Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
Інтернет-версія газети
|
|
Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви |
|
|
ВИГНАННЯ БІСІВЛюди, притискуючись один до одного, з співчуттям і переляком дивилися вниз, на людину, що вигиналася, билася об землю, тремтіла і ричала... Повірте, перед вами не уривок з фільму жахів. Життя, як це часто буває, творить сюжети страшніші будь-якої фантазії. Описана подія відбувалася в реальному вимірі всього декілька місяців тому. Місце дії - Троїце-Сергієва Лавра, де ігумен монастиря, отець Герман проводив свою чергову “вичитку”. Слово “вичитка” напевно знайоме не кожній сучасній людині. У старовину на Русі цьому заморському терміну відповідало більш просте, але не менш моторошне визначення - “вигнання бісів”! Не тільки християнство, але і інші релігії, визнають існування темних сил - злих духів, демонів, що відпали від Бога і підпорядковуються князю пітьми. Першу згадку про вигнання бісів у християнстві ми знаходимо вже в самій Євангелії. Ісус Христос під час Свого земного життя неодноразово виганяв бісів з людей, одержимих цими пекельними сутностями. Але найсильніше враження справляє епізод Святого Письма, в якому розповідається, як Господь змусив переселитися цілу юрбу злих духів (пам'ятаєте: “ім'я нам легіон!”) в череду свиней. Збожеволівши від такого несподіваного “сусідства” тварини кинулися з обриву в море. Найбільш досвідчені в духовному житті подвижники християнства отримували владу виганяти нечисту силу, скоряючи її ім'ям і силою Христа Спасителя. ...Під час молебна молода жінка років тридцяти п'яти, зненацька по-собачому почала махати перед собою руками і відвертати лице - до неї дійшли легкі хмарки ладану з кадила священика. Важко описати словами інтонації її голосу, коли вона зі злобою заричала на отця Германа: “Цей старий дурень, - і потім, як би з жалем у голосі: - У-у.. сильний піп!” Священик, що звик за час своїх численних “вичиток” до всього, зупинився тільки на мить і, стоячи в півоберта, голосом, тільки владно, кинув тому, хто, сидячи всередині жінки, зухвало виливав на нього хулу: “А ну, замовкни зараз же!” Більше цей ХТОСЬ вголос не висловлювався - тільки глухо і невдоволено гарчав всередині жінки. Бували і набагато серйозніші випадки. Одного одержимого привезли в Троїце-Сергієву прив'язаним до носилок ланцюгами. Його донесли ще тільки до воріт Лаври, як він вже почав страшенно буйствувати і вириватися з прив'язі. Свої дії він підкріплював найдобірнішою лайкою. Заспокоєння прийшло до нього після кількох годин молитовного служіння отця Германа в храмі, куди біснуватого занесли прямо на носилках. Звичайно, на молебнях ігумена Германа, що проходять в церкві св. пророка Іоана Предтечі, збирається до сотні людей. Серед них, як правило, від трьох до п'яти явно одержимих. Проте, аж ніяк не на кожному богослужінні вони обов'язково присутні в такій кількості. Якщо такі люди є в храмі, тоді “дива” починаються майже з першими словами молитви: якісь незрозумілі і перелякані вигуки, охи, ремство, голосіння. Діти, в яких присутнє “щось”, починають безпричинно плакати. Тільки при наближенні отця Германа одне таке маля заревіло справжнім чоловічим басом і почало шаленіти, вириваючись з рук матері. І це в той час, коли інші діти з радістю підставляли свої личка під бризки святої води. Багато хто з них зовнішньо начебто навіть світлішали, при цьому щасливо посміхаючись і прислухаючись до чогось таємничого, що здійснювалося всередині них. Зовсім інакше поводяться одержимі. Коли на них потрапляють краплі святої води, вони корчаться й стискуються, ніби від опіків. Протягом служби ігумен Герман декілька разів обходить всіх присутніх, помазуючи святим миром і окроплюючи святою водою - кожного окремо. Ті, що мають в собі “аномалію”, звичайно, з ревінням закочують очі, відсахуються, іноді падають. Згадана на початку статті жінка, впродовж служби, падала на підлогу разів з чотири. І щоразу - конвульсії, корчі, ричання... Жінка, що злословила священику (вона прийшла в храм, як потім з'ясувалося, з подругою і сином років 6-7), наприкінці служби з зусиллям підійшла поцілувати Хрест. Картина жалюгідна: сама вона - образ і подоба Божі - тяглася до хреста, а той, що сидів всередині її, щосили відштовхував від хреста. Описати цю сцену неможливо. Треба бачити своїми очима! Незважаючи на очевидну безтактність, я, не стримавши фахової журналістської цікавості, підійшов до цієї жінки з розпитами: “Що ви відчували? Чому так кричали? ” На мене подивилися змучені втомлені очі: “Не знаю. Усе відбувається мимо моєї волі”. Звідкіля тільки не тягнуться в Лавру до мощей преподобного Сергія Радонежського православні. Судячи з зовнішнього вигляду, одягу, промови, за духовним окормленням у Сергіїв Посад - столицю Православ'я всієї Русі, їдуть люди і з Молдавії, і з Сибіру, і з Уралу. Дуже багато з України. Віруючі, часто сім'ями, долають сотні кілометрів тільки задля одного - прикластися до святих мощей преподобного Сергія - великого чудотворця і ігумена Русі. До тих мощей, що ось вже шістсот років перебувають нетлінними, і до яких з благоговінням прикладалися наші предки ще за часів Іоана Грозного і Петра I. З усіх кінців Русі їдуть сюди люди ще й для того, щоб потрапити до духовних чад і спадкоємців преподобного Сергія - до старців Лаври, до отця Германа, який виганяє на своїх службах бісів. І ось яка думка прийшла до мене. На молебні о.Германа приїжджають майже винятково віруючі, релігійні люди, але навіть серед них зустрічаються одержимі. Скільки ж таких, хто непомітно носять в собі нечисте ЩОСЬ, перебуває серед нас, простих смертних, багато хто з них, доживаючи до сивини, так ніколи і не пізнав дороги до Храму?! Древні прозорливці говорили про останні часи, як про моторошну вакханалію, коли біси, перед пришестям Антихриста, вирвавшись з пекла, юрбами почнуть вселятися в людей, що відчинили їм душі своєю безбожністю, розпустою, пороками, злістю, ненавистю, заздрістю, сріблолюбством, егоїзмом і нелюбов'ю. Православна Церква, яка завжди скептична і насторожена до всіляких пророцтв Кінця світу, сьогодні відкрито підтверджує, що всі ми живемо в останні часи. Про страшний збіг ознак Кінця, який насувається, говорить у своїх проповідях і о. Герман. Мабуть, пора всім задуматися про тлінність буття і майбутнє наших безсмертних душ! Олексій Верда
“Русский Дом”, №10, 1999 Для тих, кого зацікавила стаття, додамо, що на Україні подібні “вичитки” проводяться в Почаївській Лаврі архімандритами Євстратієм та Антонієм. Служба з “вичиткою” відбувається в Троїцькому соборі щодня, крім суботи, неділі та святкових днів, і починається в 11.00. Перед початком служби бажано прикластися до мощей преподобного Іова і попросити його благословення. Можна привезти з собою дітей і хворих. |
|||||||
