¬иданн¤ Ћьв≥вськоњ Їпарх≥њ ”крањнськоњ ѕравославноњ ÷еркви
≤нтернет-верс≥¤ газети
|
|
¬иданн¤ Ћьв≥вськоњ Їпарх≥њ ”крањнськоњ ѕравославноњ ÷еркви |
|
|
Ћ≈√≈Ќƒј ѕ–ќ ¬≈Ћ» ќ√ќ ≤Ќ ¬≤«»“ќ–ј”ривок з роману ‘.ћ. ƒостоЇвського "Ѕрати арамазови"≤ван арамазов розпов≥даЇ легенду, про те, ¤к √осподь з≥йшов на землю в часи ≥нкв≥зиц≥њ, був схоплений ≥ пом≥щений в темницю. ≤ ось до нього приходить сам великий ≥нкв≥зитор ...¬ глибок≥й темр¤в≥ зненацька в≥дчин¤ютьс¤ важк≥ зал≥зн≥ двер≥ в'¤зниц≥, ≥ сам старий великий ≥нкв≥зитор з св≥тильником в руц≥ неквапно заходить в прим≥щенн¤. —ам, без супроводу, двер≥ за ним негайно засуваютьс¤. ¬≥н зупин¤Їтьс¤ при вход≥ ≥ довго, хвилину чи дв≥, вдивл¤Їтьс¤ в лице …ого. ¬решт≥ тихо п≥дходить, ставить св≥тильник на ст≥л ≥ говорить …ому: - ÷е ти? “и? - “а, не д≥стаючи в≥дпов≥д≥, посп≥хом додаЇ: - Ќе в≥дпов≥дай, мовчи. “а й що б ти м≥г сказати? я знаю все, що ти скажеш. “а ти ≥ права не маЇш щось додати до сказаного тобою колись. Ќав≥що ж ти прийшов нам заважати? ј що ти таки прийшов нам заважати, ≥ сам це знаЇш. ј чи знаЇш, що буде завтра? я не знаю, хто ти, ≥ знати не хочу: чи це ти, чи т≥льки подоба його, та завтра ж ¤ засуджу ≥ спалю тебе на вогнищ≥, ¤к найлют≥шого з Їретик≥в, ≥ той же народ, ¤кий сьогодн≥ ц≥лував твоњ ноги, завтра ж, варто т≥льки кивнути мен≥ пальцем, кинетьс¤ п≥дгортати жарини до твого вогнища, знаЇш ти це? “и, напевно, це знаЇш, - додав в≥н у прониклив≥й задум≥, н≥ на мить не в≥дриваючи погл¤ду в≥д свого бранц¤... - „и маЇш ти право спов≥стити нам хоч одну з таЇмниць того св≥ту, з ¤кого ти прийшов?.. Ќ≥, не маЇш, щоб не додати до того, що вже було колись сказано, ≥ щоб цим не забрати в людей свободи, за ¤ку ти так сто¤в, коли був на земл≥. ¬се, що ти знову спов≥стиш, заз≥хне на свободу в≥ри людей, тому що сприйметьс¤ ¤к чудо, а свобода њхньоњ в≥ри тоб≥ була дорожчою за все ще тод≥, п≥втори тис¤ч≥ рок≥в тому. „и не ти так часто стверджував тод≥: - ’очу бачити вас в≥льними. - ќсь тепер ти побачив цих "в≥льних" людей, - раптом додаЇ старий з цин≥чною усм≥шкою. - “ак, ц¤ спроба нам дорого коштувала, - продовжуЇ в≥н, суворо дивл¤чись на нього, - але ми завершили нарешт≥ цю справу в ≥м'¤ твоЇ. ѕ'¤тнадц¤ть стор≥ч мучилис¤ ми з ц≥Їю свободою, та тепер з цим пок≥нчено безповоротно, нав≥чно. “и не в≥риш, що нав≥чно? “и дивишс¤ на мене при¤зно ≥ не удостоюЇш нав≥ть обуренн¤? “а знай, що тепер ≥ саме сьогодн≥ ц≥ люди впевнен≥ б≥льше н≥ж будь-коли в ц≥лковит≥й свобод≥, а м≥ж ≥ншим сам≥ ж вони принесли нам свободу свою ≥ пок≥рно поклали њњ до н≥г наших. ≤ це зробили ми, чи цього ти бажав, такоњ свободи?... - “ому що т≥льки тепер (в≥н говорить про часи ≥нкв≥зиц≥њ - ред.) стало можливим помислити