нам і самим не вмерти від спраги. Побачивши, що ми збираємося піти, він почав нас заклинати: “В ім'я Бога, який прийде судити живих і мертвих, не дайте мені померти юдеєм. Я бажаю бути християнином. Зробіть милість, охрестіть мене, щоб мені християнином закінчити своє життя і відійти до Господа”. “Брате, - сказали ми йому, - ми, на жаль, - миряни, а це – справа єпископів і священиків. Та й води тут немає де взяти”. Але він невідступно зі сльозами заклинав нас: “Християни, не позбавте мене цього дару”. Ми були в скрутному становищі. Тоді один з нас, ніби отримавши натхнення зверху, каже: “Підніміть його і роздягніть!” Після того, як з великими зусиллями ми поставили немічного на землю та роздягли, один з нас, наповнивши руки піском, три рази посипав єврею на голову, промовляючи: “Хрещається раб Божий Феодор в ім'я Отца і Сина і Святаго Духа”, - а ми на кожне закликання Святої, Єдиносущної і Поклоняємої Трійці виголошували: “Амінь”. І Христос, Син Бога Живого, зцілив і так зміцнив немічного, що в нього не залишилося жодної ознаки ослаблості. Навпаки, він пішов попереду нас по пустелі. Діставшись міста Аскалон, про все, що відбулося з нами, ми розповіли єпископу міста, блаженному Діонісію. Святий муж, вислухавши розповідь, був вражений надзвичайним знаменням”. Преподобного Іоана Мосха "Луг духовний". ТСЛ, 1915р.
(1). “Правила Православной Церкви”, ТСЛ, 1996 р., 1-й том, с. 123. (2).“Правила...”, 2-й том, с. 470-472 (91 правило). Серед того, що збереглося в Церкві через Передання, Святитель вказує і на традицію занурення у воду під час хрещення. (3).Між іншим і через те, що хрестили їх не зануренням у воду, а тільки обливанням. (4). “Правила...”, 2-й том, с. 34, 633. (5). “Правила...”, 2-й том, с. 35. (6). Тим більше, що поширювалася практика хрещення дітей, яка незабаром остаточно ствердилася в Церкві. (7). “Правила...”, 2-й том, с. 34. Правила цього Собору визнані VI Вселенським Собором як обов'язкові для всієї Церкви. (8). Див. статтю “Практика чиноприйому в історії Церкви” в попередньому номері нашої газети. (9). До “певних обставин” ми відносимо жорстокі гоніння, яких зазнала Церква у XX столітті. |
|||||||
