Світло Православ'я
    Видання Львівської єпархії Української Православної Церкви
 

Інтернет-версія газети
"Світло Православ'я"

Архів номерів

  
№3 (77)  2001 р.

Анонс номера

Зміст номера:

"Чадо, прощаються тобі гріхи твої" (Мк. 2, 5)

Святі сорок мучеників Севастійських

Папу запрошено: він має відвідати Україну в червні

Звичаї перших християн. Піст. Трапеза

Розмова з хресним батьком

Дитяча сторінка

На допомогу вчителю "Християнської етики"
Головні вади

Язик - вогонь

"Як я став православним"

Відкритий лист до братів і сестер, які відійшли від Православ'я в католицизм грецького обряду

Чудо сповіді

Чи "вартий Париж меси"?

Трапеза у Великий піст

Православний піст проти грипу

Голос народу

З усього світу...

 
 
 

Газета
"Світло Православ'я"

Засновник і видавець:
Львівське єпархіальне управління Української Православної Церкви.
Реєстраційне свідоцтво
КВ-975.
Виходить з 1.01.1994р.

Редакційна рада:
протопресвітер Василій Осташевський,
священик Андрій Ткачов,
Анатолій Шевченко,
Оксана Жаборинська

Адреса редакції:
79008, м. Львів,
вул. Короленка, 3.
а/с 1352

Веб-дизайн:
Олександр Денисюк
E-mail:
tarasiy@compclub.lviv.ua
 


 

Львівська єпархія
Української Православної Церкви

Інтернет-версія газети `Віра і культура`
 
Спілка Православної молоді України (UKRAINIAN ORTHODOX YOUTH FELLOWSHIP)
 

 
    
НАМ ПИШУТЬ

ГОЛОС НАРОДУ

Відповідь парафіянки на лист пана Марка Явтиховича надрукований в газеті “Світло Православ'я” №1 за 2001 рік.
Стиль і орфографію автора збережено.

Слава Богу!

Господи, благослови і прости мені.

Прочитала я в газеті №1 за 2001 рік Вашого листа, і вирішила відповісти, а, разом з тим, може ще хто прочитає, та задумається.

Найбільше мене мучить, коли люди говорять, що Бог один і яка різниця, як вірити і якої віри бути. Так, Бог один, я з тим згідна, але віра в Бога не одна. І баптисти вірять в Бога, і єговісти, і юдеї, і католики, і греко-католики, і православні, і, навіть, сатана вірить в Бога і тремтить перед Ним, але скільки горя і біди приносить. Не будемо говорити про секти та інші релігії. Візьмемо тільки нас. Це - православні канонічні, неканонічні, католики і греко-католики - українці і поляки. Візьмемо знову ж нас, українців. Про яку віру в Бога можна говорити, якщо не любить брат брата, сестра сестру, мати дочку, дочка матір. Бог не ділить на українців, руських і поляків. Він вчив і зціляв всіх - і самарян, і іудеїв, і хананеїв, і римлян, і навіть говорив, чи знайдеться в іудеїв така віра, як в язичників.

Я також українка, і до того ж з Польщі - Холмщини, і наші діди, прадіди служили Службу Божу на церковно-слов'янській мові, і все розуміли. Ще на могилах 1880 років в Польщі є написи слов'янськими буквами. І першими перевели з грецької на слов'янську мову святі вчителі Кирило і Мефодій, і їх ми вшановуємо і служимо по їх перекладах, а на українську так поперекладали, що ні стій, ні падай, один сміх і гріх. Якщо знайдуться такі Божі мужі, що зуміють правильно перекласти - я не проти, але богохульствувати Словом Божим не дозволяється. Як вони переклали “Отче наш”? Як вже перекладати на українську, то вже не “Отче наш”, бо то по-москальськи, а батьку наш. А з Богородицею що зробили? “Благословенна між жінками...”. То виходить, що Богородиця така ж жінка як я, як друга? А з “Вірую” що зробили? А з “Іже херувими...” Що ж ви люди робите?

