Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
Інтернет-версія газети
|
|
Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви |
|
|
П'ЯТЬ ГОДИН ВІЧНОСТІВипадок з восьмирічним Стасиком Ваняшевим з с. Фетиніно інакше, як чудо, і не сприймають. - Ти пам'ятаєш, що з тобою трапилося? - запитую в Стасика. - В той день я пішов кататися з гірки... - губи в Стасика зрадливо затремтіли, і він схвильовано розповів свою надзвичайну історію. ...В той день заняття в школі закінчилися. Пообіцявши повернутися через годину, Стасик пройшов з кілометр сніжної цілини і піднявся на гребінь кар'єру. Каталися від душі. Першим втомився Михайлик: “Стасику, я йду додому”. А Стасик, ледве пересуваючи ноги, востаннє піднявся на гірку і понісся вниз. Вітер у вухах, снігова пилюка в лице і в кучугуру - бух! Піднявся, ступив. І раптом снігова кучугура, яку намело до рівня паркана навколо городу дядька Харченко, провалилася під ногами. Дитина провалилася в колодязь, якого Харченко викопав за огорожею, щоб туди не впало його власне трирічне дитя. Проломивши лід, хлопчик торкнувся дна. Крижана вода обпалила ноги і почала повільно підніматися, просочуючи одяг. Вдивився в півморок: з стін криниці звисали крижані нарости. Хлопчик спробував вчепитися за лід і піднятися на виступ, але спробуй утримайся за бурульки! А мама в цей час виглядала сина у вікно: в село поверталися діти, засніжені, як сніговики; термометр застиг на відмітці мінус десять градусів; на годиннику третя година дня. Сина серед дітвори не було. Мати Стасика побігла по селу: повз гуртожиток, контору, до котельні, в магазин і школу, вдивляючись у кожну фігурку. Почало сутеніти. Колись Стасику снилися страшні сни. Прокидався серед ночі і плакав. Тоді і навчила бабуся Шура внука молитві Господній: Як злякаєшся, читай “Отче наш”. …Впавши в колодязь, Стасик почав кричати, звати на поміч. Та губи швидко застигли. Він намагався голосно викрикнути “Мама!”, а виходив лише хрипкий шепіт. Добре що від темноти був випробуваний засіб! - “Отче наш, Иже еси на небесіхъ, да святится імя Твоє, да прїидетъ Царствїє Твоє, І да будетъ воля Твоя, яко на небеси и на земли: хлібъ нашъ насущный даждь намъ днесь: и остави намъ долги наша, яко и мы оставляємо должникомъ нашимъ: и не введи насъ въ напасть, но избави насъ отъ лукаваго, яко Твоє есть царствїє и сила и слава во віки. Аминь! - говорив Стасик і відразу починав спочатку. - “Отче наш!..” Подальшу розповідь відтворюю так, як її записала. …Раптом Стасик побачив, що темрява в підземеллі розсіюється: в крижану печеру проникло, підсилюючись, світло. Над криницею схилилася людина, незнайомий чоловік. Він почав розмовляти з Стасиком. Чоловік говорив, що його, Стасика, вже шукають. Тільки потрібно потерпіти. Тепер, коли вони вдвох, він звичайно потерпить, запевнив хлопчик і поцікавився, як дядечка звуть. Але той імені не назвав. Чоловік говорив, що Стасик не помре, що його з хвилини на хвилину врятують, і що чекає його щасливе життя з мамою і татом. ...Знизу в село піднімалася сусідка. “Стасика нашого не бачили?” - крикнула мати. “Ні, - на ходу відповіла та. І раптом зупинилася. - Господи, хоч би не там...” - “Де?” - “У Харченка колодязь відкритий”... Від будинку вже біг з ліхтарем старший син, 21-річний Павло. - Стасику! - Крик брата донісся до колодязя, і в ту ж мить чоловік зник, і червоне світло погасло. Павло ліг на край колодязя: “Там така глибина, що і дорослому не вибратися”. ...Павло біг з братом на руках, задихаючись від думки, що малий може померти. Коли Стасика внесли в кімнату, всіх охопив жах: дитина була вся біла, тіло - як шматок льоду, від інею побіліли навіть очі. Викликали фельдшера. Стасика розтерли, влили в рот чай зі спиртом. Через годину приїхала “швидка”. “Терміново в лікарню! У дитини, напевно, внутрішні кровотечі, травма печінки, набряк легень, відморожені ноги! ” По дорозі машину декілька разів зупиняли, щоб зробити укол, - на сільській дорозі трясло, як у решеті. Батьки, німіючи від страху, чули, як лікар викликав по рації дитячу обласну лікарню у Вологді: “Терміново готуйте місце в реанімації, операційну, викликайте хірурга!..” У відділі реанімації Станіслава Ваняшева протримали один день, тому що в дитини, яка впала в колодязь і п'ять годин простояла в крижаній воді, не виявили нічого! Навіть нежиті. Як пояснити це чудо, медики не знають. А селяни пояснили просто: “Бог врятував...” Олена Колядина,
Вологодська обл. Газета “SОS” №3, 2000р.
В інституті імунології засумнівалися, чи таке взагалі можливе: “В колодязі з крижаною водою дитина повинна була померти від переохолодження! За пів години.” Але факт залишається фактом: вона навіть не простудилася.
|
|||||||
