—в≥тло ѕравослав'¤
    ¬иданн¤ Ћьв≥вськоњ Їпарх≥њ ”крањнськоњ ѕравославноњ ÷еркви
 

≤нтернет-верс≥¤ газети
"—в≥тло ѕравослав'¤"

јрх≥в номер≥в

  
є3 (77)  2001 р.

јнонс номера

«м≥ст номера:

"„адо, прощаютьс¤ тоб≥ гр≥хи твоњ" (ћк. 2, 5)

—в¤т≥ сорок мученик≥в —еваст≥йських

ѕапу запрошено: в≥н маЇ в≥дв≥дати ”крањну в червн≥

«вичањ перших христи¤н. ѕ≥ст. “рапеза

–озмова з хресним батьком

ƒит¤ча стор≥нка

Ќа допомогу вчителю "’ристи¤нськоњ етики"
√оловн≥ вади

язик - вогонь

"як ¤ став православним"

¬≥дкритий лист до брат≥в ≥ сестер, ¤к≥ в≥д≥йшли в≥д ѕравослав'¤ в католицизм грецького обр¤ду

„удо спов≥д≥

„и "вартий ѕариж меси"?

“рапеза у ¬еликий п≥ст

ѕравославний п≥ст проти грипу

√олос народу

« усього св≥ту...

 
 
 

√азета
"—в≥тло ѕравослав'¤"

«асновник ≥ видавець:
Ћьв≥вське Їпарх≥альне управл≥нн¤ ”крањнськоњ ѕравославноњ ÷еркви.
–еЇстрац≥йне св≥доцтво
 ¬-975.
¬иходить з 1.01.1994р.

–едакц≥йна рада:
протопресв≥тер ¬асил≥й ќсташевський,
св¤щеник јндр≥й “качов,
јнатол≥й Ўевченко,
ќксана ∆аборинська

јдреса редакц≥њ:
79008, м. Ћьв≥в,
вул.  ороленка, 3.
а/с 1352

¬еб-дизайн:
ќлександр ƒенисюк
E-mail:
tarasiy@compclub.lviv.ua
 


 

Ћьв≥вська Їпарх≥¤
”крањнськоњ ѕравославноњ ÷еркви

≤нтернет-верс≥¤ газети `¬≥ра ≥ культура`
 
—п≥лка ѕравославноњ молод≥ ”крањни (UKRAINIAN ORTHODOX YOUTH FELLOWSHIP)
 

 
    

√ќЋќ¬Ќ≤ ¬јƒ»

(Ќа допомогу вчителю "’ристи¤нськоњ етики")

—енс вад здаЇтьс¤ ¤сним: ¤к протилежн≥сть чесноти, вада Ч це пост≥йна схильн≥сть вол≥ ≥ здатн≥сть зд≥йснювати зло. ќдне все-таки треба ви¤снити: свого часу ми говорили, що ми не в змоз≥ прагнути зла задл¤ зла; вибираючи щось, вибираЇмо це з рац≥њ бажаного блага. „асом зд≥йснюЇмо помилки, бачачи добро там, де його нема; але й тод≥ маЇмо справу не з моральним злом, а лише з помилкою, з неслушним вчинком. ¬ чому ж пол¤гаЇ морально поганий акт, ¤кий р≥знитьс¤ в≥д похибки? ¬≥дбуваЇтьс¤ в≥н тод≥, кола суб'Їкт знаЇ, що благо, котре в≥н вибираЇ, не належить йому. «лод≥й, що обкрадаЇ банк, прагне блага, ¤ким, безсумн≥вно, Ї грош≥, але, ¤кщо в≥н не був вражений серйозною моральною хворобою, то достеменно знаЇ, що зд≥йснюЇ зло.

ќтже, вада Ч це також пост≥йний навик, а ≥нколи нав≥ть згубна звичка, ¤ка пол¤гаЇ у св≥дом≥й (хоч би ¤коюсь м≥рою) готовност≥ вибору такого блага, про котре суб'Їкт знаЇ (нав≥ть ¤кщо вже не в≥дчуваЇ докор≥в сумл≥нн¤), що його вибирати не повинен.

¬ищевикладене по¤снюЇ, в чому пол¤гаЇ роль вади, що дезинтегруЇ людину ≥ деградуЇ њњ. Ѕо ми не в змоз≥ зм≥нити нашоњ розумноњ природи; що людина б не робила, вона завжди залишаЇтьс¤ особою, котра Уможе ц≥лком знайти себе самого т≥льки через щиру в≥ддачу самого себеФ. ‘ормуючи ≥ поглиблюючи в соб≥ чесноти (котр≥ сам≥ Ї р≥зними формами любов≥), людина п≥дтверджуЇ ≥ обірунтовуЇ те, ким вона Ї за своЇю суттю. “имчасова вада в≥ддаЇ людську волю ¤комусь благу, котре УвиламуЇтьс¤Ф з властивоњ позиц≥њ ≥ претендуЇ на вищий ранг, н≥ж той, котрий њй в≥дпов≥даЇ в особистому пор¤дку благ.