Ви говорите, що то російське, і я читаю псалтир з російськими буквами, щоб легше було читати, але скажіть будь ласка чи є щось російське в цих словах ”приимите псалом и дадите тимпан, псалтирь красен с гусльми”. Я ходила в школу і вчила російську мову, але такого виразу не зустрічала. Тепер візьмемо іншу Псалтир, видану українськими буквами. “Помилуй мя Боже, по велицій милості Твоєй і по множеству щедрот Твоїх...” - і тут я не бачу ні українського, ні російського, а слова якісь інакші: “по велицій милості Твоєй...” Але скажіть будь ласка, що тут не зрозуміло і де тут русифікація? Крім того, як може Бог Вас полюбити, як Ви не любите меншого від себе - російського. Так, “Бог є любов”, і Він сказав: любіть всіх: і росіян, і українців, і юдеїв, і поляків, і бідних, і багатих і, навіть, ворогів ваших. А чи люблять деякі українці? Бо поробили то греко-католиків, то авто-мото-кефалію, то православних москалями і почали один на одного вовками дивитися... Були ми колись в церкві Юра всі як сестри, як одна сім'я, а потім, і дотепер ще, найстрашнішими ворогами поробилися, бо вони - то українці, а нас, канонічних, - москалями зробили. А скільки горя принесли ці політики між ріднею, не говорячи вже про чужих: мати проти дочки, сестра проти сестри, брат проти брата, Ви самі це знаєте. А між священиками що поробилося? Та хіба є в них віра в Бога? То є зрада Бога, перекінчики, як я їх називаю. Ті священики вчилися в тих же “москалів” і клятву там же давали, і потім тут служили (і, напевно, і Ваші в тому числі), а якщо вони такі вірні українці, то чого вони раніше не говорили: “Ми не будемо вчитися в москалів, бо ми вірні українці і будемо в Україні вчитися і по-українськи служити”. То тоді вони були “москалями”, а тепер, як почули де більше грошей, де більша вигода, то туди і перевернулись. Я знаю багатьох священиків, розмовляла з ними, і вони добре знають всі правила і закони, але не хочуть самі собі признатися, а все стогнуть і викручуються: “Ну, що ж, в мене сім'я, треба якось жити...”. Я десятками можу назвати таких. Значить, такий священик не думає про Бога, що Бог скаже і чи вірить він у Бога, а “якось треба з сім'єю жити...”. Коли греко-католики повиганяли наших священиків з церков, вони не мали де служити і не мали за що жити, а ті, що не стійкі у вірі, і попереверталися - хто в католики, хто в автокефалію, бо Папа і Філарет грошенят підкидали, а хто не зрадив, то і досі тяжко йому живеться. Я знаю такого священика, в нього троє дрібних діток було, коли вигнали греко-католики, то на святого Миколая він дітям подарунка не міг купити, посиділи, помолились, церковних пісень поспівали, в Бога здоров'я, добра попросили - це ж останні дні посту перед Різдвом Христовим.

А як святкують так звані українці? У вас, може, в Белзі не так, а от приїдьте подивіться у Львові, де всі віддані українці! 25 грудня по радіо і телебаченню диктор вітає з колядою. Хто? Кого? Українець українця!... Діти мають канікули в школі з 1-го по 15-те січня, а чому, як українцям, їм не зробити канікули з 5 по 20 січня, щоб на свята діти були вдома. В нас у Львові є польська школа, то ці діти мали канікули по нашому графіку якраз на свої свята, а наші діти на Водохрестя ідуть до школи, замість йти до церкви, а батьки на роботу, і то українці, які так вірять в Бога. Я знаю одного такого українця, він зі мною колись ходив до церкви, а як став греко-католиком то віддав своїх синів в Рим вчитися. Я його і питаю: “Степане, який же ти українець, як твої сини в Римі служать”, а він тільки постогнав, бо не знав, що відказати: “Ну, знаєш, ну, знаєш...”. Так само жінку знаю, віддану українку. Вона колись плакала, просила мене: “Моліться, Ніно, за мою дочку, щоб здала іспит в інститут”, - і сама бігала до церкви православної, молилася. Бог їй допоміг, може її послухав, може мене - дочка поступила. А тепер вона стала греко-католичкою, і мене як побачить, то кричить на цілий тролейбус, щоб всі чули і бачили, яка вона віддана українка: “Ніно, як ти могла піти до москалів і ходити до їхньої церкви?”, а як раніше - сама ходила і плакала в таку ж церкву, то вже забула. А до яких “москалів” я пішла? Я як ходила до Православної Церкви, ходжу і буду до смерті ходити, цього мені ніхто від душі моєї не відірве. Можуть все забрати, можуть познущатися, можуть насміятися, прозивати “москалями” чи іншими словами, але віри моєї не відберуть.

