Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
Інтернет-версія газети
|
|
Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви |
|
|
СВЯТІ СОРОК МУЧЕНИКІВ СЕВАСТІЙСЬКИХДругого дня знову привели воїнів до Агриколая, який почав вихваляти їхню доблесть, мужність і відвагу в бою, а потім закликав відректися від Христа та принести жертву поганським богам. При цьому обіцяв багаті дарунки і високі службові посади. Почувши рішучу відмову, Агриколай наказав знову кинути воїнів у темницю до прибуття Лисія - правителя області. Тим часом, в темниці св. Кирион наставляв воїнів такими словами: “Здружившись на війні, ми стали друзями в Господі, щоб не розлучатися навіки і стати разом на християнський подвиг”. Через сім днів в Севастію на суд прибув Лисій. Коли перед ним стали 40 славних безстрашних воїнів-переможців, він дивувався їх мужності і красі і знову обіцяв їм великі багатства і почесті, аби тільки покорилися його волі. Почувши відмову, він придумав страшні муки. Була тоді дуже холодна зима, з сильними північними вітрами. Мучитель наказав всіх роздягнути догола і загнати в озеро. На березі озера була розпалена гаряча лазня для тих, хто не витримає холоду і зречеться Господа. Вночі від сильного морозу з вітром тіла воїнів покрилися льодом. Один з них не витримав і, вийшовши з води, побіг грітися, але як тільки переступив поріг, впав мертвим. Про страшні муки сорока Севастійських мучеників святий Василій Великий у похвальному слові говорив так: “На морозі тіло від охолодження крові синіє, потім корчиться, зуби починають стукотіти, руки і ноги дерев'яніють і мерзнуть, і незабаром наступає смерть”. Святі мученики почали вголос молитися: “Дякуємо Тобі, Господи, що Ти посилаєш нам випробування. Інші вмирають за свої злочини, а ми помираємо за свою віру і справедливість. Не поступимось дияволу! Коли вмирати передчасно, то так, щоб могли жити вічно!” (“Житія Святих”). О третій годині ночі з'явилось над ними тепле світло, настільки тепле, що лід в озері розтопився. В той час вся охорона спала, крім в тюремного вартового на ім'я Аглай. Він чув молитви мучеників і роздумував про себе, як це так, що один з них не витерпів холоду, побіг в лазню і помер, а ті, решта, стоять на такому морозі і всі живі. Схвильований небесним сяйвом, він підняв свої очі до неба і побачив 39 вінців, які сходили з неба на мучеників. Аглай догадався, що той, що побіг у парну, не гідний вінця святості. Він з поспіхом зняв з себе одяг і, кинувшись у воду, став поряд з 39-ма мучениками зі словами: “Господи, в Тебе вірую, причисли і мене до числа цих Святих Твоїх. Я - християнин”. І знову їх стало 40 чоловік - і з неба зійшов сороковий вінець. Вони всі разом стояли у воді і співали 11-й псалом: “Спаси мене Господи, бо не стало праведного...”. На другий день мучителі дізналися, що всі мученики живі, а їх сторож Аглай разом з ними прославляє Господа. Тоді святих воїнів вивели з води і залізним молотом перебили їм голені. Серед них був один зовсім молодий на ім'я Мелітон. Мати його також була християнкою і проживала недалеко. Дізнавшись про суд і покарання, вона хвилювалася, що син її, ще зовсім молодий, може не витримати страшних мук, і поспішила до нього. Вона втішала сина і підбадьорювала, щоб не боявся страждань, і був стійким до кінця. Тіла святих мучеників поклали на колісницю і повезли палити. Молодий Мелітон ще трохи дихав, а тому його залишили лежати на землі. Мати підняла сина і на плечах понесла за колісницею. Коли Мелітон віддав Богу душу, мати положила його поруч з тілами його друзів. Всі тіла святих мучеників були спалені, а недогорілі кістки кинуті в воду, щоб християни не могли їх забрати. Але Господь зберіг святі останки. Через три дні святі мученики з'явилися у сні блаженному Петру, єпископу Севастійському і наказали передати їх останки землі. Єпископ з кількома священиками вночі позбирали останки святих мучеників, які світилися неземним світлом і з честю, по-християнськи, похоронили їх. Тіла сорока святих мучеників було спалено, щоб сповнились слова Святого Письма: “Проидохомъ сквозь огнь и воду и извелъ еси ны въ покой” (Пс. 16, 12). Частину святих мощей, згідно передання, мати святого Григорія Нісського разом з донькою Мокриною помістила в монастирі в Понті, а друга залишилася в Кесарії Каппадокійській. Згідно повчання святого Василія Великого в “Слові про сорок святих мучеників”, православні християни повинні звертатися до них з молитвою за тих, що відсутні, знаходяться в далекій дорозі, на війні чи в неволі. Звертаймося і ми з гарячою вірою і молитвою в життєвих турботах до святих сорока Севастійських мучеників, щоб Господь пом'янув всіх нас в Царстві Небесному і дарував всім мир і свою милість. Митрофорний протоієрей Володимир Бабич,
кандидат богослов'я, м. Львів |
|||||||