¬ино було створене дл¤ звеселенн¤ людських сердець, але алкогол≥к обертаЇ це благо в т¤жку кривду дл¤ ≥нших ≥ власн≥ злигодн≥, причому це лихо набуло в наш≥й крањн≥ таких траг≥чних розм≥р≥в, що багато тверезих ≥ в≥дпов≥дальних, визнали за необх≥дне об'Їднатис¤ в антиалкогольний рух, ¤кий в ц≥й ситуац≥њ г≥дний вс≥л¤коњ п≥дтримки. ¬≥дпочинок необх≥дний, але л≥нивий хоче пост≥йно в≥дпочивати, втомлюючись при цьому, звичайно, б≥льше, н≥ж працьовита людина в≥д своЇњ прац≥ тощо. „асом благо Ї прихованим (напр., заспокоЇнн¤ нерв≥в, ¤ким виправдовують пал≥нн¤ цигарок), але вада завжди базуЇтьс¤ на ¤комусь нев≥дпов≥дному прагненн≥ до блага, ¤ке обезволюЇ того, хто п≥дкоривс¤ њй.

“ак зван≥ с≥м головних гр≥х≥в, котр≥ дехто, може, пам'¤таЇ з катехизму, це, по сут≥, с≥м головних вад. У√оловнихФ Ч не означаЇ найт¤жчих, скор≥ше Ч найпоширен≥ших ≥ найб≥льш УзаразливихФ, тобто тих, що т¤гнуть за собою ≥нш≥. ÷е: горд≥сть, захланн≥сть, неум≥ркован≥сть в њж≥ й питт≥, нечистота, заздр≥сть, л≥нивство, гн≥в.

„отири перших з них базуютьс¤ на невпор¤дкованому прагненн≥ до блага, три ≥нших Ч на невм≥нн≥ зносити зло, що супроводжуЇ реал≥зац≥ю блага.

ќтож, гордим Ї той, хто засмакував наст≥льки т. зв. духовн≥ блага (попул¤рн≥сть, становище, владу), що буде оборон¤ти њх за будь-¤ку ц≥ну, з њх волод≥нн¤ черпати ≥люзорне почутт¤ власноњ вищост≥ в≥дносно ≥нших. ƒе¤к≥ кроки пол≥тик≥в здаютьс¤ нав≥ть добрими, однак нер≥дко п≥дтверджують г≥рку ≥стину, що була висловлена колись ™. Ћецом: Уƒотик трону зм≥нюЇ людинуФ.

«ахланн≥сть (що легко перероджуЇтьс¤ в скуп≥сть) ірунтуЇтьс¤ на прихильност≥ до матер≥альних благ, котра зам≥сть того, щоб з'Їднувати людей розпод≥ленн¤м того, чим волод≥ють, в дус≥ справедливост≥ й любов≥, стаЇ осередком в≥дчуженн¤ ≥ взаЇмноњ ворожост≥.

ѕро непом≥ркован≥сть в њж≥ й питт≥, а також нечистоту ми вже не раз говорили. ¬арто зараз зауважити, що заздр≥сть об'ЇднуЇ з горд≥стю той самий фальшивий критер≥й власноњ вищост≥: залежн≥сть њњ в≥д соц≥альноњ позиц≥њ або ≥нших благ, ¤к≥ в д≥йсност≥ не визначають велич≥ людини. “а сама риса, котра живить горд≥сть одного, пожираЇ заздр≥стю ≥ншого. ¬ своњх крайнощах заздр≥сть набуваЇ таких форм, в ≥м'¤ котрих людина позбавл¤Ї ≥нших тих благ, ¤ких сама не маЇ. ¬≥руючий повинен пам'¤тати, що заздр≥сть з причини обдаруванн¤ ≥нших тим, до чого сам прагне, по сут≥, Ї звинуваченн¤м самого Ѕога в несправедливому розпод≥л≥ …ого дар≥в.

Ћ≥нивство зовн≥ вигл¤даЇ невинним, але легко призводить до малодушноњ в≥дмови в≥д реал≥зац≥њ важких завдань, перед котрими кожний з нас колись опин¤Їтьс¤. ÷¤ в≥дмова, в свою чергу, нер≥дко в≥дштовхуЇ л≥нивих на Уб≥чну кол≥юФ. ≤нш≥, хто б≥льш амб≥тний ≥ працьовитий, л≥пше використовують своњ дан≥. Ћ≥нивим же люд¤м залишаЇтьс¤ в≥дчутт¤ переможеного, ¤ке наповнюЇ њх краще чи г≥рше прихованим смутком. «рештою, ваду гн≥ву треба в≥др≥зн¤ти в≥д слушного гн≥ву. ЅуваЇ, що гн≥в Ч це властива реакц≥¤ на зло, котре зустр≥чаЇмо (згадаймо ’риста, котрий вигнав з Їрусалимськоњ св¤тин≥ купц≥в). ¬ада гн≥ву ірунтуЇтьс¤ на чомусь ≥ншому: на п≥дкоренн≥ почуттю гн≥ву внасл≥док перешкод в реал≥зац≥њ блага. ≈фектом цього, однак, Ї примноженн¤ зла, а не його усуненн¤. ’оч ≥нколи людина, що маЇ владу, викликаЇ страх, коли впадаЇ гн≥в, однак сам гн≥в Ч це про¤в слабкост≥, а не сили. “ерпелив≥сть Ї трудною, а п≥дкоренн¤ почуттю гн≥ву приходить легко.

ѕро вади можна багато говорити, але занадто Ч не варто. ’оч в ≥м'¤ правди треба вказати на властивий њм механ≥зм зла, що нищить, але все-таки краще показувати прит¤гальну силу добра. Ѕо вада, ¤к кожне зло, прибираЇ оболонку блага, „им краще вдаЇтьс¤ показати справжнЇ благо, тим б≥льш бл≥дне видима приваблив≥сть зла. „и не Ї це особливо важливим, але й нелегким завданн¤м педагога?

јндр≥й Ўостек

 

Ќа початок стор≥нки

Hosted by uCoz