Ви пишете про Філарета... Так, я Філарета знаю, бо доводилося зустрічатися і говорити з ним. Мені також було шкода, що його покарали, але я тільки подумала в серці своїм: покара є покара, треба її відбути. Ото, буває, покарає батько чи мати, часом і несправедливо, але треба покоритися їм, щоб більшого гніву не навести. Колись чудотворець Миколай також був покараний несправедливо, за те що вдарив єретика Арія по обличчю, але бачите, як Сам Господь його оправдав і вшанував, і шанують його до сьогоднішнього часу. Так і Філарету, я думаю, треба було піти в якийсь монастир і молитися, Бога просити, щоб вивів на справедливість, але того не сталося, бо то все гордість і гроші роблять ту всю біду. А де ж віра в Бога? Яка ж то віра, що як билина, куди вітер віє, туди гнеться, то не віра в Бога, то зрада Бога. Згадайте мучеників християнських: великомученицю Варвару, Катерину, Анастасію, Тетяну, Юрія та тисячі інших. Вони не переверталися то до Бога то до ідолів, як наші деякі українці, що перевертаються до того, хто більше платить.

Філарет, цей “син народу”, в 90-му році був у Львові і слова по-українськи не вимовив, а все по російськи, а коли його запитали про українську мову, то він сказав, що не вміє говорити, і Служби Божої по-українськи не можна служити - то я сама чула. Чому він тоді не був “сином українським”?

Треба зі свічкою шукати таких українців, щоб любили один одного, бо вони люблять тільки самі себе і то раз в рік. Колись, коли я працювала, то дуже хотіла в церкву у свято піти на Службу Божу, а працювала з комуністами, і говорю їм: “Майстре, я дуже хочу в церкву піти, бо сьогодні велике свято”, а він і каже: ”Ну то иди”. Я питаю: “А ви мене не продасте начальникові?” А він: “Да ты что? Никогда! Мы тебя защитим”. От я і йду, а начальник було питає за мною, то вони говорять, що пішла в другий цех. Це були комуністи, а тепер вже Україна, і всі українці, а у Львові нема ні одної церкви української канонічної, бо то “москальська”. А яка я москалька, як я родом з Польщі, і православна від діда-прадіда. Є у Львові церква російська, а ходять туди і українці, і цигани, і білоруси, але я ще ні разу не чула, щоб хтось з росіян сказав: “Забирайся з церкви українцю чи цигане, бо то наша, російська, церква”. А всі моляться однаково, хто як вміє, так було колись за Союзу. Була в нас церква Юра, ходили росіяни і українці, поляки і грузини, німці і американці, віруючі і невіруючі, але ніхто нікому слова не сказав, не вигнав з храму. Дійсно правда, політикани біди наробили, тиї Калинці, Гелі, Чорноволи, Хмари, Горині, Котики - вони зробили ворожнечу між людьми!

По справедливості повинно так бути: якою вірою віруєш, і вір собі, і Бога прославляй, як умієш, і будемо жити в мирі і любові. А то для всіх церкви у Львові є - і полякам, і юдеям, і баптистам, і автокефалістам, а от Православним нема - бо вони москалі! То хіба так Бог вчить? То така віра в Бога? За це Бог буде сильно карати, і мені шкода тих людей, бо бачу перед очима: велика калюжа з багном і люди в ній топляться, а вилізти не можуть. А деяким, що ту калюжу зробили, прийдеться перед Богом відповідати, а Він карає, і то сильно. Ось, ті політикани, що ламали двері в церквах, скільки їх самих вже побито-поламано! Далеко не треба ходити, ось ті, що церкву Юра ламали - то повбивалися, то повішалися, то тяжко хворіють. Котик від православних в шафу сховався, щоб церкви не дати, а бачите, як Бог його сховав. На Закарпатті плащаницю кинули католики в річку, то їх і досі Бог водою карає. Колись комсомольці хрести ламали, то всі знають з історії, як життя покінчали.

Колись ми були в Польщі православними і правилось по-слов'янськи, і наші діди і батьки були неграмотні, але все розуміли і знали, а тепер всі грамотні, інститути позакінчували, а не розуміють слов'янської мови, а хочуть на українській Службу Божу служити, на тій, що лайки йдуть... Хіба так можна?

До 1938 року у нас в Польщі були костели і православні церкви були. Йшли дві сусідки, одна католичка, друга православна, розмовляли, доходили до церкви, одна йшла в церкву, друга - в костел. Після відправи знову разом йшли додому, ніякої ворожнечі, ніяких докорів. Були свята католицькі - запрошували до себе православних, а на православні запрошували до себе католиків, ось так і жили в мирі і любові, не ворогували.