вперше про щаст¤ людей. Ћюдина була устроЇна бунт≥вником; х≥ба бунт≥вники можуть бути щасливими? “ебе попереджали, - говорить в≥н …ому, - тоб≥ не бракувало наших пропозиц≥й ≥ вказ≥вок, але ти не послухав, ти в≥дкинув наш вар≥ант, за ¤ким можна було зробити людей щасливими, але, на щаст¤, в≥дход¤чи, ти передав справу. “и об≥ц¤в, ти ствердив своњм словом, ти надав право зв'¤зувати ≥ розв'¤зувати, ≥ вже, звичайно, не можеш нав≥ть подумати забрати це право тепер. —користалис¤ цим правом ≥ ми. Ќав≥що ж ти прийшов нам заважати?... - —трашний ≥ розумний дух, дух самозреченн¤ ≥ небутт¤, - продовжуЇ старий, - великий дух говорив з тобою в пустел≥, ≥ нам передано в книгах, що в≥н н≥би-то "спокушав" тебе. „и не так? ≤ чи можна було сказати хоч що-небудь достов≥рн≥ше того, що в≥н спов≥стив тоб≥ в трьох питанн¤х, ≥ ¤к≥ ти в≥дкинув, ≥ ¤к≥ в книгах названо "спокусами"? ј м≥ж ≥ншим, ¤кщо коли-небудь на земл≥ пролунало справжнЇ громове чудо, то це в той день, в день цих трьох спокус. —аме в проголошенн≥ цих трьох питань ≥ пол¤гало чудо. якщо припустити лише дл¤ спроби ≥ дл¤ прикладу, що три ц≥ питанн¤ жахливого духа безсл≥дно щезли з книг ≥ що њх потр≥бно в≥дновити, знову придумати ≥ сформулювати, щоб занести знову в книги, ≥ дл¤ цього з≥брати вс≥х мудрец≥в земних - правител≥в, первосв¤щеник≥в, вчених, ф≥лософ≥в, поет≥в, ≥ дати њм завданн¤: придумайте, сформулюйте три питанн¤, та так≥, ¤к≥ б, мало того, що в≥дпов≥дали б розмаху под≥њ, але ≥ виражали б зверх того, в трьох словах, в трьох т≥льки фразах людських, всю майбутню ≥стор≥ю св≥ту ≥ людства, - то чи допускаЇш ти, що вс¤ премудр≥сть земл≥, разом вз¤та, змогла б придумати хоч що-небудь под≥бне по сил≥ ≥ по глибин≥ тим трьом питанн¤м, що д≥йсно були запропонован≥ тоб≥ тод≥ могутн≥м ≥ розумним духом в пустел≥? ¬же по самих цих питанн¤х, лише по чудесн≥й по¤в≥ њх, можна зрозум≥ти, що маЇш справу не з людським плинним розумом, а з в≥ков≥чним ≥ абсолютним. “ому що в цих трьох питанн¤х ¤к би поЇднана в одне ц≥ле ≥ передбачена вс¤ подальша ≥стор≥¤ людська в трьох ликах, в ¤к≥й поЇднуютьс¤ вс≥ нерозв'¤зн≥ ≥сторичн≥ протир≥чч¤ людськоњ природи по вс≥й земл≥. “од≥ це було не так очевидно, тому що майбутнЇ було нев≥домим, але тепер, коли пройшло п'¤тнадц¤ть стор≥ч, ми бачимо, що все цими трьома питанн¤ми точно вгадане ≥ передбачене ≥ наст≥льки справдилос¤, що додати щось б≥льше або в≥дн¤ти не можна. ¬ир≥шуй же сам, хто був правий: ти чи той, ¤кий тод≥ запитував тебе? ѕригадай перше питанн¤; хоч ≥ не буквально, але зм≥ст його такий: - “и хочеш ≥ти в мир ≥ йдеш з голими руками, з ¤коюсь об≥тницею свободи, ¤ку вони, в простот≥ своњй ≥ у вроджен≥й свавол≥ своњй, не можуть ≥ осмислити, ¤коњ вони