Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
Інтернет-версія газети
|
|
Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви |
|
|
ПРО ХВОРОБИ ТІЛЕСНІ, ДУШЕВНІ І ДУХОВНІПРАВОСЛАВ'Я І МЕДИЦИНАДушевні хвороби(Продовження. Початок у №6) Це хвороби, які пов'язані зі зміною стану психіки людини, і які не вкладаються в звичні рамки визначення захворювань. Душа, психіка - це життєва сила, яку не збагнути і не пояснити людським розумом, і дана людині Богом: “І створив Господь Бог людину з праху земного, і вдунув в лице її подих життя, і стала людина душею живою” (Бут. 2, 7). У Святому Письмі ця життєва сила називається душею - “психи”, “аніма” (греч.), “непеш” (євр.), духом - “спірітус” (лат.), “руах” (євр.). Душа вічна, незалежно від того, що відбувається з тілом. Про вибраність, винятковість, перевагу людської душі пророк Мойсей говорить що, якщо тіло людини і душі тварин (Бут. 1, 20, 24) Бог створив з праху земного Своїм Творчим “хай буде”, то для створення богоподібної людської душі Він не використав нічого з земних стихій, а вжив тільки Своє Творче Дихання (Бут. 2, 7). Життя і смерть взаємопов'язані. Екклезіаст говорить про смерть людини так: “І повернеться прах в землю, чим він і був; а дух повернеться до Бога, Який дав його”(Еккл.12,7). Та ж істина підтверджується численними свідченнями Старого Завіту про безсмертя душі і в прикладах воскресіння мертвих - повернення душі в тіло (3Цар.17,21; Єз. 37, 69). Ісус Христос говорить Своїм учням у Новому Завіті про душу: “І не бійтеся тих, що вбивають тіло, а душі ж не можуть убити; але бійтеся більше Того, Хто може і душу і тіло погубити в геєні”(Мф. 10, 28). Про високе призначення людської душі і перевагу її над земним і чуттєвим сказано: “яка користь людині, якщо вона здобуде весь світ, а душу свою занапастить? або який дасть відкуп людина за душу свою?”(Мф. 16, 26). В хвилину смерті Своєї Боголюдина Ісус Христос “скрикнувши гучним голосом, сказав: Отче! у Твої руки віддаю дух Мій” (Лк. 23, 46). Багато свідчень про життєдайну силу душі і в посланнях Апостолів. Апостол Яків пише: “тіло без духу мертве” (Як. 2, 26). Це доказ того, що дух є носієм життя в людині. Зміст поняття “душі” у Біблії відрізняється від нашого посереднього розуміння. Наша свідомість відзначає, що людина складається з тіла і душі, така собі посудина з двома речовинами, які не змішуються (скажімо - олія і вода). Душа - це результат творчості живої людини і не являється джерелом життя. Джерело життя - Бог, який керує через посередництво Свого Духу. “І вдунув (Бог - ред.) в лице його подих життя, і стала людина душею живою”(Бут.2,7). Взагалі, душа означає живу людину, оскільки тіло оживотворене духом життя, але душа не являється “частиною”, яка разом з тілом утворює людську істоту. Душа не наймає собі тіло, як кімнату, а тільки характеризує вчинки тіла. Душа, як суб'єкт, співпадає з нашим “Я”. Наше “Я” - це і є свобода волі. Це “Я” виражається в різноманітних видах людської діяльності, яка не завжди духовна. Наприклад, в одній притчі Ісуса Христа багач каже: “і скажу душі моїй: душа! багато маєш добра, що лежить у тебе на багато років: спочивай, їж, пий, веселись. Але Бог сказав йому: нерозумний! Цієї ночі душу твою візьмуть у тебе; (Лк. 12, 19-20). Душа - це наше “Я” - “...істинна виноградна лоза”. Наше “Я” може хворіти - “...не плодоносить,” “...а такі гілки збирають і кидають у вогонь, і вони згорають” (Лк. 15, 1, 6). Продукт діяльності душі - свідомість. Душу, свідомість можна затуманити, отруїти алкоголем, злостивим наміром, і тоді людська душа втрачає здатність мислити тверезо, так як найталановитіший музикант не зможе виконати шедевр на розбитому фортепіано. Всяка діяльність пов'язана з діяльністю мозку. Душа, паралізована поганою роботою організму, не буде вільною в своєму виборі. Через хвороби починає проявлятися влада смерті над людиною, і тому в Біблії, в основному, наголошується на релігійне значення хвороб. Душевні хвороби відносяться до розділу медицини під назвою психіатрія.
Духовні захворювання - ті, при яких страждає дух людини, нерідко і тіло. Дух - це є душа, збагачена Божественною благодаттю, яка є часткою Божества. Святий Григорій Богослов говорить про наявність в людині “частки Божества”, нетварної благодаті, “- душа отримує життя і благодать одночасно, тому що благодать - це подих Божий, “Божественний струмінь”, животворна присутність Духа Святого”. Проте, треба пам'ятати, що дух - це та ж душа, але тільки на вищій сходинці її життя, на якій людина є істотою моральною, що прагне пізнати Бога. Душевна людина, за висловом апостола Павла, - це людина, зайнята тільки плотськими або життєвими клопотами, мета яких - досягнення тимчасових цілей, спокою і щастя земного, тому що те, що вище земного життя їй недоступне, і не вважається істотно важливим: “Душевна людина не приймає того, що від Духа Божого, бо вона вважає це безумством; і не може зрозуміти, тому що про це треба судити духовно” (1 Кор. 2, 14). Духовна ж людина - людина, що переслідує цілі вищі: уподібнює себе Богу і прославляє Його, і засоби для досягнення цих цілей використовує також духовні: віру, Таїнства і благодать Святого Духа (Рим.1,9; 8, 10,16; 1Кор. 10,16). В Одкровенні взагалі немає вчення про трьохчастинний склад людини - з тіла, душі і духу. Коли Одкровення зображує людину, що вона складається з тіла і душі, або з тіла і духу, то під духом і душею вважається лише дві різні назви однієї і тієї ж внутрішньої, невидимої сторони істоти людської. Зокрема, у вченні св. Павла душа і дух різняться не як дві роздільно-самостійні частини духовної природи людини, але як тільки два напрямки або сили єдиної, неподільної душі. Вчення про двохскладову, а не трьохскладову людську природу було загальним вченням всіх отців і вчителів древньої Церкви. “Розум (те ж, що і дух) в людині”, за словами св. Іоана Дамаскіна, “не що-небудь відмінне від неї (душі), а найчистіша частина самої душі. Бо, що око в тілі, те розум в душі” (Точн. виклад. прав. віри II, 12). Поява думок про трьохчастинний склад людини (з погляду віроучительної істини) завжди піддавалася осуду. Поняття дух, душа, тіло використовуються в богослов'ї лише для розмежування моральних понять. З книги священика Сергія Філімонова
"Церква, лікарня, хворий" |
|||||||