Але в 1938 році політиканам захотілося кістку кинути і посварити між собою, так само як і тепер зробили, і почали католики заставляти православних в католицизм переходити. Хто не був стійким, так як і тепер, то перевернувся, мовляв Бог один, за те і роботу одержав, і повагу і спокій. А хто був стійкий у вірі, то католики били, палили, різали православних, священиків мордували, церкви руйнували або на костели переробляли, двері-вікна в хатах ламали, подушки і перини розрізали - то такий був Бог католицький! Точно так як тепер. У нас за одну ніч католики вирізали 830 душ православних, дітей малих живцем в колодязі кидали, бо шкода було куль, село дотла спалили, а сіл таких як наше не одне було, і ніченьок не одна і вбивали не одиницями, а сотнями. Ось і скажіть мені, чи один в нас і в католиків Бог? Про це все Папа знав і мовчав, бо треба було “русінов вижноць”. А тепер, що Папа не знає, що роблять греко-католики з православними? А мовчить, і не скаже: “Ми всі християни, ми Церкви-сестри, і Бог один, нехай буде одна церква православним, а друга католикам, і мирітеся, і годітеся і славіте Бога, хто як хоче”. Але Папа ще доларів підкидає на більшу біду, ворожнечу, а тепер ще й сам їде сюди на більшу війну, на більше горе (то вже люди запримітили, що де Папа з'являється, там якась біда виникає, чи землетрус, чи війна, чи потоп, чи ураган...). І крім того, чи уявляєте, в що нам та гостина обійдеться? Тільки-но до Львова приїзд Папи обійдеться біля 11 мільйонів гривчиків - то наші сльози і нашого кусочок хліба, що його бідні по смітниках шукають і руки за спроможеним простягають. А скільки ще на Київ буде грошенят витрачено на гостину Папи, а свої люди хай здихають, хай ходять по смітниках, а діти ручки простягають.

Ще одна проблема. До нас патріарх Олексій не їде, і ніхто його не споминає, а все одно причепилися як реп'ях: москалі та москалі, а католики і греко-католики споминають Папу, і їм ніхто нічого не говорить. То Папу можна споминати, а Олексія - ні? То нехай буде по-справедливості, як говорять, Москва нам не мати, то повинно бути - і Рим нам не батько. Так можна ще багато чого розказати, але для кого і кому? Наші деякі українці все одно мають очі, а нічого не бачать, мають вуха, але нічого не чують.

Ніна Фліш,
м. Львів

 

 

ВІД РЕДАКЦІЇ

Хтось сприйме цей лист як надто категоричний і різкий, але можна зрозуміти жінку, яка стільки натерпілась від поляків за Православну віру, а тепер змушена терпіти від своїх же, українців. Для того, щоб читачі більше зрозуміли її, наведемо декілька уривків з виданої у Львові книги Віталія Процюка “Книга пам'яті”, який родом з Холмщини і сам був свідком описаних ним подій в 1938-45 роках.

“...Суцільним геноцидом позначена окупація українських земель Польщею. Польська політика проти Православ'я була направлена на відбирання, нищення, перебудову церков на костьоли. Церковне майно нищено і ламано, на образах святих виколювали очі, відрубували ноги святим апостолам і самому Ісусу Христу зі словами: “А тепер скачи в Росію”. З ікони Божої Матері зроблено стіл для обіду. Церковними ризами вистелювано стіни і підлоги в помешканнях. З цвинтарів при забраних церквах викидано покійників (наведено перелік сіл), динамітом висаджувано в повітря церкви... І все це робилося не в джунглях Африки, а в центрі Європи. При мовчазній згоді Папи Пія XI...

...Тільки в Грубешівському повіті озброєними бандами під польськими прапорами було спалено 55 сіл та замучено 4000 ні в чому невинних людей”.

...Статистика тільки одного села Грубешівського повіту

- всього замордовано - 835 осіб

в т. ч. жінок - 446

- дітей до 14 років - 139

...На з'їзді резервістів у Лашеві ксьондз у костелі кричав “преч православє!” “Не спшедаваць млека жидом і православним, а кто спшеда, бендзє видальони з косцьола”. У с. Віткові при розпродажі маєтку Руліковського православним відмовили “бендзєш католікем, втеди можиш купіць земє”.

Православних дітей насильно примушували залишатись на лекції католицької релігії, водили для костела, змушували хреститись по-католицьки.

...Одночасно стали опечатувати “доми молитви”, хати, де збиралися православні, коли закривали церкви. Намагалися робити це саме у Великий піст, і стояли бідні люди на морозі зі сльозами.”


 

На початок сторінки

Hosted by uCoz