бо¤тьс¤ ≥ л¤каютьс¤, - тому що н≥чого ≥ н≥коли не було дл¤ людини ≥ дл¤ людськоњ сп≥льноти б≥льш нестерпн≥шим, н≥ж свобода! ј чи бачиш кам≥нн¤ в ц≥й гол≥й розпечен≥й пустел≥? ѕеретвори њх в печен≥ хл≥бини, ≥ за тобою поб≥жить все людство, ¤к стадо, вд¤чне ≥ пок≥рне, хоча ≥ в≥чно тремт¤че: що ти забереш руку свою ≥ припин¤тьс¤ њм хл≥ба твоњ. јле ти не захот≥в позбавити людину свободи ≥ в≥дхилив пропозиц≥ю, тому що ¤ка ж свобода, розсудив ти, ¤кщо слухн¤н≥сть куплена хл≥бами? “и в≥дпов≥в, що людина жива не одним хл≥бом, але чи знаЇш, що в ≥м'¤ цього самого хл≥ба земного ≥ повстане на тебе дух земл≥ ≥ боротиметьс¤ з тобою ≥ переможе тебе ≥ вс≥ п≥дуть за ним, вигукуючи: -’то ще под≥бний зв≥рю цьому, в≥н дав нам вогонь з небес! „и знаЇш ти, що пройдуть в≥ки, ≥ людство проголосить вустами своЇњ премудрост≥ ≥ науки, що злочину не ≥снуЇ, а, значить, немаЇ ≥ гр≥ха, а Ї лише т≥льки голодн≥. - Ќагодуй, а тод≥ ≥ вимагай в≥д них чеснот! - ось що напишуть на прапор≥, ¤кий п≥дн≥муть проти тебе ≥ ¤ким зруйнують храм тв≥й. Ќа м≥сц≥ храму твого зведетьс¤ буд≥вл¤, зведетьс¤ знову страшна ¬ав≥лонська вежа, ≥ хоча ≥ ц¤ не добудуЇтьс¤, ¤к ≥ попередн¤, але все-таки ти б м≥г уникнути ц≥Їњ новоњ веж≥ ≥ на тис¤чу рок≥в скоротити стражданн¤ людей, тому що до нас же знову прийдуть вони, промучившись тис¤чу рок≥в з≥ своЇю вежею! ¬они тод≥ знайдуть нас знову п≥д землею, в катакомбах, скритих (тому що ми будемо гнан≥ ≥ мучим≥), знайдуть нас ≥ проситимуть нас: - Ќагодуйте нас, тому що т≥, що об≥ц¤ли нам вогонь з небес, його не дали. -≤ тод≥ ми вже ≥ добудуЇмо њхню вежу, тому що добудуЇ той, хто нагодуЇ, а нагодуЇмо лише ми, в ≥м'¤ твоЇ, ≥ збрешемо, що в ≥м'¤ твоЇ. “ак, н≥коли, н≥коли без нас вони не нагодують себе! Ќ≥¤ка наука не дасть њм хл≥ба, доки вони будуть залишатис¤ в≥льними, але ск≥нчитьс¤ тим, що вони принесуть свою свободу до н≥г наших ≥ скажуть нам: - раще в≥зьм≥ть нас в неволю, але нагодуйте нас. - «розум≥ють, нарешт≥, сам≥, що свобода ≥ хл≥б земний вдосталь дл¤ вс¤кого разом немислим≥, тому що н≥коли, н≥коли не зум≥ють вони розд≥лити њх м≥ж собою! ѕереконаютьс¤ також, що не зможуть бути н≥коли ≥ в≥льними, тому що малосил≥, порочн≥, н≥кчемн≥ ≥ бунт≥вники. “и об≥ц¤в њм хл≥б небесний, але повторюю знову, чи може в≥н зр≥вн¤тис¤ в очах слабкого, в≥чно порочного ≥ в≥чно невд¤чного людського племен≥ з земним? ≤ ¤кщо за тобою в ≥м'¤ небесного п≥дуть тис¤ч≥ ≥ дес¤тки тис¤ч, то що станетьс¤ з м≥льйонами ≥ з дес¤тками тис¤ч м≥льйон≥в ≥стот, ¤к≥ не в сил≥ будуть зневажити хл≥бом земним заради небесного? „и тоб≥ дорог≥ т≥льки дес¤тки тис¤ч великих ≥ сильних, у а ≥нш≥ м≥льйони, численн≥, ¤к п≥сок морський, слабких, але любл¤чих тебе, повинн≥ лише послужити