Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
Інтернет-версія газети
|
|
Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви |
|
|
СПОВІДЬГРІХ ОСУДЖЕННЯОсуджуючи чужі вади (справжні чи умовні), людина уявляє себе кращою, чистішою, благочестивішою, чеснішою чи розумнішою, ніж інші. Але це не так: “В кого серце чисте, той всіх людей вважає чистими, а в кого серце наповнене пристрастями, той нікого не вважає чистим, а думає, що всі такі, як він” (авва Ісая). Наш суд завжди упереджений, бо найчастіше він базується на випадкових враженнях чи здійснюється під впливом особистої образи, роздратування, гніву, випадкового “настрою”. Православний християнин безумовно може і повинен протестувати проти неправди, несправедливості, захищати тих, з кого знущаються. Але поновлювати істину може лише той, хто гідний, хто заслужив право захищати її, хто сам може вислухати смиренно правду про себе і смиренно покаятися у власних гріхах. Осуд явний чи ледь помітний - чи не найпоширеніший гріх, який найважче сповідати, бо він дрібною пилюкою розсіяний по всьому нашому житті, по всій нашій діяльності: але ця пилюка надзвичайно шкідлива. Одне слово осуду, одна докірлива думка часто (як знаємо це з прикладу життя святих отців) цілком відбирала благодать Божу навіть від ревних подвижників. Одне мале осудження може позбавити християнина нагороди за довгі роки духовних трудів, в одну мить може залишити душу начисто пограбованою, спустошеною, зневіреною, навіть якщо щойно вона раділа і світилася духовною радістю. В Святій Євангелії з уст Самого Господа ми чуємо пересторогу осуду ближнього: "Не судіть і не будете судимі”, “Яким судом судите, таким і судимі будете”, “Прости нам борги наші, як і ми прощаємо боржникам нашим”. Якщо ж нікого не осуджувати зовсім, відводити очі від гріхів ближнього і намагатися побачити свої гріхи, собі докоряючи, і ставити себе нижче від брата свого, то цей шлях буде найкоротшим до Царства Небесного, найлегшим і найрадіснішим. Поживи хоч день так, і ти помітиш, як відразу ж наблизишся до Бога. Якщо нікого не осудиш, то при багатьох гріхах можеш бути помилуваний на Суді, а при осудженні, навіть при гідному, суворому в усьому і добропорядному житті знайдеться і в тебе багато гріхів, за які будеш судимий з усією суворістю. Тому так і боялися Отці наші цього гріха, так оберігали кожне почуття своє, слово, думку, намагалися навіть легким докором, кивком голови не виявити осуду, ні звинувачуючим поглядом, ні зітханням. Якщо ж нав'язливо находять помисли осуду від демонів, то не давай їм прищепитися до серця, а якщо і пристають до серця, то хоч стережись висловити; якщо змовчиш, то вже легко можеш вигнати цю пристрасть з серця. Гріх зневіри походить від надмірної уваги до себе, своїх переживань, невдач, і, як результат - відбувається згасання любові до оточуючих, байдужість до чужих страждань, невміння радіти чужій радості, заздрість. Основа і корінь нашого духовного життя і сили - любов до Ісуса Христа, і її потрібно в собі ростити і плекати, вдивлятися в Його образ, прояснювати і поглиблювати його в собі, жити думкою про Нього, а не про свої дрібні, суєтні успіхи і невдачі, віддавати Йому своє серце, - це і є життя християнина. І тоді в серці нашому запанує тиша і мир, про які говорить святий Ісаак Сірін: “Помирися з собою і примиряться з тобою небо і земля!” Часто в тих, хто тяжко згрішив, чи в слабких людей, нездатних сміливо вступати в боротьбу з своїми пристрастями, появляється сумнів в можливість прощення їх, в можливість виправлення - це ознака зневіри, відчаю, (також тяжкого гріха - невіри). Але ж “не здорові мають потребу в лікарі (Мф. 9, 12-13). Безвихідний стан деяких сповідників, уявна безнадійність їх стану полягає в тому, що люди стоять поза Церквою, спасіння їхнє в тому, щоб увійти в Церкву, в спілкування любові з братами по вірі. Це гріх легковажного, бездуховного користування Божим даром слова. Сюди відносяться плітки, передача чуток. Часто люди проводять час в непотрібних розмовах, зміст яких відразу ж забувається. А Господь сказав: “...за всяке пусте слово, яке скажуть люди, вони дадуть відповідь в день суду” (Мф. 12, 36-37). Гріх марнослів'я ніколи не закінчується простим марнуванням часу, а залишає душу людини загадженою, бо будь-яка багатослівність несе в собі або осуд, або насмішку, або задовольняє марнославство, або оживляє в пам'яті пристрасні речі і т.д. Тільки варто необережно відкрити рот для пустої розмови, і вже якесь шкідливе слово вихоплюється, за ним - інше. Тому необхідні увага, стислість в розмовах, небагатослівність. Бо ж іноді і одне необдумане слово може позбавити людину благодаті Божої, що здобувалася довгими трудами (див. про осудження). Сюди можна віднести: невиконання даних обіцянок, плітки, вигадки і перебільшення у марних розмовах, безпідставні здогади, сміливе міркування про малозрозумілі речі, переконливі поради при відсутності достатнього досвіду і духовності. Цей гріх так глибоко вкоренився в свідомості сучасної людини, в душах, що люди навіть не задумуються, що будь-які форми неправди, нещирості, лицемірства, перебільшення, хвастощів є проявом тяжкого гріха, служінням сатані - батькові брехні. За словами апостола Іоана, в Небесний Єрусалим “не ввійде ніхто, відданий мерзоті і брехні” (Откр. 21, 27). Брехня проявляється безсоромно, відверто, у всій своїй сатанинській мерзоті, стаючи в таких випадках другою натурою людини, постійною маскою, яка приросла до обличчя. Вона так звикає брехати, що не може виражати свої думки інакше, а тільки одягаючи їх в невідповідні їм слова, не прояснюючи, а затемнюючи істину. Брехня непомітно закрадається в душу людини з дитячих років: часто, не бажаючи бачити когось, ми просимо близьких сказати тому, хто прийшов, що нас нема дома; замість прямої відмови від участі в неприємній для нас справі ми прикидаємося хворими, зайнятими іншими справами. Така “побутова” брехня, невинні перебільшення, жарти, дозволяють їй згодом, заради власної вигоди, йти наперекір сумлінню. Необхідно викорінювати брехню найрішучіше: пам'ятай, що як від диявола не може бути нічого, крім зла і погибелі душі, так і від брехні - його дітища - не може постати нічого, крім розбещуючого, сатанинського, антихристиянського Духа зла. Не буває “рятівної брехні”, чи “виправданої”, самі ці словосполучення блюзнірські, бо спасає і виправдовує нас тільки Істина і Господь наш Ісус Христос! За творами архімандрита Лазаря
та свт. Ігнатія (Брянчанінова) |
|||||||
