Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви |
|
|
ЧИ “ВАРТИЙ ПАРИЖ МЕСИ”?Чим ближче до 14 лютого, тим частіше газети та телебачення нагадують про “чудове свято, яке нещодавно прийшло до нас з Заходу, але вже стало нашою доброю традицією”. Мова йде про “день святого Валентина”, “покровителя закоханих”. Природньо, що центр Європи, тобто Україна, не може залишатися осторонь. В черговий раз ми поспішаємо почерпнути “найкраще” з досвіду європейської цивілізації. Але якби мова йшла лише про знайомство з культурою інших народів. Ми не помітили, як в процесі американізації нашої культурної традиції, образ найбільш шанованого в Україні святого - свт. Миколая, було підмінено на такого собі краснолюдка Санта-Клауса. Все менше українських дітей знають, що свт. Миколай жив у IV столітті, був архієпископом Мір Лікійських, ревним захисником віри Христової і покровителем знедолених. Все більше Михайликів та Наталочок, надкушуючи голови шоколадних “миколайчиків” пишуть листи до далекої Лапландії і чекають подарунків від скандинавського божка в червоному плащі, що не може потрапити до їхніх осель інакше, як через димар. Тепер своє свято є і у тінейджерів - це “день святого Валентина”. До речі, в календарі Східних Церков (Православної та Греко-католицької) 14 лютого згадуються лише святі Трифон, Перпетуя, Сатир, Ревокат, Сатурніл, Секунд, Феліцитата, Петро та Вендиміан. А от пам'ять трьох святих Валентинів українські Церкви відзначають 7 травня, 19 липня, 12 серпня. Та ніколи з часів прийняття нашими предками християнства, в честь цих святих не влаштовувались такі вакханалії, як в наш час. Тут є все: виступи поп-зірок, шоу-програми, екзотика, еротика і т. д., і т. п. Ведучі телепрограм млосно завертають очі, пояснюючи традиції нового свята українцям-неофітам. Голова йде обертом від реклами святкових дійств - конкурс на найдовший поцілунок, безкоштовна роздача презервативів, освідчення в коханні на найвищому місці міста перед телекамерами. Що це? Чергове колективне безумство? Невже платою за визнання європейським співтовариством має бути втрата нашої культурної індивідуальності? Ми не помітили, як, на західний манер, позбулися власних імен, а натомість одержали безликі ідентифікаційні коди, позбавились нашого Різдва, нашого Старого-Нового Року, підлаштовуючись під загальноєвропейський стандарт. Та, крім відвертого глуму над пам'яттю святого Валентина, за всім цим підлітковим дійством спостерігається ще одна сумна реальність - девальвація високого кохання. Піднесені почуття легко зводяться до фізіологічного мінімуму і розчиняються у загальному бажанні отримати від усього максимум задоволення. Спробуймо замислитись і відповісти, чи варто так глумитися над святим Валентином і чи є честь від такої “меси”. Сергій Василик,
м. Львів |