матер≥алом дл¤ великих ≥ сильних? Ќ≥, нам дорог≥ ≥ слабк≥. ¬они порочн≥ ≥ бунт≥вники, але п≥д к≥нець вони-то стануть ≥ пок≥рними. ¬они будуть милуватис¤ нами ≥ будуть вважати нас за бог≥в за те, що ми, ставши на чол≥ њх, погодилис¤ перекласти на себе свободу ≥ панувати над ними - так нестерпно њм стане п≥д к≥нець бути в≥льними! јле ми скажемо, що пок≥рн≥ тоб≥ ≥ пануЇмо в ≥м'¤ твоЇ. ћи њх обдуримо знову, тому що тебе ми вже не пустимо до себе. ¬ обман≥ цьому ≥ буде пол¤гати наше стражданн¤, тому що ми змушен≥ будемо брехати. ќсь що означало це перше питанн¤ в пустел≥, ≥ ось що ти в≥дкинув в ≥м'¤ свободи, ¤ку поставив понад усе. ј, м≥ж ≥ншим, в питанн≥ цьому схована велика таЇмниц¤ св≥ту цього. ѕрийн¤вши пропозиц≥ю "хл≥б≥в", ти б в≥дпов≥в на сп≥льну ≥ в≥ков≥чну тугу людську, ¤к одноњ особи, так ≥ ц≥лого людства разом - це: - ѕеред ким схилити голову? - Ќе ≥снуЇ тривоги б≥льшоњ, неперервноњ ≥ лют≥шоњ дл¤ людини, ¤к ставши в≥льним, швидше знайти того, перед ким можна схилити голову. “ак шукаЇ людина вклонитис¤ авторитету визнаному, незаперечному, наст≥льки незаперечному, щоб вс≥ люди разом погодилис¤ на сп≥льне перед ним поклон≥нн¤. “ому що клоп≥т цих жалюг≥дних створ≥нь пол¤гаЇ не т≥льки в тому, щоб знайти того, перед ким мен≥ чи ≥ншому схилитис¤, але щоб знайти такого, щоб ≥ вс≥ ув≥рували в нього ≥ схилилис¤ перед ним, ≥ щоб неодм≥нно вс≥ разом. ќсь ц¤ потреба сп≥льного поклон≥нн¤ ≥ Ї найголовн≥шою мукою, ¤к кожноњ людини окремо, так ≥ ц≥лого людства, споконв≥ку. «а ≥дею сп≥льного поклон≥нн¤ вони винищували один одного мечем. ¬они видумували бог≥в. ≤ волали один до одного: - ѕокиньте ваших бог≥в ≥ прийд≥ть уклонитис¤ нашим, бо буде смерть вам ≥ богам вашим! - ≤ так буде до к≥нц¤ св≥ту, нав≥ть ≥ тод≥, коли зникнуть в св≥т≥ ≥ боги: тод≥ впадуть на кол≥на перед ≥долами. “и знав, ти не м≥г не знати цю основну таЇмницю природи людськоњ, але ти в≥дкинув Їдине абсолютне знамено, ¤ке пропонувалос¤ тоб≥ дл¤ того, щоб змусити вс≥х схилитис¤ перед тобою незаперечно, - знамено хл≥ба земного, ≥ ¤ке в≥дкинув в ≥м'¤ свободи ≥ хл≥ба небесного. ѕогл¤нь же, що зробив ти дал≥. ≤ все знову в ≥м'¤ свободи! √оворю тоб≥, що немаЇ в людини клопоту болюч≥шого, ¤к знайти того, кому б передати швидше той дар свободи, з ¤ким ц¤ нещаслива ≥стота народжуЇтьс¤. “а опановуЇ свободою людей лише той, хто заспокоњть њхню сов≥сть. « "хл≥бами" тоб≥ давалос¤ справжнЇ знамено: даси хл≥б, ≥ людина схилить голову, тому що н≥чого нема достов≥рн≥шого за хл≥б, але ¤кщо в той же час хтось опануЇ њњ сов≥стю окр≥м тебе - то, тод≥ вона нав≥ть покине хл≥б тв≥й ≥ п≥де за тим, хто знадить сов≥сть њњ. ¬ цьому ти був правий. "Ћегенда про великого ≥нкв≥зитора" -
|
|||||||
